Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Еластичність попиту і пропозиції та їх основні види

Показники взаємодії попиту і пропозиції в умовах досконалої конкуренції. При з'ясуванні особливостей взаємодії попиту і пропозиції важливо знати конкретну величину зростання або зниження попиту і пропозиції, коли, наприклад, ціна зростає на 20% або дохід зменшується на 5% та ін. Для цього користуються поняттям «еластичність».

Еластичність — міра чутливості попиту і пропозиції до зміни факторів, які їх визначають, насамперед до зміни вартості товарів.

У кількісному вираженні еластичність означає ступінь або міру реагування однієї змінної величини внаслідок одновідсоткової зміни другої змінної величини (таке визначення дали англійські економісти Р. Піндайк і Д. Рубенфільд). Найважливішу роль в еластичності попиту і пропозиції відіграють зміни величини попиту залежно від ціни.

Основними факторами, що впливають на цінову еластичність попиту, є такі:

1) наявність якісних взаємозамінних товарів та рівень цін на них (чим більше таких замінників і чим нижчі ціни на них, тим еластичніший попит);

2) питома вага продукту в доходах споживача (чим важливіше місце посідає певний продукт у бюджеті споживача, тим вища еластичність попиту на нього за незмінності всіх інших умов);

3) тривалість періоду для здійснення вибору (чим довший період часу для прийняття рішень, тим еластичніший попит на товар);

4) тип товарів, зокрема їх поділ на предмети розкоші й товари широкого вжитку (попит на предмети розкоші переважно еластичний, на товари широкого вжитку — нееластичний).

Еластичність у разі зміни ціни показує, яка зміна попиту у відсотках відбувається із зниженням ціни, наприклад, на 1 %. Ця залежність виражається формулою:


En = (%DK) * (%DP) ,

де K — величина попиту; P — ціна; %DK — відсоткова зміна К; %DP — відсоткова зміна Р.

Якщо індекс цін на споживчі товари становив 100 на початку року, а наприкінці року зріс до 105, то відсоткова зміна, або річний темп зміни інфляції, становитиме (5:100) = 0,05, або 5%. Тому еластичність попиту залежно від зміни ціни матиме такий вигляд:


Ep = (DK / K) / (DP / P) = (P / K) * (DK / DP) ,

тобто вона дорівнює зміні кількості, зумовленій одиничною зміною ціни (DК / DР), помноженої на відношення ціни до кількості (Р / К).

Простіша формула еластичності, точніше цінової еластичності, така:


Ep = (відсоткова зміна кількості товарів, на які є попит) / (відсоткова зміна ціни) .

Відсоткові зміни визначають діленням величини зміни в ціні на початкову ціну та відповідних змін кількості товарів, на які відсоткова зміна зумовлює зменшення попиту, на ту кількість продукції, на яку спочатку був попит. Тому цю формулу можна записати так:


Ep = (відсоткова зміна кількості товарів, на я кі є попит / відсоткова зміна ціни) / (зміна цін / початкова ціна) .

Еластичність попиту залежно від зростання ціни переважно є від'ємною величиною. Це означає, що із зростанням ціни попит на товар зменшується.

Виокремлюють також перехресну еластичність попиту, яка у разі значної зміни ціни на один товар демонструє тенденцію зміни попиту споживачів від одного товару до іншого. Коефіцієнт такої еластичності показує певною мірою зміну попиту на один товар у відсотках залежно від зміни іншого товару на 1%.

Головними особливостями еластичності попиту на товар є зростання еластичності на нього із зростанням його замінників і наближенням їх якості (сукупності споживчих вартостей), або із збільшенням можливостей його використання. Водночас зниження еластичності попиту на товар відбувається із зростанням значущості потреб, які задовольняє цей товар, обмеженості доступу до нього, тривалості періоду існування товару та ін.

Аналогічно вимірюється еластичність пропозиції — залежна від ціни відсоткова зміна пропонованої кількості товарів внаслідок одновідсоткового зростання ціни. Переважно таке значення еластичності позитивне, оскільки вища ціна — стимул для виробників збільшувати випуск товарів. При цьому особливістю ринкового механізму є те, що попит еластичніший, ніж ціна, протягом тривалого, а не короткого проміжку часу. Це зумовлено тим, що люди не одразу змінюють свої звички у споживанні товарів, а також тим, що попит на один товар може бути пов'язаний із запасом іншого товару в споживачів, який змінюється повільніше. Так, різке підвищення ціни на бензин, хоч і скорочує попит на нього, але меншою мірою. Водночас на тривалому проміжку часу споживачі намагатимуться купувати малолітражні та економніші автомобілі.

Найважливішими факторами, що впливають на еластичність пропозиції (крім цін), є кількість товаровиробників, очікування (цінові та інші) суб'єктів економічної діяльності, величина встановлюваних державою податків, фактор часу тощо.

Розрізняють короткотерміновий період еластичності попиту (за якого підприємство не здійснює капіталовкладення в реконструкцію виробництва, а пристосовується до попиту, збільшуючи завантаження виробничих потужностей, підвищуючи інтенсивність праці тощо), середньотерміновий період еластичності попиту (в якому роблять капіталовкладення, але пристосування пропозиції до попиту здійснюється не за їх рахунок, а внаслідок звуження або розширення виробництва на існуючих виробничих потужностях) і довготерміновий період еластичності попиту (в якому здійснюється реконструкція виробництва — заміна застарілого устаткування на нове і відповідне розширення виробництва, а також з'являються нові товаровиробники цієї продукції).

Для окремих груп товарів (автомобілі, холодильники, телевізори тощо) попит еластичніший у короткотерміновому, а не у довготерміновому періоді. Так, у США щороку продають 12—17 млн. автомобілів. Тому із зростанням цін попит на автомобілі різко знизиться, хоча загальний парк зменшиться незначною мірою. Із зношуванням старих машин попит на них з часом зросте.

Взаємозв'язок між еластичністю попиту і пропозиції розкриває закон попиту і пропозиції. Його зміст полягає у взаємозалежності між кількістю товарів і послуг, які пропонує виробник, і величиною попиту. Цей закон не містить недоліків двох попередніх законів.

Закон попиту і пропозиції — закон, згідно з яким пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво.

Взаємодія попиту і пропозиції відбувається в конкурентній боротьбі, причому на нижчій стадії капіталізму в механізмі його дії домінували елементи стихійності. Урівноваження попиту і пропозиції відбувається внаслідок вільної конкуренції, ціноутворення, стихійного переливання капіталів усередині галузей та між галузями, економічними кризами тощо. На сучасному етапі в механізмі дії закону попиту і пропозиції переважають елементи свідомого регулювання, організованості та планомірності, властиві кожному суб'єкту підприємницької діяльності, будь-якій формі власності, передусім державного регулювання.

Зміст закону попиту і пропозиції повніше розкривається у певній сукупності економічних категорій, що групуються навколо нього. Такими категоріями є «платоспроможний попит», «сукупний попит», «ціна пропозиції», «ціна попиту», «ціна рівноваги», «пропозиція» та ін. Платоспроможний попит — лише частина (хоч і найважливіша) потреб суспільства, оскільки значна частина населення може мати потребу в найнеобхідніших товарах і послугах, але не мати грошей, щоб придбати їх. Ціна пропозиції — ринкова ціна, коли попит перевищує пропозицію (або коли існує ринок продавця). Це зумовлює конкуренцію між покупцями за придбання певних товарів або послуг, з одного боку, і намагання продавців реалізувати товар за вищою ціною — з іншого. Ціна попиту — ринкова ціна, коли пропозиція перевищує попит, або коли існує ринок покупця. Це зумовлює конкуренцію між продавцями за рахунок збуту товарів, з одного боку, і намагання покупців знизити ціну товарів — з іншого.

У пізнанні механізму ринкової рівноваги важливу роль відіграє коефіцієнт еластичності — відношення зміни обсягу попиту чи пропозиції (зростання або зменшення у відсотках) до зміни цін (у відсотках). Для різних товарів цей коефіцієнт різний, що зумовлено неоднаковими витратами виробництва, наявністю або відсутністю товарів-субститутів (замінників), зміною доходів, модою та іншими факторами.

Залежно від величини коефіцієнта еластичності розрізняють такі основні види еластичності попиту і пропозиції:

— попит і пропозиція абсолютно еластичні;

— попит і пропозиція відносно еластичні;

— попит і пропозиція одинично еластичні;

— попит і пропозиція відносно нееластичні;

— попит і пропозиція абсолютно нееластичні.

Абсолютно еластичний попит характеризується тим, що найменше зниження ціни спонукає покупця збільшувати закупівлі від нуля до межі своїх можливостей. Відносно еластичний (або еластичний) — такий попит, коли незначні зміни ціни зумовлюють значні (більші) зміни в кількості реалізованої продукції (наприклад, зниження ціни на 2% зумовлює зростання попиту на 4%). Коефіцієнт еластичності за такої еластичності повинен бути більшим за одиницю, а в наведеному прикладі він дорівнює двом. Таким, зокрема, є попит на предмети розкоші. Відносно нееластичний попит — попит, коли незначна зміна ціни зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої продукції. Так, із зниженням ціни на 3% попит зростає лише на 1%. Коефіцієнт еластичності у цьому разі становить 1/3, тобто для нееластичного попиту характерний коефіцієнт, менший за одиницю. Таким, наприклад, є попит на хліб. Між названими видами еластичності попиту (еластичним та нееластичним) виникає проміжна ситуація — одинично еластичний попит — коли відсоткова зміна ціни дорівнює відсотковій зміні попиту (наприклад, коли зниження ціни на 1% зумовлює зростання попиту на 1%). Абсолютно нееластичний попит — попит, коли зміна ціни не зумовлює жодної зміни кількості реалізованої продукції (зокрема, попит на сіль).

За нееластичного попиту товаровиробнику вигідно підвищувати ціну товару, оскільки це зумовлює зростання його прибутку. За умов еластичного попиту товаровиробнику вигідно знижувати ціни, бо це зумовлює зростання доходу. Знання ступеня еластичності попиту дає змогу підприємцям прогнозувати поведінку споживачів і діяльність своїх підприємств.

Водночас на багатьох фірмах активно використовують концепцію споживчого вибору, яка передбачає ретельне вивчення якості споживчих властивостей товару та реакції споживачів на співвідношення таких властивостей. Так, при виготовленні взуття зіставляють такі властивості, як зручність, довговічність, колір шкіри, фасон, його відповідність сучасній моді. Провівши опитування серед можливих споживачів, компанія з'ясовує, яким властивостям вони віддають перевагу, і на підставі цього насамперед поліпшує або дизайн взуття, або його зручність та ін. При цьому будують по кожній властивості для кожного споживача криві байдужості — комбінації таких властивостей, які приносять додаткову загальну корисність. Відмова від певної властивості компенсується іншою (наприклад, відмова від модної моделі на користь добротної, міцної або особливо зручної, або відмова від довговічності на користь зручності).

Одним із положень, на якому базується концепція споживчої поведінки, є раціональна поведінка покупців, такі їхні дії, коли купують певний набір товарів і послуг за умови, що ці набори принесуть їм найбільше задоволення порівняно з іншими наборами за певних обмежень на прибутки та роздрібні ціни.

Практика, на думку західних учених, свідчить, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15%, на яловичину — 0,64, на яйця — 2,65, на електроенергію — 0,13, на одяг і взуття — 0,2, на квитки до кінотеатру — 0,87%.

На ринковий механізм ціноутворення впливають кількість покупців та продавців на ринку товарів, їх конкуренція. Так, конкуренція між покупцями зумовлює зростання цін, а конкуренція між продавцями — їх зниження.

Ринкова рівновага за недосконалої конкуренції. Інша ситуація у взаємодії попиту і пропозиції, принципах конкурентної поведінки виникає за панування монополій (чи олігополій), або за недосконалої конкуренції, яка є нині домінуючою. Ціна на такому ринку також залежить від обсягів випуску продукції, причому ця залежність обернено пропорційна. Монополіст встановлює вищу ціну на свої товари і випускає їх менше, ніж фірми за умов досконалої конкуренції. Тому загальним принципом поведінки на ринку вже не є вибір рівня виробництва, за якого отриманий від додатково випущеного товару дохід дорівнював би приросту витрат на його виробництво.

За панування монополій ціна пропозиції виражає взаємозв'язок між рухом ціни, ціни виробництва і монопольної ціни виробництва, основою яких є окремі аспекти дії закону вартості, закону попиту і пропозиції та закону монополізації виробництва й обміну. Коли переважають ціни пропозиції, з'являються додаткові стимули до розширення обсягів виробництва, а в монополізовані сфери ринку намагаються проникнути конкуренти. Це призводить до погіршення умов пропозиції товарів, що спричиняє зниження цін і скорочення масштабів виробництва певних видів товарів.

Якщо ринкові ціни встановлюються на рівні цін попиту, великі компанії намагаються знизити обсяги завантаження виробничих потужностей, формувати попит, регулювати співвідношення попиту і пропозиції (через маркетингову діяльність, використання контрактної форми тощо), прагнуть не допустити значного перевищення цінами попиту.

Виходячи з негативного впливу монополій на механізм ринкової рівноваги, навіть представники неокласичного напряму економічної теорії вважають за доцільне втручання держави у монополізовані галузі економіки. У таких галузях держава повинна контролювати процес ціноутворення та встановлювати тарифи відповідно до граничних витрат.

Серед західних економістів поширилася ідея про невідповідність ринкового механізму так званим суспільним благам, якими є дороги, мости, канали тощо, оскільки користування цими благами дуже важко обмежити запровадженням безпосередньої плати. У розвинутих країнах різними способами регулюють ринки: через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю за цінами та ін. Саме так вчинив уряд США у 1974—1975 pp., коли зросли світові ціни на нафту, а на внутрішньому ринку була встановлена нижча ціна.

Встановлення нижчих цін (від ціни рівноваги) нерідко є соціально виправданим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життєво необхідних товарів і послуг. Типовий приклад ринку, який потребує державного регулювання, — ринок житла, зокрема регулювання квартирної плати. Побічними негативними наслідками такого регулювання може бути поява нових державних установ і відповідного штату працівників, які регламентують чергу на отримання житла, виникнення «чорного ринку». Оптимальним шляхом розв'язання цієї проблеми є дотації держави для розширення житлового будівництва у формі пільгових кредитів.

Державне регулювання цін доцільне і в тому разі, коли ціна рівноваги надто низька. Така ситуація, зокрема, виникає в сільському господарстві. Це зумовлено насамперед особливостями ціноутворення у цій сфері. Тут формування суспільно необхідних витрат відбувається відповідно не до середніх (як у промисловості) витрат, а до найгірших, граничних, які здійснюються на гірших за якістю ділянках землі. Інакше ціна рівноваги не забезпечить дохід товаровиробникам на таких ділянках землі. Причиною державного регулювання цін у сільському господарстві є також потреба стимулювання такого обсягу виробництва продовольства, щоб країна змогла цілком забезпечити себе, що є ознакою економічної безпеки. Внаслідок регулювання утворюється надлишок сільськогосподарської продукції, який країна може спробувати продати на світових ринках за демпінговими (заниженими) цінами. Паралельно держава захищає своє сільське господарство за допомогою високого мита.

Непрямі податки зумовлюють зростання ціни рівноваги, зниження обсягу реалізації товарів та послуг, і ці податки за умов вільної конкуренції розподіляються між виробниками і споживачами. Великі монополії мають змогу перекладати їх на споживачів.

Виходячи з реалій, зокрема переважання недосконалої конкуренції (що визнає П.-Е. Самуельсон), неправомірно заперечувати необхідність державного втручання у процес ціноутворення, доцільність певного перерозподілу національного доходу на користь найбідніших верств населення. Тому необґрунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перерозподіл порівняно з ринковою рівновагою призводить до зростання сукупних витрат. Правильнішим є твердження А. Пігу, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сума задоволення останніх зростає більше, ніж зменшується сума задоволення перших.

Практика розвитку передових країн засвідчила, що ринкова економіка неспроможна досягти загальної рівноваги (тобто одночасної рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) без державного регулювання. Інші позиції обстоював автор теорії загальної рівноваги Л. Вальрас. Цю теорію у модернізованому вигляді й нині вважають ядром політичної економії, а Й. Шумпетер назвав її «священним писанням» політичної економії.

Закон Сея і закон Вальраса. Головним регулюючим механізмом у теорії загальної рівноваги Л. Вальраса (закон Вальраса) є зміна структури цін рівноваги. Цю теорію він побудував у формі системи рівнянь.

Закон Вальраса — закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропозиції (поняття рівноваги й вартості збігаються).

Теорія загальної ринкової рівноваги Л. Вальраса значною мірою збігається з концепцією попиту і пропозиції Ж.-Б. Сея (законом Сея).

Закон Сея — закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послуги, тому пропозиція породжує власний попит і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, внаслідок чого неможливі їхнє надвиробництво і дефіцит.

Ж.-Б. Сей допускав лише часткове надвиробництво через надлишок деяких товарів і через нестачу інших. Основними недоліками цього закону є:

— ототожнення простого товарного обміну (де продаж одного товару здійснюється для придбання іншого) з товарним обміном, що відбувається за допомогою грошей (тому його можна вважати справедливим лише для натурального господарства);

— ототожнення виробничого споживання з особистим.

Таку концепцію підтримував і Д. Рікардо. За капіталізму є типовим розподіл доходу на споживання і заощадження, перерозподіл значної частини національного доходу через державний бюджет, що теж ускладнює механізм взаємодії попиту і пропозиції. Закон Сея обґрунтовано критикував Дж. Кейнс.

Між законом Сея та законом Вальраса існує принципова відмінність. У моделі Вальраса товарами і послугами вважаються такі специфічні товари, як гроші й цінні папери. Тому продавець будь-якого товару чи послуги пред'являє попит на інший товар або послугу, але цей попит може пред'являтися не лише на реальні товари і послуги, а й на гроші, цінні папери. Тому загальна сума доходів і витрат, згідно із законом Вальраса, збігається за умови, що до витрат зараховують і грошові заощадження. Будь-який рівень цих заощаджень виражається у попиті та пропозиції такого товару, як гроші. Якщо попит зосереджується на грошах, то в народному господарстві бракує ефективного попиту (тобто попиту на реальні товари й послуги), що спричиняє надвиробництво товарів і послуг.

Головним недоліком концепції Л. Вальраса є те, що це надто абстрактна, гіпотетична модель «ідеального ринку», в якій для того, щоб довести здатність ринкового механізму досягати рівноваги, необхідно прийняти попередню умову, що всі процеси ринкового пристосування й наближення до рівноваги здійснюються ще до початку самого виробництва та обміну, а сам обмін відбувається уже за цінами рівноваги. Тому Вальрас не вважав свою систему рівнянь такою, що цілком відповідає дійсності, а розглядав її як ефективний допоміжний засіб математичного аналізу, висновки якого слід обережно переносити на реальні проблеми.

Прообразом моделі Вальраса, як слушно зазначають західні та вітчизняні науковці, послужила біржа, зокрема дії аукціоніста, який називає попередні ціни, що дає змогу укладати попередні контракти. Аукціоніст також швидко реагує на найменші розбіжності між попитом і пропозицією. Згодом вальрасівського аукціоніста в теоріях неокласиків було замінено умовою повної інформованості економічних суб'єктів про всі параметри попиту і пропозиції (ціни, якості товарів тощо). Конкретніше надмірна абстрактність і гіпотетичність моделі Вальраса виявляються в тому, що в ній не існує реального часу (всі акти купівлі-продажу здійснюються протягом певного часу одного дня, а торгівля ведеться наявними товарами без урахування тих, що вироблятимуться в майбутньому); відсутня невизначеність (усі учасники достатньо поінформовані про ціни, якість товарів тощо); немає трансакційних витрат, тобто витрат на ведення переговорів, укладення контрактів, на розробку стандартів, вимірів якості товарів тощо, а вся інформація надається безкоштовно.

Унаслідок низки спрощень у західній економічній літературі створено чимало нових моделей досягнення ринкової рівноваги. Але переважна більшість із них, починаючи з теорії Дж. Кейнса, передбачає досягнення рівноваги економічної системи з участю не лише ринкового механізму, а й державного регулювання.

bigmir)net TOP 100