Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Інфраструктура ринку

Фондова і товарна біржі. Поняття «інфраструктура» є складним і багаторівневим. Інфраструктура — це сукупність різних установ та інститутів, певних видів діяльності, які забезпечують рух об'єктів власності. Вона охоплює фондові й товарні біржі, біржі робочої сили, валютні біржі, інформаційні центри, банки тощо. Головна роль у забезпеченні функціонування інфраструктури ринку належить біржам.

Фондова біржа — установа, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів.

Членами біржі є переважно її засновники — окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. У разі потреби засновники біржі можуть розширити коло її членів, продаючи біржові місця. За сприятливої кон'юнктури ціна місця на Нью-Йоркській біржі сягає 1,5 млн. дол. Члени біржі або державні органи, що контролюють її діяльність, визначають умови, за яких компанія може бути допущена до біржової торгівлі. Так, щоб котируватися на Нью-Йоркській біржі, корпорація повинна випустити не менше 1 млн. акцій, кількість акціонерів, які б володіли не менш як 100 акціями, повинна сягати 200 осіб. Тому на початку XXI ст. на цій біржі котирувалися акції приблизно 2000 наймогутніших корпорацій (із майже 4,3 млн. усіх корпорацій Америки). А загалом на фондових біржах США котируються акції приблизно 10 тис. компаній. Щоб зареєструватися на Токійській біржі компанія за останні три роки повинна мати прибуток не менше 300 млн. єн, її статутний капітал — становити не менше 1 млрд. єн, а дивіденди на одну акцію — не менше 5 єн. Це означає, що членами фондової біржі можуть бути лише високорентабельні фірми. На цій біржі також продають облігації державних позик.

У світі на початку XXI ст. налічувалося приблизно 200 фондових бірж, а обсяг капіталізації світового ринку досяг 25 трлн. дол. (у 1990 p. — 9,3 трлн.); частка США становила 50%, західноєвропейських країн — 31%, Японії — 11%.

Особливостями розвитку фондових бірж у 90-х роках XX — на початку XXI ст. були їх комерціалізація (перетворення на відкриті акціонерні компанії), електронізація з використанням системи Інтернет, об'єднання окремих бірж Західної Європи та ін.

Реєстрація на біржі підвищує престиж компанії, полегшує доступ до ринку капіталів, сприяє підвищенню курсу її акцій, а отже, розширює коло акціонерів. У деяких наймогутніших американських корпораціях кількість акціонерів сягає чотирьох і більше мільйонів осіб. Тому вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростанню могутності гігантських корпорацій. Членство на біржі не є раз і назавжди даним. Його необхідно постійно підтверджувати високим і стабільним курсом акцій. Показники курсу акцій є свідченням ділової активності, стабільності економіки. У США, наприклад, використовують агрегований статистичний показник ділової активності, оцінки економічної кон'юнктури — індекс Доу-Джонса. Він базується на динаміці середніх курсів акцій 65 наймогутніших корпорацій, у тому числі 30 промислових, 20 транспортних і 15 із сфери комунально-побутового обслуговування, а також на даних про ціну акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі.

В Україні у 2000 р. налічувалося 26 фондових бірж та їх філій (у 1992 р. — лише 2), на них було укладено угод на загальну суму 262 млн. грн.; на початку 2004 р. — відповідно 29 бірж та їх філій і 350 млн. грн.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюється за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, то на американському позабіржовому ринку його називають дилером, головного посередника на центральній фондовій біржі Нью-Йорка — спеціалістом, а інших посередників, які пов'язують спеціаліста з покупцями або продавцями, — брокерами. За свої посередницькі операції брокери отримують винагороду за угодою між заінтересованими сторонами — клієнтами або відповідно до такси, встановленої біржовим комітетом. За успішного ведення посередницьких операцій брокер може накопичити кошти і стати дилером. Брокери мають свій статут, в якому визначено порядок управління, прийому до складу членів біржових органів, їх функції тощо. Керівним органом на фондовій біржі є біржовий комітет (у США — рада керівників), при якому функціонує біржова комісія, що дає дозвіл або відмовляє у допуску нових цінних паперів на котирування. При біржових комітетах також функціонують котирувальні комісії, які відають питаннями щоденної публікації даних про кількість поданих цінних паперів, їх курс у курсових бюлетенях. Такі бюлетені випускають у США всі види бірж.

Сучасний ринок цінних паперів характеризується значним обсягом позабіржового обороту, що здійснюється за допомогою телефону і телефаксу. Його масштаби зумовлені високими фінансовими комісіями, вартістю послуг біржі та іншими факторами. Так, у США загальний обсяг торгівлі у позабіржовій торговій системі НАСДАК у 1999 р. становив 10,5 трлн. дол.

На позабіржовому ринку цінні папери продають з надбавкою до ціни (або купують зі знижкою), яка є прибутком посередницької фірми. Об'єкт продажу на позабіржовому ринку — цінні папери середніх і частини дрібних корпорацій, не внесені до біржових списків, а також державні облігації.

Сучасними видами цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, є конвертовані акції, ф'ючерси — термінові угоди з приводу купівлі-продажу цінних паперів, сировини, валюти тощо, й опціони — угоди, що надають одному з контрагентів процесу купівлі-продажу право альтернативних умов договору, зокрема купувати або продавати цінні папери у заздалегідь встановлений час за твердою ціною. Наприкінці 90-х років налічувалося до 150 ф'ючерсних бірж з оборотом понад 3,5 трлн. дол.

Курси акцій та облігацій промислових компаній (і державних позик) зазнають постійних коливань. Найрізкіше вони знижуються під час економічної кризи, а підвищуються у період сприятливої економічної кон'юнктури. Так, під час кризи 1929—1933 pp. курсова вартість акцій, що котирувалися на Нью-Йоркській біржі, знизилася приблизно в 4,5 раза. Під час кризи 2001—2002 pp. — вартість акцій знецінилась на 10 млрд. дол. Нерідко курси акцій знижуються в умовах зростання промислового виробництва. Це зумовлено насамперед валютною, фінансовою кризами. Впливає на курс акцій також терміновий тип операцій на біржі, який становить основну масу біржових операцій у більшості розвинутих країн.

На фондовій біржі відбуваються розподіл і перерозподіл фінансового капіталу (на «первинному» ринку — коли акції випускають і продають населенню, різним компаніям та фінансово-кредитним інститутам, та «вторинному» ринку — коли емітовані акції перебувають в обігу і переходять з одних рук в інші), що разом із рухом грошей, інших цінних паперів та відповідними інститутами формує кровоносну систему економіки. Інші функції біржі — реєстрація курсів цінних паперів (а отже, ставлення до них інвесторів та ін.), виконання ролі «барометра» економічної ситуації в країні (у тому числі в окремих галузях), місце реалізації цінних паперів тощо.

Виконання фондовою біржею своїх функцій неможливе без регулюючої ролі держави. В умовах активного формування всесвітнього ринку цінних паперів (до цих процесів з 1997 р. певною мірою долучалася й Україна) держава здійснює такі функції:

1) регулювання процесу утворення акціонерних товариств, організація випуску цінних паперів, реєстрування їх перед входженням на ринок у законодавчому порядку, контролювання цього процесу, а також фінансового стану інвестиційних інститутів;

2) встановлення ставки податку на прибуток від операцій з цінними паперами;

3) створення системи інформаційного забезпечення ринку цінних паперів;

4) суб'єкта економічних відносин на цьому ринку (випускає в обіг державні цінні папери тощо);

5) впливу на функціонування ринку цінних паперів через грошово-кредитну політику центрального банку;

6) створення системи захисту інвесторів від втрат, страхуючи інвестиції, та ін.

Позитивними властивостями фондової біржі є акумулювання вільних коштів за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зростання тощо.

Якщо фінансові біржі та комерційні банки разом з рухом цінних паперів і грошей є кровоносною судиною економічної системи, то її клітинами слід вважати гігантську масу товарів, значну частину яких продають і купують на товарній біржі.

Товарна біржа — постійно діючі ринки, де купівля-продаж товарів здійснюються на основі встановлених стандартів і зразків, відповідних форм документів, якими регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види поставки та інші умови.

Товарні біржі поділяють на міжнародні і національні, універсальні і спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у США, Англії, Японії; на них припадає понад 90% міжнародного біржового обороту. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари. Так, на товарній біржі у Чикаго продають пшеницю, кукурудзу, сою-боби, бройлерів, золото, срібло, нафту, фанеру тощо. На спеціалізованих біржах продають окремі товари або споріднені групи товарів, наприклад, на Нью-Йоркській біржі — каву, какао і цукор. Існують Лондонські біржі вовни, нафти тощо. Усього наприкінці 90-х років XX ст. у розвинутих країнах налічувалося понад 50 товарних бірж з обсягом обороту понад 12 трлн. дол.

На біржі здійснюються два види товарообороту: реальний і ф'ючерсний. Реальний товарообіг передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10% світової торгівлі відповідними товарами. При ф'ючерсних видах товарообороту продається право на товар (наприклад, на майбутній врожай), ф'ючерсні контракти, тому рух товару тут необов'язковий. Різницю між ціною контракту в день його укладення і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна піднялася), або покупець (якщо ціна знизилася). Нерідко ці два види продажу взаємопов'язані. Так, фірма, яка продає реальний товар на біржі з поставкою в майбутньому, може водночас купити право на інший товар (ф'ючерсні контракти) на таку саму кількість товарів і відповідний термін поставок. Ф'ючерсні контракти підлягають хеджуванню — страхуванню на випадок можливих збитків, спричинених зміною цін у майбутньому.

Операції хеджування є основною сферою діяльності товарних бірж. Так, на Лондонських біржах металів і цукру на ці операції припадає майже 60% діяльності. На ф'ючерсних біржах лише до 2% операцій припадає на реальні товари.

Друге місце в діяльності товарних бірж посідають спекулятивні операції, які становлять до 40% сукупної діяльності. Учасники цих операцій отримують прибуток від різниці цін на товари на різних біржах і в різний час. Таке незбігання існує, незважаючи на наявність комунікаційно-інформаційних систем між товарними біржами всередині країни і між біржами різних країн.

Певну відносно самостійну роль у процесі оптової торгівлі товарами відіграють брокери, укладені ними брокерські угоди. У США на такі угоди припадає менше 5% оптового товарообороту. Брокери укладають угоди від імені конкретних покупців або продавців. Діяльність брокерів особливо необхідна у разі перебоїв у збуті товарів, оперативному заповненні окремих ніш ринку. За свою діяльність брокери отримують визначений відсоток від вартості угоди або фіксовану ставку за кожну угоду.

Важлива роль у діяльності біржі належить процесу котирування цін, для якого створюються котирувальні комісії. Котирувальні ціни переважно встановлюються на рівні середніх із заявлених продавцем. Котирувальна комісія фіксує їх на момент відкриття біржі, в середині та наприкінці дня і публікує. Крім того, на біржі встановлюють стандарти на біржові товари, розробляють типові контракти, виконують арбітражні функції, узагальнюють і розповсюджують інформацію про фінансовий стан членів біржі, здійснюють розрахунки між ними тощо.

За регульованого ринку діяльність товарних бірж (як і фінансових) контролює держава, передусім прийняттям відповідного законодавства, в якому визначаються правила їх діяльності (у тому числі клієнтів і посередників), права й обов'язки, а також здійсненням контролю за дотриманням прийнятих норм і правил. Держава також регламентує діяльність бірж через фінансово-кредитний механізм, податкову політику. Вона опосередковано впливає й на ціновий механізм біржі, підвищуючи ціни за державними контрактами, надаючи субсидії та пільгові кредити виробникам. На певний період держава може навіть обмежувати кількість спекулянтів.

Товарні біржі існували в Україні у XVIII—XIX ст. і на початку XX ст. У 1917 р. їхня діяльність була припинена. Частково біржі відродилися в 1920—1930 pp. У період непу, зокрема, існувало до 100 товарних бірж. З 1990 р. почалося створення бірж, і в 1992 р. було 28 товарних і товарно-сировинних бірж, а в 2000 р. — 146; на початку 2004 р. — 227 бірж. Проте обсяг продажу на товарних біржах України становив у 2000 р. приблизно 700 млн. грн.; у 2003 р. — приблизно 3,5 млрд. грн. Це свідчить про їх незначну ділову активність, через що залишається нереалізованою велика кількість пропозицій, слабко налагоджена котирувальна робота, недостатній досвід мають брокери, повільно відбувається оптимальна товарна спеціалізація бірж тощо. Для ефективної роботи бірж в Україні слід насамперед створити надійну правову базу (зокрема, біржове законодавство), підготувати висококваліфіковані кадри, налагодити надійне державне регулювання їх діяльності (насамперед за допомогою економічних важелів), створити систему достовірної інформації тощо.

Біржа робочої сили. На цих біржах здійснюється торгівля специфічним товаром.

Біржі робочої сили (праці) — установи, які здійснюють посередницькі функції між найманими працівниками і підприємцями, збирають і надають інформацію про наявність вакансій, сприяють підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективності зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.

Біржа має свої відділення у містах, районах. Їх завдання полягає в тому, щоб аналізувати, розробляти програми зайнятості, надавати профконсультації, здійснювати підготовку, перепідготовку кадрів і працевлаштовувати їх.

Такі біржі виникли у першій половині XIX ст., у Росії — на початку XX ст. Нині посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі. У США їх у середині 90-х років налічувалося до 2 тис. У деяких країнах (Великобританія, Франція та ін.) біржі не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм допомогу. Якщо безробітні відмовляються від роботи, запропонованої біржею, їх позбавляють виплат з фондів безробіття. Крім державних бірж праці, діють приватні агенції з трудового посередництва та посередницькі бюро, які сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників, вчителів та ін.). Так, у США налічується до 15 тис. таких агенцій (фірм). Посередницькі бюро виконують свою функцію при профспілках, молодіжних організаціях тощо. Направлення на роботу, які видають біржі, не є обов'язковими для підприємців. Кваліфіковані працівники майже не користуються послугами бірж. Тому у США через ці установи працевлаштовується менше 20% повторно прийнятих на роботу. Наймогутніша посередницька компанія «Менпауер» має понад 1300 відділень у різних країнах, обслуговує до 300 тис. фірм і сприяє щорічному працевлаштуванню приблизно 700 тис. найманих працівників. Великі компанії переважно мають спеціалізовані центри з відбору працівників, їх атестації та можливого просування на вищу посаду тощо. У СРСР біржі праці існували до кінця 1930 р.

На початку 1991 р. в Україні було прийнято Закон «Про зайнятість населення». Згідно з ним на всій території України створено служби зайнятості, які зобов'язані надавати послуги щодо забезпечення зайнятості населення. Основними функціями цих служб є аналіз і прогнозування попиту робочої сили; інформування населення і державних органів про стан ринку праці; консультування громадян та роботодавців, які звертаються до цієї служби, про можливість отримання роботи, вимоги до професії; організація професійної підготовки; реєстрація безробітних; підготовка програм зайнятості та ін. У складі Державної служби зайнятості створено інспекцію, яка контролює хід виконання законодавства про зайнятість державними та громадськими організаціями, підприємствами, установами та іншими підприємцями. Для сприяння працевлаштуванню населення можуть також створюватися комерційні бюро, агентства та інші організації.

Державна служба зайнятості має право отримувати інформацію про наявність вакансій, умови праці; вносити пропозиції про встановлення квот прийняття на роботу тих осіб, яким потрібний соціальний захист; направляти безробітних на громадські роботи тощо. З цією метою вона укладає договори з громадянами щодо їхнього працевлаштування (з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендії та ін. Для фінансування цих витрат створено Державний фонд сприяння зайнятості. З його коштів можна надавати безвідсоткову позичку для підприємницької діяльності. Фонд сприяння зайнятості створено на республіканському і місцевому рівнях, він становить не менше 3% обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження коштів до цього фонду є обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.

Однак Державна служба зайнятості працює не завжди ефективно, а кошти Фонду зайнятості іноді використовуються не за призначенням, що суперечить Закону України «Про зайнятість населення» і Конституції України. Тому значна кількість безробітних залишається без роботи. Отже, контроль за діяльністю цього органу теж є важливою функцією держави.

bigmir)net TOP 100