Реклама на сайте Связаться с нами

К. С. Солонінко

Міжнародна економіка

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2008

На главную
Міжнародна економіка. Солонінко К. С.

Сучасна характеристика країн Західної Європи

Західноєвропейський регіон, який зазвичай відокремлюють в окремий суб'єкт світової економіки, об'єднує майже 25 промислово розвинених країн, кожна з яких має власний соціально-економічний та науково-технічний потенціал. Сьогоднішня частка Західної Європи у світовому сукупному ВВП становить 28 %. У ній проживає 7 % населення світу. Утворення у 1957 р. спільного ринку та Європейської асоціації вільної торгівлі (1962 р.), підписання між ними угод про вільну торгівлю промисловими товарами, а у травні 1992 р. — угоди про Європейський економічний простір (ЄЕП) започаткували формування у Західній Європі зони вільної торгівлі та регіонального економічного комплексу. ЄЕП об'єднує 19 західноєвропейських держав, встановлює тут свободу руху товарів, послуг, капіталу та людей. Ринок нараховує 380 млн. споживачів. На нього припадає майже половина світової торгівлі. Все більша інтернаціоналізація виробництва, існуючий механізм економічної співпраці забезпечують західноєвропейському регіону важливу роль у світовій політиці та економіці.

Усі країни Західної Європи належать до групи індустріальних розвинених країн з переважно однотипною економікою. Вони характеризуються досить високим рівнем розвитку, посідаючи за ВВП на душу населення з 2 по 44 місця серед країн світу. За рівнем економічного розвитку, за характером структури економіки та її масштабами західноєвропейські країни діляться на декілька груп. В основному економічну потужність регіону забезпечують чотири найрозвиненіші країни — ФРН, Франція, Великобританія та Італія, що входять у «Велику вісімку» і зосереджують 50 % населення та 70 % ВВП Західної Європи. Саме ці держави значною мірою зумовлюють загальні тенденції економічного та соціально-політичного розвитку всього регіону.

Інші держави належать до групи малих промислово розвинених країн. Особливе місце цих країн у регіоні та світі визначається високим рівнем спеціалізації на виробництві технічно складної, високоякісної продукції.

Малі країни суттєво відрізняються між собою за ВВП. Умовно до першої групи малих країн належать Бельгія, Іспанія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Вони поступаються великим державам регіону за обсягом ВВП у 4-5 разів і на їхню частку припадає 20 % його ВВП. У другу групу входять Австрія, Данія, Греція, Норвегія, Фінляндія. Їхнє значення у західноєвропейському господарстві відносно невелике — близько 8,1 % ВВП. Третя група країн об'єднує Португалію, Ірландію, Ісландію, Кіпр, Люксембург і Мальту. Частка цих країн становить близько 2 % регіонального ВВП, але в окремих видах виробництва їхня роль є досить значною. Окрему групу західноєвропейських країн утворюють так звані карликові держави — Монако, Сан-Марино, Андорра, Ліхтенштейн, Ватикан.

Усі ці країни дещо відрізняються одна від одної рівнем економічного розвитку. Наприклад в Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії національний дохід на душу населення не перевищує 60 % від середнього показника для усіх країн ЄС. Відчутними є й відмінності у структурі господарства. В Італії, Греції, Португалії та Іспанії досить високою є питома вага сільського господарства. У «карликових державах» домінує сфера послуг.

У Західній Європі значним є потенціал науково-технічних досліджень. Провідні країни витрачають на ці потреби більше, ніж 2 % ВВП. Але важливо те, що витрати Західної Європи — це сума витрат окремих країн.

Однак, витрати західноєвропейських країн значною мірою орієнтовані на фундаментальні дослідження. Західноєвропейські країни відстають у таких провідних напрямках, як виробництво інтегральних схем та напівпровідників, виготовлення мікропроцесорів, супер ЕОМ, біоматеріалів.

Однією з найскладніших проблем економічного розвитку Західної Європи стало масове безробіття. За даними на кінець 90-х pp. XX століття воно складало близько 18 млн. чол.

За минулі 10—15 років Західна Європа певною мірою відставала від основних конкурентів у прогресивності галузевої структури національних економік. На вироби, що користуються високим попитом, припадає 25 % продукції обробної промисловості ЄС. У США цей показник дорівнює приблизно 30 %, в Японії — 40 %. У західноєвропейській економіці значна роль відводиться модернізації виробництва, що функціонує рентабельно.

Загалом економічні зрушення західноєвропейських держав відобразилися у скороченні питомої ваги галузей матеріального виробництва і збільшенні частки послуг у ВВП. Саме цей сектор сьогодні значною мірою зумовлює зростання національного виробництва й динаміку інвестицій. На сферу послуг припадає 1/3 економічно активного населення. Це збільшує значення західноєвропейських країн як фінансового центру світу, центру надання послуг.

Структурна перебудова у галузі інвестиційної діяльності (злиття та поглинання) призвела до суттєвого зміцнення позицій західноєвропейських компаній у світовій економіці.

У сучасних умовах зростає значення західноєвропейських компаній, що орієнтуються на широку виробничу програму з частою зміною виробництва моделей та ефективного пристосування до мінливих умов ринку. На зміну «економіці масштабів» приходить «економіка можливостей ». Набуває сили децентралізація управління виробництвом, зростає внутрішньофірмовий розподіл праці. Все більше дроблення світових ринків, поглиблення спеціалізації споживчого попиту, розвиток сфери послуг сприяють зростанню малого підприємництва, підвищують гнучкість господарських структур.

З 80-х років відбувається переорієнтація державного регулювання у напрямку посилення ролі ринку та конкуренції. Скоротилося державне підприємництво (більшою мірою — у Франції, меншою — в Італії, країнах, де з часів Другої світової війни держава була дуже активним суб'єктом економічного життя). Державні компанії були приватизовані у Великобританії, Франції, Португалії та інших країнах. Сьогодні Маастрихтські угоди вимагають від західноєвропейських держав скорочення дефіцитів держбюджетів, що спричиняє певне зменшення соціальних видатків урядів цих країн. Характерним прикладом, що ілюструє важливість зазначених перетворень у регіоні, є приклад економічного піднесення сьогоднішньої Великобританії. За даними на кінець 90-х років саме Англія є лідером в ЄС. Країна має один з найменших у Західній Європі показник рівня безробіття — майже 5 %. За рівнем реальних доходів вона у 1997 р. була другою у світі після Люксембургу. Причинами економічних успіхів Великобританії вважають: невисокі податки, гнучку макроекономічну політику, високий рівень конкуренції у промисловості, невеликі соціальні видатки уряду.

Отже, Західна Європа сьогодні переживає перебудову економіки і державного макроекономічного регулювання. Першочерговими завданнями для західноєвропейських держав є реорганізація промисловості на основі енерго- і матеріалоощадних технологій, опанування новітніми досягненнями науки і техніки. Уряди країн особливу увагу приділяють цілеспрямованому «зростанню» і перебудові «структурно хворих» галузей, розвитку нових і новітніх галузей. Зокрема, у рамках ЄС були розроблені програми з часткового зростання та реорганізації традиційних і ряду нових виробництв — сталеварного, синтетичних волокон, текстильного, нафтохімічного, суднобудування. Одним з напрямків структурної політики держав Західної Європи стало залучення прямих інвестицій закордонних компаній.

Розвиток західноєвропейських країн мав значний вплив на структуру та стан зовнішньоекономічних зв'язків світу. Експорт країн об'єднання більш ніж втричі перевищує американський.

Зрушення в економіках країн Західної Європи впливали на масштаби та характер їхньої участі у системі міжнародного поділу праці. Посилилось переміщення міжнародних зв'язків з експорту товарів на експорт капіталу.

Поряд з активізацією експорту капіталу, зростання значення ТНК, змінився склад основних експортерів. Посилили активність міжнародні компанії Німеччини і Великобританії, які зміцнили позиції у нових і новітніх галузях світової економіки.

Швидко нарощували свої закордонні активи малі країни, серед яких провідні позиції посідає Швейцарія. Її частка у західноєвропейських активах за кордоном дорівнює 1/6.

Активізація експорту капіталу ТНК зумовила зростання ступеня інтеграції Західної Європи у світове господарство. Все більша частина виробничих потужностей західноєвропейських ТНК переноситься за межі регіону.

У Західній Європі виділяється група країн — Великобританія, Бельгія, Нідерланди, в яких обсяг перенесеного за кордон виробництва дорівнює 1/5 їх ВВП. А такі країни, як Франція, Італія, мають дещо нижчий показник вартості закордонного виробництва — 8—15 % ВВП. Однією з причин такої суттєвої активізації закордонного інвестування у формі прямих інвестицій була цілеспрямована політика західноєвропейських країн. Йдеться, зокрема, про вдосконалення системи гарантування приватних інвестицій. Державні гарантії приватного інвестування за кордоном були доповнені системою угод про захист інвестицій, укладених з країнами, що розвиваються. Метою цих угод є забезпечення недоторканості приватних інвестицій у країнах, що розвиваються, на випадок можливої націоналізації, внутрішніх економічних реформ або змін у законодавствах цих країн. Зазначені угоди не лише забезпечують сприятливий інвестиційний клімат, але й створюють передумови для реалізації інших урядових заходів, спрямованих на стимулювання капіталовкладень приватного сектора у країнах, що розвиваються.

Політика у галузі експорту капіталу безпосередньо впливає на характер торгівельних зв'язків. Значення торгівлі для західноєвропейських країн є дуже великим. Питома вага їх торгівлі у світовій торгівлі перевищує їх частку у виробництві.

Залежність цих країн від зовнішньої торгівлі виша, ніж в інших промислово розвинених регіонах. Експортна квота Західної Європи більш ніж утричі перевищує аналогічний показник для США і більш ніж вдвічі — для Японії.

Західна Європа випереджує інші індустріально розвинені країни за показниками зовнішньоторговельного обігу на душу населення. У зовнішній торгівлі західноєвропейських країн велику роль відіграють іноземні ТНК. На закордонні, переважно американські компанії, припадає в окремих галузях до 30 % експорту готових виробів.

Західна Європа є провідним експортером продукції машинобудування, хімічної промисловості. На цей регіон припадає більше ніж половина світового експорту цих груп товарів.

Відбулося певне звуження експортної спеціалізації західноєвропейського регіону. У групу високоспеціалізованих галузей (коефіцієнт експортної спеціалізації більше 1,3) входять лише обладнання для текстильної, харчової та шкірообробної галузей. До групи галузей за недостатньо вираженою експортною спеціалізацією (коефіцієнт менше 0,9) належать: офісне обладнання та ЕОМ, телекомунікаційне обладнання та засоби зв'язку, електронне обладнання. До того ж необхідно зауважити, що у цій групі знизився рівень міжнародної спеціалізації.

Західна Європа має пасивне сальдо у торгівлі патентами та ліцензіями. Певною мірою західноєвропейський регіон залежить від США у науково-технічному обміні. Компанії Західної Європи закуповують у США більше половини зарубіжних науково-технічних нововведень.

Західна Європа посідає друге місце у світі (після США) з експорту сільськогосподарської продукції (13 % обсягу світового експорту).

Серед статей імпорту цього регіону важливе значення мають мінеральна сировина та напівфабрикати, ряд сільськогосподарських товарів тощо.

Загалом спеціалізація та кооперація у промисловості Західної Європи найінтенсивніше розвиваються між країнами, де науково-технічний прогрес досягає найвищого розвитку. 3/4 торговельного обігу західноєвропейських держав припадає на розвинені капіталістичні країни. За 60—90-ті роки питома вага товарообігу всередині Союзу зросла з 36 до 60%.

Враховуючи той факт, що країни Західної Європи переважно є колишніми метрополіями, важливою складовою їхньої зовнішньоекономічної стратегії є збереження та поглиблення своєї присутності у країнах «третього світу». Для реалізації цієї мети західноєвропейські держави проводять курс на встановлення системи особливих відносин з країнами, що розвиваються. Зокрема, останні користуються значними митними преференціями у постачанні сільськогосподарської продукції в Європейський Союз.

Закономірним є те, що західноєвропейські країни підтримують активні зовнішньоекономічні зв'язки з державами Центральної та Східної Європи. Частка останніх у зовнішній торгівлі ЄС становить 2—3 %, що вище від аналогічних показників у США та Японії. Хоча у середині 90-х років спостерігалося певне гальмування зазначених зв'язків, що пояснюється низькою платоспроможністю країн Центральної та Східної Європи, слабкою конкурентоспроможністю їхніх товарів на західних ринках. Але очевидно, що в міру поліпшення економічного становища центрально- та східноєвропейських країн, поступового наближення їх до західноєвропейських економічних і політичних структур різноманітні зовнішньоекономічні зв'язки Центральної, Східної та Західної Європи повинні пожвавитися вже на якісно новій основі.

Однією з особливостей західноєвропейської системи є її швидке інтегрування. Інтеграційні процеси на її терені відрізняються масштабами і глибиною та виступають приладом для удосконалення інтеграційних процесів у світі.

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі — Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейське економічне співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шестіркою провідних країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода, укладена в 1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС, укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни — з 1995 р.). У даний час Європейський Союз має тенденцію до розширення. Підписана угода про приєднання до ЄС. Це — десять країн, що розташовані в Східній Європі.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання. Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи.

Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупованню — Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією. За останні 20 років у цьому угрупуванні відбулися організаційні зміни. Більшість країн вступили до Європейського Союзу. Залишилися в ЄАВТ Норвегія, Ісландія, Швейцарія та Ліхтенштейн.

bigmir)net TOP 100