Реклама на сайте Связаться с нами

С. В. Мочерний

Економічна теорія

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Економічна теорія. Мочерний С. В.

Інтернаціональні форми закону вартості та нерівномірності економічного розвитку

Закономірності формування інтернаціональної вартості. Інтернаціоналізація виробництва й обміну зумовлює дію закону вартості в його інтернаціональній формі. Факторами формування інтернаціональної вартості є:

1) з одного боку, середня інтенсивність праці у масштабі світового господарства, а з іншого — інтенсивність національної праці в різних країнах світу;

2) середня продуктивність праці в межах світового господарства, з одного боку, і продуктивність національної праці — з іншого.

Між цими двома факторами існує органічний зв'язок. З цього приводу К. Маркс писав: «...більш інтенсивна національна праця порівняно з менш інтенсивною виробляє за однаковий час більшу вартість, яка виражається в більшій кількості грошей. Але закон вартості в його інтернаціональному застосуванні зазнає ще більших змін завдяки тому, що на світовому ринку продуктивніша національна праця вважається також інтенсивнішою, якщо тільки конкуренція не змусить продуктивнішу працю знизити ціну продажу її товару до його вартості... Таким чином, різні кількості товарів одного й того самого виду, які виробляють в різних країнах за однаковий робочий час, мають неоднакові інтернаціональні вартості, що виражаються в різних цінах...»;

3) ступінь складності праці, що залежить від рівня освіти та кваліфікації працівників.

Вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками і тому є передусім категорією безпосереднього виробництва. Саме у цій сфері формуються витрати суспільно необхідної праці на виробництво товарів, саме тут виникає «згусток праці», що утворює вартість. Крім того, прихована суспільна природа праці виявляється надалі у мінових відносинах товарів. Отже, оскільки вартісний характер товару виявляється лише в його відношенні до іншого товару, а це відбувається за допомогою зовнішньої форми вияву вартості — мінової вартості у сфері обміну, то вартість стає і категорією обміну.

У процесі інтернаціоналізації виробництва й обміну категорія вартості наповнюється елементами якісно нового змісту, модифікується. За умов, коли для виробництва кінцевого продукту на поставки з кооперації в окремих галузях припадає до 60% вартості готової продукції, причому значну частину її створюють зарубіжні фірми, вартість як суспільне відношення виражає виробничі зв'язки й відносини між промисловими компаніями в багатьох країнах. Зокрема, у межах ТНК елементи виробництва втрачають своє національне походження, а товари, що виробляються, стають носіями інтернаціональної вартості.

Крім того, оскільки у межах COT регулюється понад 4/5 світового товарообороту, то поняття «інтернаціональна вартість» частково відображає відносини між цією міжнародною організацією й тими національними країнами (національними державами), які входять до неї.

Інтернаціональна вартість залежить передусім від інтернаціональних витрат суспільно необхідної праці на виробництво товарів. Ці витрати визначаються національними витратами суспільно необхідної праці у тих країнах, які експортують на світовий ринок переважну кількість продукції. Тому залежно від питомої ваги товарів окремих країн у загальному обсязі світової торгівлі національна вартість впливає на інтернаціональну. Отже, у формуванні інтернаціональної вартості беруть участь лише ті товари, які надходять на світовий ринок. Оскільки Україна експортує переважно продукцію паливно-сировинних галузей, то вона практично не може впливати на формування інтернаціональної вартості на товари й послуги, пов'язані з розгортанням НТР у галузях машинобудування та інших наукомістких сфер виробництва.

На світовому ринку обмін товару на товар є еквівалентним на основі інтернаціональної вартості, тобто інтернаціональних витрат виробництва. Тому країна, в якій для виробництва товарів застосовується продуктивніша, інтенсивніша й складніша праця, на світовому ринку перебуває у вигіднішому становищі, її товари отримують вищу вартісну оцінку, а один робочий день, витрачений на їх виробництво, може обмінюватися на кілька робочих днів іншої країни, в якій нижчі продуктивність, інтенсивність і складність праці.

Економічна вигода країни, в якій досягнуто вищого рівня складності, продуктивності й інтенсивності праці, обчислюється як різниця між інтернаціональною та національною вартістю, тобто між інтернаціональними і національними витратами праці. Економічна вигода тих країн, у яких нижчий рівень складності, продуктивності й інтенсивності праці, залежить від рівня порівняльних витрат виробництва. Ці витрати визначають зіставленням, з одного боку, витрат на виробництво тих товарів, які країни виробляють і які обходяться їм відносно дешевше, а з іншого — витрат на виробництво таких товарів, які за відсутності міжнародної торгівлі обійшлися б їм дорожче при організації власного виробництва. Економічні вигоди, отримувані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі в міжнародному поділі праці, у процесі інтернаціоналізації виробництва. За відсутності зовнішньої торгівлі розвинутим країнам довелося б збільшити витрати виробництва у промисловості щонайменше у 1,5—2 рази.

Вперше теоретично обґрунтував вигоди, які отримують всі учасники світової торгівлі, Д. Рікардо в теорії порівняльних витрат. Необхідними умовами існування зовнішньої торгівлі учений вважав відмінності умов виробництва (наявність або відсутність корисних копалин, різні кліматичні умови тощо), відмінність у витратах праці й капіталу. Завдяки торгівлі розвинуті та слаборозвинуті країни не тільки отримують вигоди, а й сприяють зростанню ефективності продуктивних сил світу.

Оскільки ця теорія ґрунтувалася на вузькій методологічній основі (до уваги бралися лише дві країни і два товари, незмінний рівень техніки, відсутність транспортних витрат, вільна торгівля тощо), вона була удосконалена спершу в працях економістів Е. Хекшера і Б. Оліна, пізніше — П.-Е. Самуельсона, П. Портера. Тому її називають моделлю Хекшера—Оліна—Самуельсона, а також концепцією конкурентної переваги країни Портера. Сутність моделі полягає в тому, що країна (або низка країн) експортує ті товари, у виробництві яких найефективніше використовуються відносно надлишкові фактори виробництва, а імпортує товари з відносно дефіцитними факторами виробництва.

Пізніше було доведено, що в процесі міжнародної торгівлі відбувається поступове вирівнювання цін факторів виробництва (заробітної плати, відсотка та ін.), обидві країни або низка країн втрачають свої початкові переваги (внаслідок мобільності цих факторів, їх міжнародного руху), тому створюються умови для зростання кількості експортних галузей, поглиблення міжнародного поділу праці на якісно новій основі.

Внаслідок засилля ТНК у сфері зовнішньої торгівлі відбувається двояке відхилення від інтернаціональної вартості. З одного боку, при експорті зі слаборозвинутих країн сировини, який приносить їм до 80% валютних надходжень, ТНК і розвинуті держави занижують ціну на сировину, встановлюють штучні бар'єри на шляху надходження готових виробів з цих країн у промислово розвинуті країни. З іншого боку, відбувається штучне завищення ціни на товари (зокрема нову технологію та різні види послуг), які імпортують слаборозвинуті країни з промислово розвинутих.

Беручи участь у процесах міжнародного поділу праці, міжнародного усуспільнення виробництва, кожна країна входить у сферу дії законів конкурентної боротьби, формою вияву яких є міжнародна конкуренція. Основні суб'єкти такої боротьби — національні компанії, ТНК, держави й міжнародні організації. Так, на ТНК наприкінці 90-х років — на початку XXI ст. припадало понад 35% ВНП, 65% експорту і 90% прямих закордонних інвестицій.

Оскільки основні суб'єкти інтернаціоналізації виробництва — ТНК, то вони є й основною силою у міжнародній конкурентній боротьбі. Специфіка цієї боротьби насамперед залежить від особливостей їхньої внутрікорпораційної діяльності. Типовою є ситуація, коли всередині гігантських міжнародних концернів відбувається конкуренція між їх внутрішніми філіалами, яка доповнюється боротьбою на світових ринках з іншими концернами та їх філіалами. Здійснюючи окремо свою виробничу діяльність, тобто маючи значну автономію у виробничій сфері, філіали та дочірні компанії міжнародних концернів об'єднані спільним фінансовим управлінням.

Внаслідок інтернаціоналізації виробництва всередині гігантських ТНК обсяг їх зарубіжного виробництва майже втричі перевищує обсяг експорту, що зумовлює все більшу заміну зовнішньоторговельного обміну міжнародним виробництвом.

У міжнародній конкурентній боротьбі між гігантськими монополістичними об'єднаннями в останні 15—20 років спостерігається дія двох суперечливих тенденцій: посилення конкурентної боротьби, з одного боку, і переплетіння інтересів багатьох ТНК, зростання кооперації між ними, особливо при проведенні науково-дослідних робіт — з іншого.

Про першу з цих тенденцій свідчить активна політика «поглинань» всередині окремих країн і в межах світового господарства. Про другу тенденцію (посилення кооперативних зв'язків між ТНК) свідчить зростання кооперації міжнародних монополій у галузі автомобіле- та авіабудування. Наприклад, американська корпорація «Дженерал моторз» і японська «Тойота» створили спільне підприємство «Нью Юнайтед моторз» для складання малолітражних автомобілів у Каліфорнії (США), в якому обидві компанії мали по 50% капіталу. Компанії «Крайслер» і «Міцубісі» почали будівництво спільного підприємства для випуску автомобілів. Шведська фірма «Вольво» і «Дженерал моторз» виробляють спільно вантажні автомобілі.

Зростає координація і між іншими суб'єктами світового господарства, зокрема між провідними капіталістичними державами. Вона здійснюється насамперед у сфері фінансів на щорічних нарадах семи провідних країн Заходу, а також між такими міжнародними економічними організаціями, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Організація економічного співробітництва і розвитку, Банк міжнародних розрахунків.

Уперше за всю історію проведення таких нарад на них почалося обговорення екологічних проблем. Так, в японському місті Кіото наприкінці 1997 р. було встановлено квоти шкідливих викидів в атмосферу для різних країн, у тому числі й для України. Це свідчить, з одного боку, про усвідомлення загрози світової екологічної катастрофи на планеті, необхідність вжиття превентивних заходів, з іншого — про намагання розвинутих країн вивезти у слаборозвинуті чимало екологічно шкідливих підприємств для наступного імпорту необхідної продукції з цих країн.

Інтернаціональні форми дії закону нерівномірності економічного розвитку. Первинними, найпростішими формами нерівномірного розвитку економіки є нерівномірність і стрибкоподібність розвитку окремих підприємств, які переростають у нерівномірність розвитку окремих галузей, сфер економіки. Більш зрілою формою дії цього закону є нерівномірний розвиток окремих країн.

В останні десятиріччя серед первинних форм нерівномірного розвитку економіки на передній план виходить нерівномірний розвиток монополістичних об'єднань, і насамперед ТНК, які є головними носіями стрибкоподібності. Оскільки їх активи наприкінці 90-х років перевищували 13 трлн. дол., обсяг інвестицій — понад 3,5 трлн. дол., а могутність деяких з них перевищує економічний потенціал окремих країн, то нерівномірність розвитку ТНК охоплює цілі регіони світового господарства.

За НТР специфічний характер дії цього закону виявляється у нерівномірності освоєння досягнень науки і техніки, нерівномірності розгортання самої НТР. Так, на США нині припадає приблизно 45% світових витрат на розвиток НДДКР.

З утворенням світового капіталістичного господарства, завершенням територіального поділу світу сферою дії закону нерівномірності економічного розвитку стають регіони світового капіталістичного господарства, зокрема країни, що розвиваються, та промислово розвинуті країни. Щодо такого узагальнюючого показника рівня економічного розвитку, як середньодушовий обсяг ВНП, розрив між цими двома групами країн продовжує зростати. Так, лише за 90-ті роки XX ст. розрив між доходами 20% найбагатшого населення землі і 20% найбіднішого населення зріс у 30 разів.

Однією з особливостей дії закону нерівномірності економічного розвитку є те, що боротьба за зовнішні ринки збуту, джерела сировини, сфери вкладання капіталу тощо є важливим фактором посилення нерівномірності розвитку капіталістичних, слаборозвинутих, а також окремих країн колишньої соціалістичної системи господарства. Останні внаслідок перебудови власної економічної системи стають сферою дії закону нерівномірності економічного розвитку в масштабі світового господарства, економічного поділу світу. Посилення такої нерівномірності спричинене діяльністю ТНК. Так, американські ТНК 90% НДДКР здійснюють всередині країни, майже 8% — у філіалах розвинутих держав і лише 1% — у слаборозвинутих країнах. Отже, новими суперечливими елементами економічних законів, що діють на міжнародному рівні, є національне та інтернаціональне: національні потреби, інтереси й цінності, з одного боку, та інтернаціональні (загальнолюдські) потреби й цінності — з іншого. Від їх взаємодії, узгодженості, взаємопроникнення залежить реалізація законів на інтернаціональному рівні.

bigmir)net TOP 100