Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Кредит і кредитна система

Сутність кредитної системи та її структура. Банківська система є складовою частиною кредитної.

Кредитна система (з погляду економічної форми) — сукупність кредитних відносин економічної власності, форм кредиту та методів кредитування.

Основа кредитної системи — банки, найголовніший з яких — центральний банк. Метою кредитної системи є акумулювання грошових капіталів, частини доходів різних верств населення і надання їх у кредит фізичним та юридичним (уряду, компаніям тощо) особам, а також володіння та управління фіктивним капіталом з метою привласнення прибутків. У зв'язку з цим розрізняють депозитні та недепозитні фінансові установи.

Депозитні фінансові установи акумулюють ресурси, приймаючи грошові засоби у формі відкриття депозитних рахунків. До таких установ у США, наприклад, належать комерційні банки, взаємоощадні банки (приймають ощадні вклади та інвестують їх під нерухомість і цінні папери, а також надають комерційні та споживчі позички), позико-ощадні асоціації (формують ресурси за рахунок ощадних вкладів та банківських кредитів, їх активами є переважно портфель заставних під житлові будівлі).

Недепозитні фінансові установи для залучення заощаджень продають страхові поліси, приймають пенсійні внески, продають цінні папери та ін. До них належать: компанії, що страхують життя, майно; приватні пенсійні фонди, пенсійні фонди штатів і місцевих органів влади; фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні споживчих товарів у розстрочку й видачі комерційних позичок); інвестиційні компанії (продають населенню власні акції й на отримані кошти купують ринкові цінні папери, насамперед акції); взаємні фонди грошового ринку (розміщують на ринку свої акції, а на залучені кошти купують короткотермінові цінні папери; їх активами є депозитні сертифікати, комерційні папери, векселі державної скарбниці, банківські акцепти).

Основними суб'єктами банківської системи, крім банків та банківських об'єднань (а отже, основних суб'єктів банківської системи), є такі спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, ощадні установи та ін.

Страхові компанії для залучення коштів продають страхові поліси, а відтак вкладають їх у цінні папери компаній та держави, надають цим суб'єктам кредити. У США активи страхових компаній у 1998 р. становили понад 1 трлн. дол.

Пенсійні фонди акумулюють кошти здебільшого із внесків працівників у фонди соціального страхування. З-поміж них виділяють фонди, які не інвестують свої кошти в цінні папери (а отже, виплачують пенсії лише з поточних надходжень і доходів), й ті, які інвестують (і, крім традиційних джерел виплати пенсій, ще отримують частину коштів на ці цілі з інвестицій у цінні папери), а також ті, якими управляють страхові компанії або підприємства (чи за їх довіреністю банки). Загальна сума активів світових пенсійних фондів у 2001 р. перевищила 13 трлн. дол., у тому числі країн ЄС — понад 4 трлн. дол.

Інвестиційні компанії залучають кошти через випуск акцій, їх продаж дрібним акціонерам та купівлю цінних паперів промислових компаній різних галузей.

Ощадні установи — спеціалізуються на обслуговуванні населення, залученні їх заощаджень і наданні банківських послуг.

Закономірностями розвитку сучасної кредитної системи є зростання ролі небанківських фінансово-кредитних інститутів, їх зрощування з промисловими, торговельними, транспортними компаніями, процес транснаціоналізації їх діяльності, посилення конкурентної боротьби між її основними суб'єктами тощо. Ці закономірності модифікуються специфікою історичного розвитку окремих країн, особливостями антитрестівського законодавства та іншими чинниками. Так, у США комерційним банкам до 2002 р. було заборонено скуповувати акції промислових корпорацій (а операції з цінними паперами могли здійснювати лише спеціалізовані інвестиційні банки), у ФРН такої заборони немає.

Основні форми кредиту. Розкриття сутності кредиту загалом дає змогу з'ясувати особливості його основних форм.

Кредит (лат. creditum — позика) — форма руху позичкового капіталу, що виражає відносини економічної власності між кредиторами й позичальниками і забезпечує перетворення грошового капіталу на позичковий.

Позичковий капітал внаслідок цього є грошовим капіталом, який надають його власники у позичку на умовах терміновості, повернення й платності. Сутність кредиту повніше виявляється у виконуваних ним функціях:

— функція акумулювання тимчасово вільного грошового капіталу (наприклад, США за його допомогою щорічно акумулюють до 700 млрд. дол., у тому числі понад 200 млрд. за рахунок заощаджень населення);

— розподільча функція, завдяки якій акумульовані кошти перерозподіляють між окремими сферами, галузями народного господарства;

— функція прискорення процесу концентрації та централізації виробництва і капіталу (зокрема, використовується з метою поглинань та злиттів компаній, фірм тощо);

— функція регулювання економіки, зокрема грошово-кредитного регулювання;

— функція сприяння економії витрат обігу (через використання безготівкових розрахунків та заміни готівки кредитними грошима);

— функція розв'язання деяких суперечностей процесу суспільного виробництва, зокрема суперечностей інвестиційного процесу, переливання (внутрігалузевого та міжгалузевого) капіталу, між попитом і пропозицією тощо, завдяки чому розширюються межі суспільного виробництва, руху економічної системи.

За порушення об'єктивних економічних законів кредит призводить до поглиблення і загострення суперечностей суспільного виробництва.

Розрізняють такі основні форми сучасного кредиту, а отже, й кредитних відносин: комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, державний, міжнародний.

Комерційний кредит — кошти, які підприємства (фірми, компанії) надають іншим підприємствам у формі продажу товару з відстрочкою платежу й оформляють векселем з метою отримання позичкового відсотка.

Метою такого кредиту є прискорення реалізації товарів, ціна яких зростає на суму відсотка. На таку саму величину зростає величина векселя. Виконуючи певною мірою більшість із названих функцій кредиту, комерційний кредит все таки є недосконалою формою кредиту і кредитних відносин. Це зумовлено тим, що його величина обмежена обсягами резервного капіталу підприємств-кредиторів, використання його також обмежене (наприклад, цей кредит не можна використати для виплати заробітної плати), він переважно короткотерміновий та ін. Цих недоліків не має досконаліша форма кредиту — банківський кредит, який за сучасних умов є основною формою кредитних відносин.

Банківський кредит — кошти, які надають кредитні установи (насамперед, банки) фізичним і юридичним особам у тимчасове користування з метою привласнення прибутку у формі відсотка.

Цей кредит може збільшувати як обсяг платіжних засобів, так і розміри капіталу. Крім того, завдяки своїй масовості, регулярності, значним масштабам банківський кредит може бути наданий за нижчу ціну (відсоток).

Найбільшими проблемами банківської системи України у цій сфері були низький відсоток довготермінових кредитів: наприкінці 1998 р. — лише до 1% та висока відсоткова ставка — понад 70%, у 2000 р. — 40, у 2003 р. — 17,7%.

Споживчий кредит — кошти, які банки, спеціалізовані кредитні інститути та торгові компанії надають фізичним особам для придбання товарів тривалого користування.

Цей кредит існує у формі комерційного (у випадку продажу товарів через роздрібні магазини) і банківського кредитів (у разі надання позичок на придбання споживчих товарів) і надається переважно на термін до 3 років. Ціна за користування споживчим кредитом сягає 30%, населення витрачає на його сплату до 20% своїх доходів.

Іпотечний кредит (грец. hipotheke — застава) — кредит, який банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути надають у формі довготермінових позичок під заставу нерухомості.

Використовується переважно для оновлення основних фондів у сільському господарстві, а також для будівництва житла та купівлі землі, що сприяє концентрації власності у цій сфері.

Державний кредит — кредит, наданий державі (в тому числі місцевим органам влади) фізичними та юридичними особами.

Уряди країн можуть вдаватися до запозичень поза межами своєї країни.

Міжнародний кредит — кредит, наданий державою або кредитно-фінансовим інститутом однієї країни відповідним установам іншої на певний термін.

Банківські позички можна класифікувати за призначенням, наявністю і характером забезпечення, термінами, методами погашення й характером їх походження і згрупувати у певні види за різними ознаками.

Види банківського кредиту. За призначенням і характером використання у США виокремлюють:

1) кредити торговельним і промисловим підприємствам під нерухомість, під будівництво і благоустрій територій, під забезпечення земельними ділянками та житловими будинками тощо;

2) позички на виплат («в розстрочку») на ремонт та модернізацію будинків, інші позички на індивідуальні та сімейно-побутові цілі, позички з разовим погашенням на індивідуальні та сімейно-побутові цілі;

3) позички різним фінансовим установам;

4) позички фермерам;

5) позички на придбання або зберігання цінних паперів, у тому числі брокерам і дилерам, які здійснюють операції з цінними паперами, інші позички.

Відповідно до строків погашення банківські кредити поділяють на короткотермінові, середньотермінові, довготермінові. У США та інших країнах, зокрема в Україні, до короткотермінових належать кредити, надані на 1 рік і менше. Середньотермінові — кредити, надані від 1 до 7—8 років, а в Україні, деяких країнах СНД — до 5 років. Довготермінові — кредити, надані на тривалий період. Довготермінова позичка не має фіксованого терміну, тому банк може вимагати її погашення у будь-який час. Короткотермінову позичку в США можна оформити на певний період — у межах 1 року або до запитання (вимоги).

Існують також відновлювальні кредити — впродовж фіксованого терміну і в межах максимальної суми кредиту позичальник може використати весь кредит (або частково), повернути його, використати повторно та ін. До цього виду кредиту вдаються до 80% корпорацій США. Найпоширенішою довготерміновою позичкою є кредит на придбання будинків, будівництво виробничих та торговельних об'єктів.

Невідновлюваний відкритий кредит надають передусім як позичку під будівництво нерухомості і повертають його частинами відповідно до етапів будівництва.

За методом погашення банківські кредити поділяють на такі, що погашаються за один раз, або на виплат. У першому випадку це робиться на певну кінцеву дату, а відсотки погашають через певні проміжки часу або по закінченні терміну позички, у другому — періодично погашають основну суму боргу рівними частинами (щомісячно, щоквартально, раз на півроку або щорічно).

Найважливішим обмеженням при наданні банківських кредитів є розмір кредиту, який можна надати одному позичальнику. Це обмеження називають «правилом десяти відсотків». Згідно з ним розмір кредиту одному позичальнику не повинен перевищувати 10% суми акціонерного і резервного капіталу банку. Воно стосується передусім малих та середніх банків. У США діє низка винятків з цього правила. У Франції і Великобританії сума всіх кредитів, які надає банк, не повинна перевищувати їх власні кошти більш ніж у 20 разів.

Банківський кредит можна умовно поділити на внутрішній і міжнародний, на кредит центрального банку і кредит комерційних банків, виробничий і споживчий кредит, кредит на поточні й капітальні витрати, застрахований і незастрахований, підтримувальний, кредит забезпечений і незабезпечений та ін.

Забезпечені кредити — це позички під заставу. Вони зменшують ризик збитків у разі неспроможності боржника повернути вчасно позичку. Наприклад, із ліквідацією підприємства-банкрута банк має перевагу перед іншими кредиторами щодо будь-якого майна для забезпечення банківської позички.

Незабезпеченими кредитами є насамперед кредити банків, надані урядові для покриття державного боргу.

Важливим джерелом доходів комерційних банків України є маржа банківської ставки (різниця між ставками за кредитами і депозитами). Якщо у розвинутих країнах вони не перевищують 3%, то в Україні — від 10 до 46%.

Кредити (їх надання, плата за них тощо) є важливою складовою грошово-кредитної політики держави.

bigmir)net TOP 100