Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Сутність і структура господарського механізму

Співвідношення господарського механізму і основних елементів економічної системи. При вивченні господарського механізму основне значення має з'ясування його місця в економічній системі загалом і співвідношення з такими чотирма найважливішими елементами цієї системи: відносинами економічної власності; техніко-економічними відносинами; організаційно-економічними відносинами; продуктивними силами.

У системі відносин економічної власності (перший елемент економічної системи) наявна глибинна підсистема, пов'язана з відносинами власності на засоби виробництва в усіх сферах суспільного відтворення, і конкретніша підсистема, що є формою їх вияву і пов'язана з власністю (привласненням) на необхідний і додатковий продукт, або на результати праці. Тобто йдеться про конкретні форми виробничих відносин, або форми реалізації власності: заробітну плату, прибуток (торговельний, підприємницький, позичковий відсоток), податок тощо. Оскільки в системі виробничих відносин розрізняють процес привласнення і процес управління, то до господарського механізму безпосередньо належить управлінський аспект власності, конкретні форми її реалізації та організації.

Такі самі дві підсистеми (глибинні та конкретні, управлінські) наявні і у відносинах власності на засоби виробництва в різних сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Глибинні підсистеми передусім характеризуються такою фундаментальною ознакою, як характер власності, тобто тим, кому (індивіду, колективу, державі, безпосереднім виробникам чи капіталістам, зайнятим або не зайнятим управлінською працею тощо) належать засоби виробництва. Власність на них зумовлює таку істотну ознаку як наявність експлуатації або її відсутність.

До конкретних управлінських форм відносин власності на засоби виробництва належать такі категорії у сфері безпосереднього виробництва: тривалість робочого дня, його інтенсивність; контроль за процесом праці тощо. У сфері обміну такими категоріями є ціни на засоби виробництва (якщо їх купував або продавав власник цих засобів чи предметів праці), ціна товару робоча сила, ціна управлінської праці (якщо капіталіст сам не управляє процесом виробництва) тощо. У сфері розподілу — акція, дивіденд, розміри заробітної плати тощо. У сфері споживання (зокрема, виробничого споживання) такими категоріями є коефіцієнт змінності техніки, ступінь зношування засобів праці та ін.

До господарського механізму безпосередньо належать конкретні управлінські форми відносин економічної власності і власності на засоби виробництва зокрема. Це означає, що на них свідомо можна впливати, регулювати на різному рівні (окремого підприємства, об'єднання, міністерства, державному і навіть з боку наднаціональних органів).

Глибинна підсистема відносин власності на засоби виробництва безпосередньо не належить до господарського механізму, але опосередковано впливає на нього. Водночас, змінюючи конкретні управлінські форми відносин економічної власності, можна впливати на розвиток глибинної підсистеми виробничих відносин. Так, за акціонерної форми підприємництва через встановлення низьких пільгових цін на акції для безпосередніх виробників засоби виробництва можуть частково (або різною мірою) переходити до людей найманої праці, внаслідок чого відповідно змінюється характер власності.

Другим елементом економічної системи є техніко-економічні відносини, тобто відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо. До складу цієї підсистеми (господарського механізму) слід віднести конкретні форми організації виробництва, господарські зв'язки між підприємствами однієї та різних галузей промисловості, за допомогою яких вони обмінюються виготовленими продуктами праці тощо. Такими зв'язками також можна управляти. В Україні необхідно реформувати з'язки в кооперції виробництва (оскільки 80% продукції не мають завершального циклу, а деталі, вироби та сировина надходять з інших країн). Значну частину комплектуючих можна виробляти в Україні, уникаючи нераціональних перевезень з віддалених регіонів інших країн. Зв'язки треба раціоналізувати з урахуванням транспортних витрат, наявності джерел сировини, кваліфікованих кадрів в Україні тощо.

Організаційно-економічні відносини (менеджмент, маркетинг) входять до складу господарського механізму, на мікрорівні та ін.

Сучасні продуктивні сили (як четвертий елемент економічної системи) формують робоча сила, засоби праці, предмети праці, наука, форми та методи організації виробництва, інформація. До господарського механізму на мікрорівні з названих компонентів повністю належать лише форми та методи організації виробництва. Продуктивні сили також пов'язані з природою, а також — з економічними відносинами (тобто техніко-економічними, організаційно-економічними та відносинами економічної власності у їх діалектичній єдності). Продуктивні сили вступають у взаємодію з економічними відносинами, є їх функціональною складовою. Так, якщо розглядати робочу силу безпосереднього працівника, то цей елемент системи продуктивних сил характеризується такими параметрами: кількість робітників, рівень їхньої освіти, кваліфікація, фізичний, моральний і психологічний стан та ін. За сучасних умов розвитку науки й техніки у процесі праці не може брати участь робітник без належної освіти, кваліфікації тощо. Такі властивості робочої сили (освіта, кваліфікація, стан здоров'я та ін.) є її функціональними ознаками, що властиві й іншим елементам продуктивних сил. До господарського механізму безпосередньо належать не самі по собі робітники, засоби і предмети праці, а ті управлінські їх аспекти, які формують функціональні ознаки продуктивних сил і дають їм змогу взаємодіяти між собою (певний рівень освіти та кваліфікації робітника і відповідний йому рівень техніки; певний рівень розвитку техніки і відповідний рівень розвитку сировинної бази; якість цієї бази, відповідна кількість) і двома складовими суспільного способу виробництва, тобто продуктивними силами і виробничими відносинами.

У процесі постійної взаємодії цих елементів продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і відносин економічної власності, які безпосередньо належать до господарського механізму, він і формується як відносно відособлений елемент економічної системи.

Основні функції господарського механізму і його сутність. У межах однієї суспільно-економічної формації діють закони, властиві як всьому суспільному способу виробництва (тобто відносинам економічної власності у їх взаємодії з продуктивними силами), так і чотирьом окремим підсистемам. Оскільки економічний закон виражає внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки насамперед між протилежними сторонами явищ і процесів господарського життя, то він має і свої конкретні форми вияву. Система економічних законів знаходить своє вираження в системі економічних категорій. До неї, зокрема, належать товар, споживча вартість, вартість, ціна, собівартість, прибуток тощо. До господарського механізму безпосередньо входять усі конкретні форми економічних законів економічної системи.

Господарський механізм виконує такі основні функції: використання економічних законів, розв'язання соціально-економічних суперечностей, реалізації відносин економічної власності, всебічного розвитку людини.

Функція використання економічних законів (загальносистемних, підсистемних). З погляду співвідношення господарського механізму та економічних законів всієї економічної системи, або суспільного способу виробництва, логічно випливає, що ця функція є найважливішою. Перша умова такого використання — пізнання економічних законів, умов, за яких діє певний закон. Так, змістом закону вартості є насамперед обмін еквівалентів, тобто обмін товару на товар, за якого суспільно необхідні витрати праці на виробництво одного товару обмінюються на рівнозначну кількість суспільно необхідної праці на виготовлення іншого товару. Такий механізм слід встановити насамперед щодо обміну товарів промисловості та сільського господарства.

Оскільки діють також закони розвитку продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних і відносин економічної власності, то господарський механізм може бути більш локальним — як механізм використання законів кожної з цих підсистем.

Функція розв'язання соціально-економічних суперечностей. Це друга за значенням функція господарського механізму, якщо виокремлювати її з погляду всього суспільного способу виробництва. Вона випливає з попередньої, бо кожний економічний закон містить у собі суперечність. Водночас, оскільки явище чи процес багатші за закон, ця функція спрямована на розв'язання ширшого кола суперечностей, ніж ті, що наявні у межах законів. До таких суперечностей, якщо орієнтуватися на принцип примату виробництва, належать суперечності самої системи продуктивних сил (наприклад, між рівнем техніки, з одного боку, рівнем освіти і кваліфікації робочої сили — з іншого), між системою продуктивних сил та її речовою формою (наприклад, між рівнем розвитку техніки й досягнутим ступенем концентрації виробництва, його спеціалізації тощо), між технологічним способом виробництва та його суспільною формою, а також суперечності в межах самої суспільної форми (наприклад, між прибутком та заробітною платою, між монополістичною і державною власністю тощо). Найважливіше значення для реалізації цієї функції має використання суперечності між продуктивними силами і відносинами економічної власності, а також основної суперечності суспільного способу виробництва.

Функція реалізації відносин економічної власності. У межах цієї функції вирішальна роль належить господарському механізму в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Виконання функції повинно спрямовуватися на те, щоб відносини власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили — людини, безпосереднього працівника. Слід домогтися в межах економічної системи дії плюралізму форм власності, конкурування і співпраці різних її конкретних форм. Конкретними формами реалізації відносин власності економічної є безпосереднє привласнення необхідного і додаткового прибутку в різних формах.

За плюралізму форм власності їх суб'єкти (трудові колективи, підприємці, держава та ін.) повинні привласнювати частку створеного прибутку, мати змогу використовувати його для розширення виробництва, створення кращих умов праці тощо.

Функція всебічного розвитку людини, її потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів. Оскільки людина є соціобіологічною істотою, то роль господарського механізму полягає в розвитку як біологічної, так і соціальної складових (сторін) її сутності. Щодо першої складової необхідно домогтися оптимального гармонійного співвідношення взаємодії людини з природою, не допустити екологічної кризи, створити таку еколого-економічну систему, в якій органічно поєднувалися б економічні умови життєдіяльності людини (умови її праці, освіти, набуття кваліфікації тощо) зі збереженням довкілля, нормальним розширеним відтворенням в Україні та інших країнах, де ця потреба диктується особливостями національного розвитку людської популяції, гармонійною взаємодією цивілізації та природи. Стосовно соціальної сутності завдання господарського механізму полягає в тому, щоб людина стала активним суб'єктом відносин економічної власності, а також соціальних, політичних, правових, культурних відносин, щоб у кожній із цих сфер могла реалізуватися її соціальна природа. Людина повинна мати змогу брати участь у політичному житті, вдосконаленні законів, у розвитку культури, мистецтва тощо. При цьому господарський механізм набуває ознак соціального. Оскільки людина вступає у відносини з іншими людьми, завдання господарського механізму полягає й у тому, щоб узгоджувати економічні інтереси людей.

Крім цих найважливіших функцій, господарський механізм виконує й другорядні, наприклад стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсів тощо.

Якщо узагальнити основні функції господарського механізму, то він повинен забезпечити ефективну взаємодію всіх елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і відносин економічної власності) в усіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названих елементів.

Господарський механізм — система управління народним господарством за допомогою основних форм, методів і важелів використання економічних законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

Щоб реалізувати основну мету господарського механізму в умовах сучасної економічної системи в Україні, варто створити науково обґрунтовану економічну програму і на її основі виробити довготермінову соціально-економічну політику уряду, а іноді створити відповідну законодавчу правову базу політики реформ.

Процес взаємодії всіх елементів економічної системи два століття тому здійснювався переважно через ринок, через механізм попиту та пропозиції, періодичні економічні кризи, конкурентну боротьбу тощо. Отже, такий ринковий механізм був ядром господарського механізму того часу: зв'язки між сотнями тисяч дрібних капіталістичних та дрібнотоварних підприємств відбувалися переважно за допомогою ринку і виявлялися як відносини конкуренції. Так регулювалися обсяги виробництва, ціни, пропорції між галузями тощо. Протилежні цьому механізму свідоме, планомірне регулювання, відносини організованості існували лише у межах окремих підприємств.

За минулі два століття внаслідок значного прогресу продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, еволюції відносин власності від індивідуальної до переважно колективних форм, зростаючої ролі держави в економіці та інших факторів замість ринку ядром господарського механізму стає державне регулювання економіки. В його основі — дія законів планомірного і пропорційного розвитку економіки. Уперше така зміна яскраво виявилися у США під час кризи 1929—1933 pp. Саме рішучі дії уряду, який очолював президент Ф. Рузвельт, вивели країну з найглибшої економічної кризи. Відтоді почалося широкомасштабне втручання держави в економіку. Вона з переважно «нічного сторожа» (тобто захисника приватної власності), верховного арбітра (стежила за дотриманням правил вільної конкуренції) перетворилася на крупного підприємця, фінансиста, споживача, інвестора, підприємця і головне — на регулювальника макроекономічних процесів. Теоретично ці процеси вперше обґрунтував Дж. Кейнс. Він вважав закони вільної конкуренції, вільне ціноутворення тощо атрибутами економіки XIX ст., а розширення функцій уряду називав єдиним практично можливим засобом запобігання цілковитому руйнуванню існуючих економічних форм та умовою успішного функціонування особистої ініціативи.

Основними методами і важелями державного регулювання є податкове, фінансово-кредитне, грошове та інше регулювання, проведення активної амортизаційної політики тощо. Закони планомірного і пропорційного розвитку реалізуються в таких основних формах: державне регулювання, в тому числі планування, прогнозування й програмування економіки.

bigmir)net TOP 100