Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Соціально-економічний зміст капіталу

Поняття «капітал», «ціна», «прибуток» так само поширені в економічній теорії, як і поняття «гроші», «власність», «заробітна плата». Проте уже понад два століття між економістами триває полеміка щодо їх сутності. Різний зміст вкладають у ці поняття і люди в повсякденному житті.

Класики політичної економії та сучасні західні економісти про сутність капіталу. Первісне значення терміна «капітал» (лат. capitalis) — головний. Згодом у німецькій та французькій мовах ним стали позначати головне майно, головну суму.

Першу спробу наукового аналізу капіталу зробив Арістотель. Він запровадив поняття «хремастика» (хрема — майно, володіння), тобто мистецтво забезпечення достатку або діяльність, спрямовану на накопичення багатства, на отримання прибутку, на вкладення і накопичення капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий (лихварський) капітал, то мета торговельної діяльності, за Арістотелем, — безмежне накопичення багатства, постійне збільшення капіталу.

Класики політичної економії А. Сміт та Д. Рікардо ототожнювали капітал з накопиченою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, харчів, грошей тощо). Щоправда, А. Сміт до капіталу відносив лише частину запасів, яка призначена для наступного виробництва і приносить дохід. Водночас він стверджував, що праця — єдине джерело вартості лише в умовах простого товарного виробництва, а за капіталізму таким джерелом є й інші фактори, зокрема капітал. Ця думка набула свого логічного завершення в концепції трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея. Загалом Сміт та Рікардо зробили крок назад порівняно з Арістотелем, з'ясовуючи сутність капіталу.

Переважна більшість сучасних західних науковців так само тлумачить сутність цього поняття. Між поглядами класиків політекономії та сучасних західних економістів існує низка відмінностей:

1) розширення сутності капіталу сучасними економістами, тобто включення до запасів і видів накопиченої праці доріг, мостів, комп'ютерів, споруд тощо, тобто виробничих фондів, які у працях західних учених у цьому контексті аналізу ще називають капітальним благом;

2) пов'язування сучасними західними економістами отримання доходу не лише з переліченими речовими факторами виробництва, які отримали назву «фізичний капітал» (так, американський економіст Г. Манків під «фізичним капіталом», або просто капіталом, розуміє устаткування, будівлі, споруди, які використовують для виробництва товарів і послуг), а й з «людським капіталом». Цей капітал містить набуті знання, звички, енергію людей, а інвестиціями в людський капітал є витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримання здоров'я, на виховання дітей тощо. Прихильники теорії «людського капіталу» вважають, що до нього належить і особиста чесність у ділових контактах;

3) ототожнення капіталу з грошима, з фінансовими ресурсами деякими західними вченими. Так, англійський економіст Дж. Робінсон вважає, що коли капітал втілений в неінвестованих фінансах, він є грошима;

4) ототожнення деякими сучасними вченими капіталу з часом, тракування часу як окремого фактору виробництва, що створює дохід;

5) виокремлення як фактору виробництва ризику підприємця, власника капіталу (П.-Е. Самуельсон). Загалом західні економісти у тлумаченні капіталу єдині в тому, що розглядають його як певну цінність, благо, що приносить його власнику впродовж тривалого часу дохід.

Важливим у їхніх поглядах щодо сутності капіталу є те, що ці учені всебічно розкривають матеріально-речовий зміст цієї категорії, пов'язують капітал з різними факторами виробництва, з процесом отримання доходу. У цьому вони впритул наблизилися до розуміння сутності капіталу К. Марксом та Ф. Енгельсом. Маркс, зокрема, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він формується зі знарядь праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал як накопичену працю, як відношення уречевленої праці до живої. Сучасні західні науковці повніше, ніж Маркс і Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з особистісним фактором виробництва, з фактором часу. Йдеться про те, що люди віддають перевагу теперішнім благам перед майбутніми і власники певних цінностей (ресурсів, благ тощо) відмовляються від них лише за певну плату, яку повинні сплачувати суб'єкти (підприємці тощо), які користуються цими цінностями нині. Такий підхід, зокрема, обґрунтовує сутність відсотка.

Однак західні науковці не доповнюють матеріально-речову сторону категорії «капітал» характеристикою його суспільно-економічної форми, не розглядають дію певного фактора в органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми. Такий підхід певною мірою є позаісторичним, що полягає у твердженні, ніби капітал існував у всіх суспільно-економічних формаціях. Даючи таке тлумачення сутності капіталу, західні науковці абстрагуються від поняття «наймана праця», від суперечності між власниками значної кількості засобів виробництва і безпосередніми виробниками, які здебільшого позбавлені таких засобів і для того, щоб утримувати себе і членів своєї сім'ї, продають власникам свою робочу силу. Її продаж та використання перетворюють робочу силу на змінний капітал, який з наукової точки зору адекватніше відображає дійсність, ніж термін «людський капітал». Такий підхід також означає ототожнення приватної власності, що базується на власній праці, з капіталістичною, заснованою на привласненні чужої праці.

Сутність капіталу. Капітал, як і будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. В їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії.

Капітал (лат. capitalis — головний) — виробниче відношення між найманими працівниками і капіталістами, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості є засобом привласнення частини чужої неоплаченої праці.

Засоби виробництва, певні матеріальні блага не на всіх етапах людської цивілізації були засобом експлуатації. Такої ролі вони не виконували за первіснообщинного ладу, оскільки були спільною власністю. Не могли вони бути засобом експлуатації і за рабовласницького ладу, бо раб сам належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу. Значною мірою це характерно і для феодалізму. Щоправда, земля в руках феодала частково слугувала засобом експлуатації, оскільки він віддавав певну, переважно незначну, її частину селянинові, й той змушений був за це кілька робочих днів тижня працювати на полі феодала-власника. Земля, знаряддя праці виконували таку роль частково ще й тому, що селянин-кріпак не був юридично вільним. Отже, капітал як виробниче відношення не був панівною суспільною формою за феодалізму. Проте в цей період розвивається лихварський капітал, і гроші в руках лихваря стають знаряддям привласнення частини праці дрібних товаровиробників (ремісників, селян). Певного розвитку набуває й торговельний капітал.

Панівною системою виробничих відносин, притаманних всьому суспільному способу виробництва, капітал стає за капіталізму. Переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва, юридично вільна і продає свою робочу силу власникам цих засобів — капіталістам, а вони оплачують частину витрачених найманими робітниками у процесі праці фізичних і розумових сил у формі заробітної плати.

Засоби виробництва (в тому числі земля) були знаряддям експлуатації за так званого соціалізму. Хоч формально у республіках СРСР і була проголошена суспільна власність на засоби виробництва, але їх фактично монопольно узурпувала бюрократична верхівка партійного, радянського та державного апарату. Внаслідок цього будувався не гуманний, або демократичний, соціалізм, який би базувався на економічній свободі індивідів і трудових колективів, а державно-бюрократичний соціалізм, якому були притаманні лише окремі елементи реального соціалізму. Ступінь експлуатації у цих республіках був вищий, ніж у розвинутих країнах.

Загальне поняття «капітал» конкретизується у багатьох формах капіталу: продуктивному, торговельному, грошовому, індивідуальному, акціонерному, основному, оборотному, міжнародному тощо. Тому капітал розгортається в систему капіталістичних виробничих відносин.

До цієї системи не належить дрібнотоварний сектор економіки (дрібні фермери, ремісники, торговці), в якому не експлуатується наймана праця, та викуплені трудовими колективами народні підприємства.

Складові капіталу, які витрачаються на організацію виробництва, відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Маркс назвав постійним капіталом, «с» (constant — постійний), витрати капіталіста на придбання засобів виробництва, які є незмінними й переносяться частинами конкретною працею на новостворений продукт. Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, створення споживчих вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей, а отже, не створює додаткової вартості.

Змінний капітал, «v» (varians — змінюваний), — це частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва. Він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, який отримує працівник у формі заробітної плати, а й створює надлишок вартості — додаткову вартість. Таку саму роль виконує і праця функціонуючого підприємця. Якщо він є водночас і власником, то отримує за свою працю підприємницький дохід, а коли підприємець в особі менеджера вищої або середньої ланок не є власником, він отримує платню.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили, до якої належить і праця менеджерів нижчої ланки. Вона не лише створює працею споживчі вартості, корисність товарів і послуг, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості. Внаслідок цього робоча сила є фактороутворюючим елементом вартості. Абстрактною працею до вартості спожитих засобів виробництва додатково приєднується нова вартість.

Критерієм поділу капіталу на постійний і змінний в першому разі є те, що у процесі виробництва постійний капітал незмінний — не змінює своєї вартості, а змінний — змінює її. У другому разі таким критерієм є розгляд засобів виробництва і робочої сили з погляду двоїстості капіталістичного виробництва.

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу вимірюється нормою додаткової вартості:


m' = (V / m)*100.

Цей показник характеризує зростання лише змінної частини капіталу. Ним вимірюється багатство суспільства.

Якщо постійний капітал розглядати лише з погляду матеріально-речового змісту, то він постає у формі основних фондів. У політичній економії СРСР для теоретичного вираження протилежної за соціально-економічним змістом категорії «капітал» обґрунтовувалося поняття «фонди». Вважалося, що фонди, на противагу основному капіталу, є власністю самих трудящих, що для них не властиве відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, що вони в руках власників засобів виробництва не є знаряддям експлуатації тощо, а це не відповідало дійсності.

У середині 90-х років у США налічувалося понад 11 тис. народних підприємств, викуплених трудящими. На них переважно подолано відчуження працівників від засобів виробництва, а отже, експлуатацію тощо. Тому засоби виробництва на цих підприємствах перестали бути капіталом. Однак називати їх фондами теж недоцільно, оскільки це поняття за своїм семантичним значенням здебільшого означає речову характеристику засобів виробництва (тобто їх належність до продуктивних сил), а не їх суспільно-економічну форму, оскільки розрізняють основні, оборотні фонди, виробничі фонди тощо, які можна узагальнити у ширшому понятті «фонди виробництва» або просто «фонди». Адекватнішою категорією, яка б розкривала суспільно-економічну природу засобів виробництва на народних підприємствах, було б поняття «народні фонди». Воно відображає трудову (а не експлуататорську) природу відносин власності на засоби виробництва на народних підприємствах, відсутність відчуження безпосередніх виробників від процесу праці, від управління власністю, від економічної влади, від результатів праці тощо.

bigmir)net TOP 100