Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Причини економічної кризи в Україні

Основні групи причин економічної кризи в Україні. На відміну від класичної кризи в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так, у США в 1929—1933 pp. спад виробництва не перевищував 25%, в СРСР під час Другої світової війни він становив 20%, тоді як в Україні обсяг ВВП у доларовому еквіваленті становив у 1990 р. 249 млрд. дол., а у 1999 р. у номінальних цінах — 130,4 млрд. грн.

Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи: успадковані від СРСР; ті, що постали з часу проголошення незалежності України; причини, зумовлені процесом трансформації існуючої економічної системи.

Причини економічної кризи, успадковані від СРСР. Вони були зумовлені наявністю соціально-економічного ладу, за якого керівні органи нехтували основними законами економіки.

1. Майже повне, або тотальне, одержавлення економіки, власності. 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності (колгоспно-кооперативна форма була значною мірою також одержавлена) і відповідних форм господарювання, що унеможливлювало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, зростання якості виготовлених товарів і послуг, споживача. Це в підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність товарів промисловості СРСР на світових ринках (лише до 12%), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%), наявність затратної економіки. Так, на 1% національного продукту в СРСР витрачалося у 6—8 разів більше електроенергії, ніж у країнах Заходу, нафтомісткість продукції була майже в 10 разів вищою, ніж у цих країнах.

2. Наявність глибоких диспропорцій в економіці. Частка групи «А» (галузей, в яких виробляються засоби виробництва) становила в 1990 р. 72,4%, групи «Б» (галузей, в яких виробляються предмети споживання) — 27,6% (в розвинутих країнах співвідношення обернене). Економіка була орієнтована не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3. Антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами. Панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за умов слабкого використання економічних (за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів, надмірна централізація перших у руках загальносоюзних міністерств і відомств.

4. Зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств, що, зокрема, зумовлювало нехтування екологічною безпекою («брудні» виробництва, будівництво АЕС у непридатних районах тощо). Власність загальносоюзних міністерств і відомств колишнього СРСР переважно перейшла до Української держави, крім частки України в золотому, алмазному фондах, у власності представницьких органів за межами колишнього СРСР (посольства, консульства тощо). На перший погляд, цей фактор перестав бути руйнівним, але це не так, оскільки, наприклад, Чорнобильська катастрофа позначилася і позначатиметься на соціальному, економічному становищі України і здоров'ї її громадян.

5. Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці. Відсутність дієвих стимулів до праці, панування «зрівнялівки», відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві найбільше виявлялося в масовому її розкраданні.

6. Значна мілітаризація економіки. На військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 300 млрд. крб. на рік. В Україні після розпаду СРСР залишилося до 30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, майже 80% підприємств галузей машинобудування було залучено до виробництва зброї, вироблялося до 17% всієї оборонної продукції, майже 60% промисловості України було зорієнтовано на потреби ВПК. Загальна кількість робочої сили, зайнятої на підприємствах ВПК, становила майже 40% працездатного населення країни.

7. Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. З республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася до них через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо. Це означало «зрівнялівку» в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки СРСР.

8. Політика пограбування села. Виявлялася в «перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм «ножиць цін» і низький рівень продуктивності праці.

9. Значна монополізація економіки. Частка монополізованого виробництва у структурі ВВП становила приблизно 40% ВВП.

10. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці (фізичне зношування становить майже 60%, моральне — до 90%).

З часом деякі з названих причин ще більше поглибилися. Зокрема, тривала ще жорсткіша політика пограбування села, зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, поглибилися диспропорції, посилилося відчуження (технологічне та соціально-економічне) працівників від засобів виробництва та ін.

Комплекс цих причин (у СРСР) призвів до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, майже не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Усвідомлюючи це, тодішнє керівництво Союзу почало перебудову.

Причини економічної кризи, що постали з часу проголошення незалежності. Вони поглибили комплекс уже наявних причин.

1. Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР. Порушення цих зв'язків, насамперед з Росією, призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих тощо, адже лише 20% промислового виробництва в Україні мали завершений технологічний цикл. Хоча не всі господарські зв'язки були раціональними (відбувалися зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо), замінювати їх ефективнішими треба було поступово.

2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в розвинутішу і досконалішу економічну систему, тобто невизначеність моделі такої трансформації (обиралася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової та змішаної економіки і навіть до постіндустріального суспільства).

3. Руйнування державного управління економікою і запровадження недосконалих ринкових важелів за домінування державної власності, які використовувались у розвинутих країнах майже століття тому.

4. Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних за наслідками законів, відсутність надійного механізму реалізації багатьох законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакета економічних реформ.

5. Непродумане впровадження купона (без відповідної наукової концепції). Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної (національної) банківської системи, не мали надійного захисту. Це стало однією з причин їх катастрофічного знецінення. Замість виконання функцій захисту національного ринку він став засобом його спустошення. Так, купуючи нафту в Росії по 90 дол. за тонну наприкінці 1993 p., Україна повинна була експортувати товарів приблизно на 250 дол.

6. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.

7. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку. Свідченням цього є засилля імпортних товарів (значною мірою сумнівної якості), частка яких досягла у 1999 р. 70%.

8. Відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів. Так, у 1991 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі виробництва становила майже 23% , а в 1996 р. — приблизно 3,4% .

9. Доларизація української економіки. Вільне обертання американського долара та інших іноземних валют на території країни теж негативно вплинуло на стан економіки.

10. Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника, а вигідніше — посередника. Крім того, такі документи нерідко суперечили один одному, сіючи правовий хаос, нестабільність і непередбачуваність.

11. Відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків. В діяльність банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю. Це призвело до масового перекачування безготівкового грошового обігу в готівковий, що, у свою чергу, зумовило величезний додатковий попит на готівку, зосередження у тіньових структурах майже половини всієї грошової маси.

12. Кримінальний характер роздержавлення й приватизації.

13. Масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд. дол. і в сукупності досягає майже 50 млрд. дол.

14. Відсутність сприятливого інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона в середині 90-х років посідала 135-те місце у світі).

15. Значне зростання управлінського апарату.

16. Майже цілковита відсутність політики структурної перебудови господарства. Занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризи, сприяють перетворенню України на сировинний придаток.

17. Стрімке подорожчання енергоносіїв. Так, Росія продає газ на кордоні Польщі по 60 дол. за 1000 м3, на кордонах Франції та України — по 80 дол. У другій половині 90-х років Україна щорічно переплачувала Росії за газ до 2 млрд. дол.

18. Відсутність науково обґрунтованих податкової, наукової, промислової політики, політики ціноутворення.

19. Отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів тощо) та їх непродуктивне використання. Внаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які не давали (або давали незначною мірою) змоги вдосконалювати систему продуктивних сил.

20. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. За період 1991—2002 pp. вони оцінюються в 6 млрд. дол. та ін.

Внаслідок названих чинників тіньова економіка охопила майже 60% сукупної народногосподарської діяльності. Крім того, відчуження працівників від власності на засоби виробництва, результатів праці тощо ще більше посилилось, оскільки засоби виробництва узурповані новою кланово-номенклатурною елітою.

Причини економічної кризи, зумовлені процесом трансформації існуючої економічної системи. Кардинальні перетворення зумовлюють наявність перехідного етапу, який триває більший чи менший період часу. Світовий досвід свідчить, що цей етап, як правило, супроводжується кризовими явищами різної глибини і характеру. Щоб послабити такі негативні аспекти, необхідний науково виважений вибір стратегічного курсу і механізму реалізації перетворень.

Необхідність створення нових, ефективніших елементів економічної системи, зокрема техніко-економічних відносин, форм власності та господарського механізму, є теж надзвичайно важливим фактором, впливає на соціально-економічне становище господарського механізму загалом.

Усі три групи (підсистеми) причин органічно пов'язані між собою. Кризові явища в Україні були зумовлені їх комплексною дією. Однак це не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи спричинене здобуттям Україною державної незалежності і суверенітету. Прагнення до незалежності й здобуття її — закон розвитку світової цивілізації.

bigmir)net TOP 100