Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Економічна безпека України

Структура економічної безпеки. У процесі розбудови незалежної держави, передусім відстоювання економічної незалежності, виникає проблема економічної безпеки.

Економічна безпека — стан незалежності держави у формуванні й розвитку власної економічної системи та комплекс заходів щодо її забезпечення.

Матеріальною основою такої незалежності є власність народу на національне багатство. Зворотним боком економічного суверенітету є економічна небезпека.

Економічна небезпека — поступова втрата власності народу на своє національне багатство і здатності держави здійснювати незалежну політику в інтересах народу, а також поступове перетворення країни на сировинний придаток, джерело дешевих ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових, інформаційних тощо).

Відповідно до структури економічної системи основними напрямами досягнення економічної безпеки є незалежність у формуванні й розвитку продуктивних сил; техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, кооперування, комбінування тощо), організаційно-економічних відносин, відносин власності та управління нею (в єдності їх економічного та юридичного аспектів), економічного господарського механізму. Незалежність у формуванні та розвитку продуктивних сил і техніко-економічних відносин у їхній єдності означає незалежність держави в розвитку власного технологічного способу виробництва.

Те, що в Україні домінує технологічний спосіб виробництва, який базується на ручній та недостатньо якісній машинній праці, загрожує втратою її економічної незалежності.

Кожний з основних напрямів економічної незалежності має кілька конкретніших форм, напрямів розвитку. Оскільки сучасна система продуктивних сил формується із засобів праці, предметів праці, людини, науки, використовуваних людьми сил природи, інформації, форм і методів організації виробництва, то в її межах конкретними формами економічної безпеки держави є:

1) технічна й технологічна незалежність (техніка розглядається як синонім засобів праці);

2) сировинна незалежність;

3) кадрова незалежність;

4) наукова незалежність;

5) незалежність в освоєнні й використанні ядерної, сонячної та інших видів енергії (які є силами природи), або енергетична незалежність;

6) інформаційна незалежність;

7) незалежність у впровадженні власних форм і методів організації виробництва (організаційно-виробнича незалежність).

На основі цих форм незалежності формується економічна безпека країни в інших елементах економічної системи — відносинах економічної власності та в господарському механізмі. Зворотним боком цих процесів є відповідні форми економічної небезпеки.

Найважливішими передумовами формування економічної незалежності є кадрова, наукова та інформаційна. Кожна з цих форм має низку практичних параметрів та вимірів. Найпростішим для розв'язання названих проблем є досягнення організаційно-виробничої незалежності, найскладнішим — кадрової.

Кадрова безпека. Основні параметри кадрової незалежності зумовлені сутністю людини, яка визначається, насамперед, єдністю її біологічної (природної) та соціальної сторін.

Кадрова незалежність — здатність держави розвивати на рівні сучасних вимог системи освіти, охорони здоров'я, культури, зорієнтовані на усунення кадрової небезпеки, і формувати на цій основі патріотично налаштований кадровий потенціал.

Для повноцінної праці необхідне відтворення індивіда як природного явища — його фізичного, психічного та емоційного здоров'я. В Україні в останні 14 років генофонду нації загрожує небезпека: смертність удвоє перевищує народжуваність (за 1991—2004 pp. в країні померло на 5 млн. осіб більше, ніж народилося); Україна посідає перше місце в Європі за рівнем смертності працездатного населення й останнє — за рівнем народжуваності; середня тривалість життя чоловіків найнижча; лише третина школярів здорова; у 60—70% працівників народного господарства виявлено різні хронічні захворювання та функціональні розлади нервової системи, внутрішніх органів; половина юнаків призовного віку мають тяжкі захворювання; на різні хвороби страждають майже всі вагітні жінки; приблизно чверть населення уражають інфекційні хвороби, за темпами поширення СНІДу Україна випереджає всі країни Європи. Внаслідок цього до пенсійного віку доживає лише кожний другий працівник. Генетичному фонду нації також загрожує міграція понад 420 тис. осіб (здебільшого молодих жінок) у розвинуті країни на заробітки, де частина з них потерпає від сексуального рабства.

Критичний стан здоров'я населення ставить під сумнів можливість розбудови могутньої держави і є постійно зростаючою економічною небезпекою. Найважливішою причиною цього стало тотальне зубожіння населення, зокрема зниження калорійності харчування, значний дефіцит білків і вітамінів. Так, середній добовий раціон на одну людину в Україні становив у 2000 р. 2505 ккал, а згідно з нормами ООН для розвинутих країн в разі споживання менше 2600 ккал на добу починається процес голодування. Такі явища посилюють відчуженість більшості населення від національного багатства, а тому загрожують економічному суверенітету. У 2003 р., за офіційними даними, населення України споживало 2800 ккал на добу, тоді як у 1990 р. — 3547 ккал.

У сфері економічних відносин необхідне формування, з одного боку, працівника нового типу, з іншого — людини-власника. Найважливішими рисами працівника нового типу за НТР є розвиток його творчих здібностей, професійних навичок, економічне мислення, рівень підготовки до організаційної й управлінської діяльності, певні психологічні якості тощо.

Частині громадян України властиві безініціативність, недостатній професіоналізм, відсутність належної самодисципліни, техніко-технологічної культури тощо. У 90-ті роки XX ст. негативні риси людини-працівника стали виразнішими, що поглиблювало нестабільність економічної системи. Відставання України у цій сфері є фактором ослаблення її економічної безпеки.

Синтезуючий показник розвитку людини-працівника — рівень її освіти, економічної культури тощо. За освітнім потенціалом Україна істотно відстала від багатьох розвинутих країн. Так, якщо прийняти рівень освітнього потенціалу в США за 100% (за кількістю студентів на 100 тис. населення), то в Канаді він становить 99,6%, у Південній Кореї — 69,3%, в Ізраїлі — 53,7% . Загалом за цим показником Україна посідала 50-те місце в світі. Хоча в останні роки за рахунок платної освіти цей розрив зменшився, але якість освіти значно знизилась. Крім того, десятки тисяч дітей не відвідують школи тощо.

Людина-власник має кілька найважливіших форм економічної реалізації. Зокрема, вона є власником робочої сили і повинна за її використання підприємцем отримувати грошовий еквівалент у формі заробітної плати. За умов наближення цін в Україні на споживчі товари та комунальні послуги до світових критерієм оплати праці мають стати відповідні показники розвинутих країн з урахуванням рівня продуктивності та інтенсивності праці.

Мінімальний рівень заробітної плати в Україні у доларовому еквіваленті в 1997—2001 pp. становив приблизно 20 дол. на місяць, тобто менше 1 дол. на день, що, за міжнародними критеріями, є ознакою злиденності. Навіть у 2003 р. майже 60% населення не мали достатніх кощтів для забезпечення нормального харчування. Це означає лише часткову й незначну реалізацію в Україні власності на робочу силу.

Інший аспект вартості, а отже, власності на робочу силу в сучасних умовах, — соціальні витрати держави, які забезпечують колективне відтворення працівника за участю держави, їх джерелом є податки на заробітну плату та відрахування до фонду соціального страхування. Вилучаючи у такий спосіб приблизно третину заробітної плати, держава у розвинутих країнах здебільшого повертає її у вигляді витрат на освіту, охорону здоров'я, перекваліфікацію, виплату пенсій, допомогу безробітним та ін. В Україні мізерний обсяг соціальних витрат на одну людину, що також свідчить про часткову і незначну реалізацію цього аспекту власності на робочу силу.

Значне відставання має місце при виплаті на підприємствах найманим працівникам частини вартості робочої сили, яка безпосередньо не пов'язана з процесом праці (оплата відпусток тощо).

Отже, всі три аспекти власності на робочу силу найманого працівника не набули в Україні адекватної економічної реалізації. Внаслідок цього відбувається масовий відплив з держави найбільш якісної продуктивної сили, що негативно позначається і позначатиметься в майбутньому на розвитку всієї економічної системи, значно послаблює економічний суверенітет країни (в тому числі науково-технічний потенціал країни, інтелект нації). Отримані ними під час праці за кордоном кошти лише частково компенсують втрати народного господарства від масової міграції робочої сили.

Формування людини-власника в Україні передбачає подолання відчуження працівників від засобів виробництва і створеного продукту, від управління власністю, досягнення реального плюралізму форм власності, усунення надмірної диференціації доходів та ін. Подолання процесу відчуження працівників від засобів виробництва є найважливішим елементом економічної безпеки країни в межах економічної власності. В Україні, однак, в 90-ті роки XX ст.— на початку XXI ст. відбувалося символічне перетворення працівників на власників, тривало широкомасштабне розкрадання державної власності. Через масове безробіття, низьку оплату робочої сили, мізерні витрати на соціальні цілі, за даними ООН, у 1997 р. Україна посідала 95-те місце серед країн світу за індексом розвитку (розраховується, виходячи з рівня життя, його тривалості, освіти населення), у 1994 р. — 45-те місце.

У сфері правових відносин сутність людини означає можливість її ставлення до різних об'єктів власності як до своїх, владу над речами, право володіння, користування і розпоряджання ними, формування правової культури тощо. В Україні внаслідок зубожіння переважної частини суспільства створюється правове поле нігілізму, вседозволеності, неповаги до законів держави, а через відчуження працівників від власності зменшується їх влада над речами, над різними об'єктами власності (засобами виробництва, інтелектуальною власністю та ін.). Це також загрожує суверенітету держави, призводить до зростання злочинності, насамперед економічної.

Наукова та інформаційна незалежність. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років за низкою кількісних показників (кількість кандидатів і докторів наук, наукових установ, обсяг витрат на розвиток науки та ін.) Україна входила до першої десятки країн. За 1991—2004 pp. у країні більш як удвічі скоротилася мережа проектних і науково-дослідних організацій, на 50% — кількість наукових працівників (понад 6300 українських вчених виїхало за кордон), питома вага бюджетних асигнувань на науку зменшилася з 3% ВВП у 1990 р. до 1,1% у 2004 р. Відбувається катастрофічне руйнування наукового потенціалу держави. Все це ослаблює економічну безпеку України, її економічну незалежність.

Наукова незалежність держави — здатність народу, особливо інтелігенції, засвоювати нові знання, технічні новації, постійно впроваджувати наукові винаходи у виробництво, досягати передових позицій хоча б у кількох пріоритетних галузях світової науки, здатність утримувати їх, забезпечення зростання кількості висококваліфікованих учених тощо.

Країна, яка значно відстає у створенні сучасних комп'ютерних та інформаційних технологій, роботизованих виробництв, стає інформаційною колонією розвинутих держав. В Україні інформаційна залежність посилюється також внаслідок зростаючої втрати інформаційного телепростору, низької питомої ваги книг, газет, журналів, що видаються українською мовою, комерціалізації та послаблення культурно-просвітницької функції преси, радіо, телебачення, дедалі більшого витіснення вітчизняного виробника теле- й радіопродукції тощо.

Інформаційна незалежність — здатність держави на основі інформаційних технологій («інтелектуальних» суперкомп'ютерів п'ятого та шостого поколінь, найновіших систем зв'язку, сучасних персональних комп 'ютерів) забезпечити організаціям, кожній особі отримання будь-якої інформації, накопиченої людством, а також власність держави на свій інформаційний простір.

Певну тривогу щодо економічної безпеки України викликають окремі рекомендації та пропозиції міжнародних фінансових організацій, які не завжди враховують соціально-політичні реалії в Україні, специфіку трансформації її економіки. Так, у 1997 р. МВФ було висунуто понад 40 умов надання кредитів, в 1998 р. — понад 50, у 1999 р. — понад 80.

Лібералізація імпорту сприяє проникненню зарубіжних фірм на український ринок, це ослаблює й без того невисоку конкурентоспроможність вітчизняних товарів, доводить власне виробництво до межі банкрутства. Розпродаж за заниженими цінами стратегічних об'єктів також послаблює економічну незалежність країни.

Досвід розвинутих країн підтверджує, що ядром сучасного господарського механізму є державне регулювання економіки, яке здійснюється насамперед економічними важелями. Неефективне використання такого досвіду в Україні зумовлює процеси, що загрожують її безпеці. Подолання негативних тенденцій у розвитку сучасних суспільно-економічних процесів дасть змогу українському народові утвердити свою незалежність загалом.

bigmir)net TOP 100