Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Акціонерна власність в економічній системі

Сутність і структура акцій та акціонерного капіталу. Акціонерна компанія є основною формою організації великих, частини середніх та малих підприємств.

Акціонерна компанія — компанія, власність якої формується внаслідок злиття капіталів її засновників, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу, здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутків.

Щоб досягти стратегічної мети, компанія може прагнути збільшити ринкову вартість акцій, дохід на окрему акцію тощо. Продаж акцій широкому загалу (банкам, страховим компаніям, пенсійним фондам, іншим колективним акціонерам-власникам) на фондовій біржі здійснюють лише гігантські акціонерні компанії.

Об'єднання капіталів та їх поповнення за рахунок продажу акцій здійснюється з метою підприємницької діяльності. Для цього будують підприємства, інші об'єкти, наймають робочу силу, закуповують сировину тощо. Тому в акціонерних компаніях виділяють два аспекти, які відображають розвиток таких елементів економічної системи, як продуктивні сили і відносини економічної власності. У першому — акціонерні компанії представлені в засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях тощо), наукових лабораторіях, інститутах, патентах, ліцензіях та інших об'єктах. У другому — як відносини між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою з приводу привласнення цих об'єктів та створеного в процесі праці необхідного і додаткового продукту. Таке привласнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим працівникам, підприємницького доходу — керівництву компаній, дивідендів — власникам акцій, фіксованих доходів — власникам облігацій, податків — державі тощо.

Акціонерний капітал (власність) поділяють на власний та позичений.

Власний капітал засобів формується з отриманих від випуску і реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може зростати за рахунок наступних випусків акцій.

З прибутку власникам акцій щорічно виплачують дивіденди. Перед цим певна частина прибутку акціонерних компаній спрямовується на сплату податків державі, заробітну плату і премії менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також використовують для виплати дивідендів у разі погіршення економічної кон'юнктури.

Акціонерні компанії належать до колективної форми власності. Це зумовлено наступними обставинами:

— виникненням їх внаслідок злиття багатьох індивідуальних капіталів в один асоційований капітал;

— колективним характером праці на акціонерних підприємствах;

— залежністю величини розподілених прибутків від результатів колективної праці, від колективно прийнятих на загальних зборах рішень. Водночас виплата дивідендів залежить від кількості акцій та їх видів, тобто означає поєднання колективного з індивідуальним (приватним) за домінування колективного;

— неможливістю претендування власниками акцій на частку майна компанії. У разі продажу акцій вони отримують лише їх вартісний еквівалент, а сам власний капітал дробитися не може.

Позичений капітал утворюється з банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. На початку 90-х років XX ст. в акціонерному капіталі наймогутніших 500 американських корпорацій кошти, отримані від випуску і реалізації акцій, становили майже 20%. На початку XXI ст. шляхом емісії цінних паперів формується основна частка фінансових ресурсів для новостворених компаній, передусім пов'язаних з інформаційними технологіями.

Перші акціонерні компанії виникли на початку XVII ст., а перший акціонерний банк — у 1694 р. в Англії. Проте до 30-х років XIX ст. їх було дуже мало. Перша економічна криза 1825 p., процес переростання продуктивними силами вузьких меж індивідуальної (приватної) капіталістичної власності зумовили розвиток акціонерних компаній та акціонерних банків, він став економічно неминучим, оскільки індивідуальні капіталісти неспроможні були будувати залізниці, інші великі об'єкти. Найшвидшими темпами акціонерні компанії виникали в останній третині XIX ст. У Німеччині, наприклад, наприкінці 70-х років їх налічувалося до 460, а на початку XX ст. — понад 5 тис. У Росії на початку 20-х років XX ст. було приблизно 2,5 тис. таких компаній.

Нині у розвинутих країнах кожна велика і навіть частина середніх фірм і малих підприємств існують у формі акціонерних. Завдяки цьому посилюється цілісність економічної системи, акціонерні компанії широко використовуються і для утворення та експансії міжнародних монополій. Так, американська нафтова корпорація «Мобіл корпорейшн» має понад 500 філіалів і дочірніх компаній більш як у 100 країнах.

Після революції 1917 р. в Росії акціонерні компанії були ліквідовані, їх відродження почалося в часи непу. У 1922 р. налічувалося 20 акціонерних компаній, але наприкінці 20-х років вони знову були ліквідовані. У СРСР такі компанії почали утворюватися наприкінці 80-х років. Перша виникла в Україні у 1988 р.

Акціонерні компанії поділяють на два основні типи:

— відкриті акціонерні компанії, акції яких вільно продаються і їх купують усі бажаючі. У деяких країнах (наприклад США) такі компанії називають публічними;

— закриті акціонерні компанії, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників.

Середня кількість акціонерів в акціонерній компанії США — до 60 тис., а в наймогутніших публічних акціонерних компаніях — понад 4 млн осіб; у закритих акціонерних компаніях — до 300 осіб. Кількість акціонерів у розвинутих країнах постійно зростає (крім періодів економічних криз). Так, у США наприкінці 90-х років майже 55% населення були учасниками фондового ринку безпосередньо або опосередковано (через інвестиційні фонди), а вартість акцій в населення країни перевершила 13 трлн. дол. Економічним стимулом для придбання акцій акціонерами є вищий рівень дивідендів порівняно з вкладенням певної суми в ощадний банк, але під час економічної кризи дрібні акціонери можуть втратити всі свої заощадження.

Акція (лат. actio — дія, дозвіл) — вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує право на участь в управлінні товариством, дає право на одержання частини прибутну у вигляді дивіденду, участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Як предмет постійного продажу і купівлі, акції мають ціну. Номінальна вартість акції — це сума, в ній зазначена, курс акції — фактична ціна (за яку продано акцію) що перебуває у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій — від рівня позичкового відсотка.

Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явника, привілейовані та прості (за розміром оптимального дивіденду).

При продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку акцію (зокрема про власника і час придбання акцій), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Ці акції переважно випускають великим номіналом.

При реєстрації акцій на пред'явника до книги вносять лише відомості про їх загальну кількість. Акції на пред'явника випускають малими купюрами.

На привілейовані акції дивіденди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фіксованого відсотка незалежно від поточного прибутку компанії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачуються на привілейовані акції, а в разі ліквідації акціонерного товариства їх власникам повертають вкладені в акції кошти за їх номінальною ціною.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Тому із зростанням прибутків власники основної кількості таких акцій отримують великі прибутки. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством. Прості акції набули поширення серед населення розвинутих країн у розвинутих країнах світу. Так, у Швеції тримачем акцій є кожен другий, а продаж акцій працівникам на пільгових умовах практикують 50% усіх відкритих акціонерних товариств.

Формально кожний власник акцій є співвласником акціонерного товариства і має право на прийняття рішень. Насправді лише володіння певною кількістю акцій робить їх власника співвласником акціонерної компанії. Для цього, на думку деяких західних вчених, слід мати таку кількість акцій у власній компанії, дивіденди на які становили б не менше 7—10% щорічної заробітної плати найманого працівника. Насправді, частка дивідендів у заробітній платі має становити не менше 30%. Проте, з понад 3 млн. акціонерів американської корпорації «АТТ» половина володіє менше ніж 15 акціями кожний.

Щодо прийняття рішень акції поділяють на «одноголосі», «багатоголосі» та «безголосі». Серед населення розповсюджуються переважно «одноголосі», а керівництво акціонерними компаніями зосереджується в руках власників великих пакетів акцій. За визнанням американського економіста Дж. Гелбрейта, права переважної більшості акціонерів ігноруються як практично не діючі.

Власники звичайних акцій найбільше ризикують у разі погіршення економічної кон'юнктури чи банкрутства компанії. За втрату акціонерами акцій внаслідок їх знецінення держава жодної відповідальності не несе. Водночас в останні роки приймаються певні заходи щодо захисту акціонерів від знецінення акцій.

В Україні кількість акціонерів становить приблизно 18 млн. Проте переважна більшість їх не стали реальними співвласниками, залишаючись суто формальними власниками.

Оскільки «голосуючі» акції дають право щорічно обирати президента акціонерної компанії, раду директорів, то наприкінці XIX — на початку XX ст. для того, щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи, треба було зосередити в одних руках контрольний пакет акцій — 51% їх загальної кількості. Із збільшенням кількості акціонерів по всій країні та зростанням могутності акціонерних компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша їх частка. Нині у розвинутих країнах для цього достатньо зосередити в одних руках до 5% загальної кількості акцій. Контрольним пакетом акцій переважно володіє вузьке коло найбагатших осіб або фінансових інститутів — комерційних банків, страхових компаній тощо. За його допомогою встановлюється «система участі» — багатоступінчаста система залежності та контролю однієї могутньої компанії над іншими меншими компаніями. Наприклад, «Дженерал моторз» у такий спосіб контролює понад 40 дочірніх компаній (компанії, що стали залежними від наймогутніших компаній, які придбали їх контрольні пакети акцій). «Система участі» є важливим методом панування фінансової олігархії.

Суперечності у діяльності акціонерних компаній. В Україні та інших державах колишнього СРСР відбуваються процеси роздержавлення і приватизації економіки. Основним засобом їх здійснення є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Так, у 1991 р. в Україні було лише 38 таких компаній, а на початку 2004 р. — 34,7 тис.

У побудові регульованої ринкової економіки в Україні акціонерна власність може відіграти важливу роль. Позитивними наслідками розвитку акціонерної власності в умовах соціально орієнтованої економіки є:

1) значне розширення джерела нагромадження за рахунок вкладів у різних фінансово-кредитних інститутах. Здавалося б, ці кошти держава могла б так само успішно використати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження. Проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване від вкладників — робітників, службовців, працівників села, а в акціонерних товариствах така ізоляція значною мірою усувається;

2) сприяння демократизації управління підприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази. У різних галузях промисловості, сільського господарства акціонерне підприємництво сприятиме посиленню заінтересованості трудящих у використанні придбаних факторів виробництва, поліпшенню використання робочого часу, функціонуванню живої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту, від економічної, а отже, від політичної влади;

3) значне зменшення диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами (групою «А» і групою «Б» тощо). Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, що випускатимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, малогабаритні трактори, вантажівки, відеотехніку тощо), надання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виробляти підприємства-акціонери;

4) ефективне регулювання кількості грошей. Продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її. Поширення акціонерної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин, впровадженню госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування, самоуправління;

5) поліпшення якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва тощо. Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення контролю трудящих за якістю комплектуючих деталей;

6) сприяння раціоналізації процесу управління підприємством вищими організаціями. Зокрема, право міністерств і відомств бути пайовиками акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, зробить їх більш заінтересованими в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демократизації процесу управління. Внаслідок цього посилиться боротьба з бюрократизацією, послабляться адміністративні методи управління економікою;

7) прискорення міжгалузевого переміщення виробничих фондів економічного стимулювання у ті галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це, у свою чергу, стимулюватиме використання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промисловості в АПК, легкій промисловості, сфері послуг.

Негативними наслідками розвитку акціонерної власності є:

1) можливість за допомогою акцій централізувати трудові заощадження і у такий спосіб посилювати економічний контроль за значною кількістю населення. Так, у США 1% найзаможніших сімей володіє понад 50% акцій корпорацій. Внаслідок широко розповсюдження акцій в акціонерному капіталі великих компаній певна частка належить централізованим заощадженням населення, вилученим через механізм широкого розповсюдження акцій;

2) банкрутство мільйонів дрібних акціонерів через втрату своїх заощаджень під час економічних криз. Так, у США під час кризи 1974—1975 pp. кількість таких акціонерів скоротилася майже на 7 млн. осіб., протягом кризи 2001—2002 pp. акції знецінились на 10 млрд. дол. Такий ризик існує у разі самостійної купівлі акцій. Він зменшується при здійсненні вкладів у пенсійні, страхові, взаємні фонди, оскільки їх надійність гарантується чинним законодавством, самими інститутами;

3) встановлення контролю гігантських корпорацій над меншими компаніями через купівлю контрольного пакета акцій, а через «систему участі», тобто багатоступінчасту систему залежності та контролю, контролювання капіталу інших фірм, який у кілька разів перевищує їх власні активи;

4) фінансові махінації акціонерних компаній на фондових біржах, з метою надмірного збагачення. Так, Дж. Гетті за короткий час збільшив одержане від батька майно з 15 млн. до понад 2 млрд. дол. і став мільярдером, скуповуючи акції за «викидними» цінами в роки депресії;

5) підкуп вищих чиновників державного апарату, законодавців за допомогою акцій;

6) використання акціонерної форми підприємництва як засобу економічного примусу для викуповування нерентабельних філіалів крупної монополії. Так, у 1982 р. корпорація «Дженерал моторз» змусила 1,4 тис. найманих працівників одного зі своїх заводів повністю викупити його. У тому ж році інша американська компанія «Нейшил стіл» змусила 11 тис. осіб викупити один із своїх нерентабельних сталеплавильних заводів. Ці нерентабельні, обтяжені боргами підприємства продають переважно за ціну, яка перевищує їхню вартість. Так, щоб забезпечити належний технічний рівень нерентабельного сталеплавильного заводу «Нейшнл стіл», потрібно було 650 млн. дол., а щоб завод вижив, — необхідно було знизити рівень заробітної плати, пенсій, тривалість оплачуваних відпусток, подовжити робочий день тощо.

У поєднанні позитивних та негативних властивостей акціонерних компаній системно розкривається їх глибинна внутрішня сутність. Від цього співвідношення значною мірою залежить ефективність роботи акціонерних підприємств (як і інших видів підприємств), а отже, величина витрат та отримуваний прибуток.

bigmir)net TOP 100