Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Державні витрати і дефіцит бюджету

Державні витрати. Акумульовані за рахунок податків кошти в державному бюджеті спрямовуються на різноманітні цілі, що дає підставу виокремити категорію «державні витрати».

Державні витрати — відносини економічної власності (привласнення) між державою й юридичними та фізичними особами в процесі розподілу, споживання і використання частини національного доходу.

Їх виникнення зумовлено появою держави і виконанням нею різноманітних функцій.

За капіталістичного способу виробництва (на нижчій його стадії — XVI—XIX ст.) державні витрати використовувалися переважно на військові цілі, утримання державного апарату, будівництво залізниць, підприємств з довгим робочим періодом. У деяких країнах (зокрема, в Німеччині) у другій половині XIX ст. частина державних витрат спрямовувалася на соціальні цілі. Загалом на цій стадії розвитку капіталізму обсяг державних витрат був незначний. У США, наприклад, у 1848 р. вони становили 48 млн. дол. У 1890 p. їх питома вага у ВВП дорівнювала у США 7%, У Великобританії — менше 10, у Франції та Німеччині приблизно 13%.

На вищій стадії розвитку капіталізму масштаби і темпи державних витрат значно зростають. Так, щоб досягти рівня федеральних витрат у США в розмірі 100 млрд. дол., потрібно було 180 років існування країни (така сума була досягнута в 1951 p.), а суми у 500 млрд. — приблизно 2 роки. Якщо в 1902 р. державні витрати у США становили до 1,7 млрд. дол., то у 2003 р. лише федеральні — майже 2,6 трлн. дол. Нині їх питома вага у ВВП США сягає 33%, в Італії, Німеччині, Франції, Швеції — від 55 до 65%, що означає досягнення відносно оптимальної величини, після чого може відбуватися як їх незначне скорочення, так і певне збільшення.

Структуру державних витрат формують:

1. Витрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам тощо). Структура державних витрат визначається роллю та важливістю, виконуваних державою функцій. Якщо в середині минулого століття державні витрати спрямовувалася на утримання державного апарату й військові цілі, а соціальних витрат не існувало, то в середині 80-х років XX ст. вони стали найбільшими. Це зумовлено якісно новою роллю особистісного фактора в сучасному виробництві (значення освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників); неспроможністю ринкових важелів забезпечити загальнонаціональний розвиток освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, соціальний захист населення; зростанням загальнолюдських цінностей у ціннісних орієнтирах суспільства; зростанням безробіття тощо. Тому на соціальні цілі в багатьох розвинутих країнах Заходу спрямовується до 45—50% ВВП. Так, якщо у США на ці заходи в 1960 р. витрачалося 20% федерального бюджету, то в 1999 р. — майже 48% . В Україні на соціальні цілі спрямовується дещо більша частка зведеного державного бюджету, проте якщо у США ці витрати становили приблизно 6000 дол. на людину, то в Україні у 2003 р. — приблизно 820 грн. Найбільш соціально спрямованим став бюджет 2005 р. Якщо у попередні роки на соціальні цілі спрямовувалось 50% державних витрат, то у 2005 р. — до 80%.

2. Витрати на економічні цілі (житлове будівництво і його реконструкція, видобуток природних ресурсів й охорона навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, наука, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін.). Ці витрати в розвинутих країнах становлять нині до 25—27% державних витрат. Їх висока питома вага зумовлена тим, що держава стала головною організацією забезпечення нормального відтворення економічної системи, а державне регулювання — ядром господарського механізму, а також тим, що недержавні форми власності й ринковий механізм неспроможні розвивати фундаментальні наукові дослідження та інші проблеми.

3. Витрати на військові цілі. Їх поділяють на прямі й непрямі. До прямих належать безпосередні витрати з державного бюджету на оборону; до непрямих — частина витрат на космічні дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплату пенсій ветеранам війни тощо. У деяких розвинутих країнах (США, Німеччина, Франція) такі витрати становлять до 10% сукупних державних витрат (до 3% ВВП). В Україні витрати на національну оборону та забезпечення безпеки становили у 2003 р. 5,3 млрд. грн.

4. Витрати на обслуговування державного боргу. У США на початку XXI ст. державний борг сягнув приблизно 60% ВНП, витрати на його обслуговування — до 342 млрд. дол. щорічно (четверте місце в структурі державних витрат), в Японії — 20% сукупних державних витрат (друге місце в структурі державних витрат). В Україні у 2004 р. зовнішній державний борг становив 70 млрд. грн.

Зростання цього боргу і суми виплат по ньому в США зумовлене передусім величезними військовими витратами, які спричиняють хронічний дефіцит державного бюджету і платіжного балансу. Сплата державного боргу і відсотків по ньому здійснюється через викуповування державних цінних паперів за кошти з державного бюджету.

5. Витрати на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, оплату внесків до міжнародних організацій тощо.

Дисбаланс між доходами і витратами є причиною дефіциту бюджету.

Дефіцит бюджету — перевищення витрат державного бюджету над його доходами.

Виникнення і зростання дефіциту бюджету зумовлене економічними кризами, мілітаризацією економіки, веденням війн, економічною нестабільністю, зростанням заборгованості місцевих бюджетів, безконтрольним зростанням інших витрат з бюджету. За домонополістичного капіталізму бюджетний дефіцит інтенсивно зростав під час війни. З 1931 по 1971 рік дефіцити бюджетів спостерігалися у США 33 рази. Вони були спричинені економічними кризами (особливо кризою 1929—1933 pp.) і Другою світовою війною. Сукупний дефіцит бюджету в 1941—1946 pp. становив 204,9 млрд. дол., а приріст державного боргу — 220,5 млрд. дол. Дефіцити державного бюджету США мали місце і в повоєнний період й були ліквідовані лише наприкінці 90-х років. Внаслідок війни в Іраку дефіцит бюджету зріс до майже 500 млрд. дол., що разом із збільшенням дефіциту у зовнішній торгівлі призвело до зниження курсу долара.

Бюджетний дефіцит покривають за рахунок державних внутрішніх та зовнішніх позик, а також грошової емісії. Постійне накопичення заборгованості уряду перетворюється на державний борг. Структурними елементами такого боргу є внутрішній (заборгованість держави своїм громадянам) та зовнішній борг (заборгованість держави іноземним країнам, міжнародним фінансово-кредитним організаціям та іноземним громадянам); короткотерміновий (до 1 року), середньотерміновий (від 1 до 5 років) та довготерміновий (понад 5 років) борги. Загрозливим для стабільності економічної системи є перевищення державним боргом ВВП більш як у 2 рази.

Для управління державним боргом, зокрема для його зниження, вдаються до таких заходів: сплата за рахунок золотовалютних резервів; консолідація боргу (зміна умов позичок — наприклад, перетворення короткотермінових на довготермінові); конверсія (дозвіл держави на придбання іноземними кредиторами частини цінних паперів, майна; викуп короткотермінових зобов'язань через випуск нової довготермінової позики під вищий відсоток); надання нових кредитів міжнародними фінансово-кредитними організаціями та ін.

На нижчій стадії розвитку капіталізму західні економісти виступали за бездефіцитний державний бюджет, обстоювали тезу про органічну єдність економічного зростання з активним сальдо державного бюджету і стабільність грошової системи. У 1936 р. Дж. Кейнс висунув положення про позитивний вплив дефіциту бюджету на економіку. Неокейнсіанці, розвиваючи теорію Дж. Кейнса, стверджували про необхідність збалансованого бюджету в часі, тобто потребу заміни бюджетного дефіциту під час війн і криз профіцитом під час економічних піднесень. Крім того, вони вважали, що періоди великого безробіття повинні супроводжуватися бюджетним дефіцитом, а періоди «повної зайнятості» — перевищенням доходів над витратами.

В Україні у 1991 р. дефіцит бюджету становив 12% ВВП, у 1996 р. — до 6% ВВП, а з урахуванням невиплаченої заробітної плати та інших статей — майже 20% ВВП. У наступні роки він був знижений, у 2000 р. становив 0,7%, проте існував прихований дефіцит у формі заборгованості по зарплаті; у 2003 р. — понад 1 млрд. грн., у 2004 р. — приблизно 8 млрд. грн.

Дефіцити бюджету покриваються за рахунок державних позик і грошової емісії. У США в окремі роки за рахунок державних позик покривали понад 50% витрат бюджету, а в 1943 р. — 70% таких витрат. Щоб отримати ці позики, держава випускала цінні папери — облігації, векселі державної скарбниці та ін. У США випускають три категорії зобов'язань державної скарбниці:

1) ринкові цінні папери (їх вільно продають і купують на ринку державних цінних паперів);

2) спеціальні випуски (не обертаються на ринку і розміщуються серед певних урядових установ і фондів);

3) зобов'язання неринкових випусків (за деякими винятками можуть достроково пред'являтися до погашення).

В Україні впродовж 1994—1999 pp. випускали облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), за якими юридичним особам в окремі роки виплачували до 140% річних, що у підсумку призвело до швидкого зростання внутрішнього і державного боргу. У наступні роки відсотки на ОВДП були значно нижчими.

Тримачами федеральних облігацій у США є: державний сектор, у тому числі Федеральна резервна система; фінансові інститути та корпорації; індивідуальні та іноземні тримачі; штатні й місцеві органи. Поступово зростають середня відсоткова ставка й відсоткові платежі за державний борг. Так, у 1952 р. відсоткова ставка становила 2,3 пункта, а на початку 90-х років — понад 7%. Якщо у 1930 р. на сплату відсотків за державний борг витрачали 660 млн. дол., то наприкінці 90-х років — майже 250 млрд. дол. В Україні зовнішній борг за 1994—1998 pp. зріс з 400 млн. до майже 13 млрд. дол., у 2000 p. скоротився внаслідок реструктуризації на 2 млрд. дол., а виплати на його обслуговування за 9 місяців 2000 р. становили 3 млрд. грн. У 2004 р. він зріс до 14 млрд. дол.

З-поміж різних груп тримачів акцій за повоєнний період поступово зменшується питома вага комерційних банків, взаємоощадних банків, страхових компаній, корпорацій, приватних осіб, але зростає роль іноземних тримачів. Операції передплати та первинного розподілу державних позик здійснюють федеральні резервні банки. Загалом на урядові організації й трастфонди, а також на федеральні резервні банки у США припадає майже половина цінних паперів держави.

Зростання дефіциту бюджету посилює інфляційні процеси, спричиняє кризу державних фінансів, грошової системи, обмежує кредитні ресурси та ін.

bigmir)net TOP 100