Реклама на сайте Связаться с нами

К. С. Солонінко

Міжнародна економіка

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2008

На главную
Міжнародна економіка. Солонінко К. С.

СНД як нове інтеграційне угрупування

СНД була заснована на Алматинській нараді 21 грудня 1991 р. представниками 11 незалежних країн (Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану, України). Рішення цієї наради стали завершальним кроком на шляху ліквідації СРСР, початок їй був покладений Біловезькою зустріччю 8 грудня 1991 р. голів парламентів України, Росії та Білорусі: Л. Кравчука, Б. Єльцина та С. Шушкевича. Три прибалтійські республіки (Естонія, Литва та Латвія), суверенітет яких був фактично визнаний СРСР ще у вересні 1991 p., чітко визначили своє негативне ставлення до цієї організації. Азербайджан перші два роки не брав участі в роботі СНД, і лише у вересні 1993 р. новий голова держави Г. Алієв підписав Алматинську декларацію. Грузія приєдналася до СНД у 1994 р. — також після зміни політичного режиму в країні та приходу до керівництва Е. Шеварднадзе. Нині у діяльності Співдружності з різним статусом беруть участь 12 суверенних держав, тобто всі колишні радянські республіки, крім країн Балтії.

Протягом 12 років існування СНД значних зрушень в економічному просторі не відбулося. Кожна держава відстоювала свої інтереси. Співдружність незалежних держав діяла, як в байці Крилова «Лебідь, рак та щука». В останні 5 років (1998—2003рр.) почалися певні зрушення в напрямку удосконалення економічних і політичних відносин. Почався повільний процес формування наднаціональних органів керування важливими сферами і напрямками діяльності.

Так, постійно діють Рада Голів держав і Рада Голів урядів, Міждержавний економічний комітет Економічного Союзу, Економічний Суд, Рада міністрів закордонних справ, Міжпарламентська асамблея, інші міждержавні ради, комісії і комітети. Всі вони призначені для поліпшення процесу регулювання взаємних відносин.

Усього в межах СНД функціонує близько 90 міждержавних та інших органів, у 58 з них представлена Україна.

В сучасних умовах регулювання відносин між державами СНД здійснюється на основі Статуту, який було прийнято 22 січня 1993 р. Цей документ визначив її функціональні та організаційні основи. Рішення про прийняття Статуту було схвалено сімома делегаціями, але не підписано представниками Молдови, Туркменистану та України. Делегація України не погодилася з тими статтями документа, які вимагали створення наднаціональних органів керівництва, що порушували її статус як позаблокової держави.

На спільному засіданні Голів держав та Голів урядів СНД 24 вересня 1993 р. було вирішено сформувати Економічний союз із метою активізації взаємного співробітництва у господарській сфері. У «Заяві України в зв'язку з Договором про створення Економічного союзу» підкреслювалося, що «Україна з врахуванням нашого внутрішнього законодавства заявляє про свій намір співпрацювати з економічним співтовариством як асоційованого члена на основі окремої угоди». Договір про створення цього союзу також не був підписаний делегацією Туркменистану.

З метою посилення координації господарського співробітництва країн СНД Україна підтримала ідею про формування цього органу, розраховуючи на можливість його використання проти погіршення умов взаємної торгівлі та економічного співробітництва в цілому.

Невисока результативність діяльності СНД у політичній та особливо економічній сферах спонукала окремих членів Співдружності до більш чіткого визначення позицій стосовно мети її існування, можливостей та моделей подальшого розвитку. За роки існування СНД було прийнято і підписано багато угод, але більшість з них на користь співдружності не працювала. Це стосується перш за все угоди про створення Платіжного союзу.

Проявом прискореної інтеграції стала угода про Митний союз РФ та Білорусі від 6 січня 1995 р., до якої через два тижні приєднався Казахстан, у березні 1996 р. — Киргизстан та в 1998 р. — Таджикистан. Ця угода передбачала уніфікацію законодавства членів цього союзу не лише в суто зовнішньоекономічній сфері (валютний та експортний контроль, цінова політика тощо), а й «економічних умов господарювання» в цілому. Фактично це означало необхідність перебудови національних економічних механізмів партнерів за зразком найбільш могутнього члена союзу — Росії.

Митний союз у рамках СНД має не стільки економічний, скільки політичний характер.

Світовий досвід інтеграції свідчить про необхідність створення її керівних органів. Основне завдання цих органів — регулювання і коригування складних відносин на початкових ступенях інтеграції. Організаційна структура СНД також потребує удосконалення. Згідно зі Статутом найвищим її органом є Рада Голів держав, яка повинна збиратися двічі на рік і вирішувати «принципові питання», пов'язані з діяльністю країн-членів у сфері їхніх спільних інтересів. Протягом року мають також відбуватися чотири засідання Ради Голів урядів, завданням якої є «координація співробітництва органів виконавчої влади». Асоційований статус України в СНД дає змогу її найвищим посадовим особам брати повноправну участь у роботі цих головних органів Співдружності.

Україна бере участь також у роботі Ради міністрів закордонних справ, яка має характер координаційно-консультативного органу. Разом із тим як позаблокова країна, вона не представлена у двох інших органах Співдружності — Раді міністрів оборони та Раді командувачів прикордонних військ. Принципово виступаючи проти створення в СНД наднаціональних органів, Україна не підписала угоди про створення Об'єднаного командування Колективних миротворчих сил, Економічного суду та інших структурних підрозділів СНД. Стосовно окремих із них таку ж позицію зайняли Туркменистан, Молдова, закавказькі держави.

Особливе значення в СНД надається Міжпарламентській асамблеї, завданнями якої передбачені консультації між законодавчими органами, розробка спільних пропозицій щодо діяльності національних парламентів, підготовка так званих «модельних правових документів» (уніфікованих актів внутрішнього законодавства країн-учасниць). Україна приєдналась до МПА лише в березні 1999 р.

Крім того, в межах Співдружності створені такі органи, як Міждержавна рада з питань агропромислового комплексу, Рада керівників зовнішньоекономічних відомств, Комісія з прав людини, Рада колективної безпеки, Міждержавна телерадіокомпанія «Мир» та ін. В роботі деяких із них Україна бере участь, але не порушуючи свого позаблокового статусу та загалом дотримуючись негативного ставлення до наднаціональних структур розпорядчого характеру.

Організацією поточної роботи СНД займається Виконавчий секретаріат на чолі з Виконавчим секретарем. Місцезнаходження цього постійного органу — м. Мінськ.

Протягом свого існування СНД прийняла близько 800 документів, з яких Україна підписала 560, у тому числі понад 80 із певними застереженнями. Основна частина не підписаних документів містить такі підходи до військово-політичних та організаційно-правових питань, які не відповідають національному законодавству України.

Незважаючи на велику кількість прийнятих вищими органами СНД документів, результативність діяльності цієї організації порівняно з іншими інтеграційними угрупуваннями світу невисока, особливо в економічній галузі.

Через відсутність реальних результатів роботи були ліквідовані такі органи СНД, як Міжурядова рада з промисловості, Міждержавна комісія з військово-економічного співробітництва, Рада з антимонопольної політики та ін. Не розгорнули свою діяльність Міждержавний валютний комітет, Міждержавний банк.

Слабка ефективність характерна й для головного економічного органу СНД — Міждержавного економічного комітету.

Загалом у рішеннях головних органів СНД переважають, особливо в останні роки, питання політичного характеру (значна частина цих рішень не була підтримана Україною, а також Туркменистаном, Молдовою, Азербайджаном та ін.). До суто політичних належать, зокрема, рішення про надання військової допомоги керівництву Таджикистану, про формування Колективних миротворчих сил (в основному на базі російського контингенту), Концепція та Декларація про колективну безпеку від 10 лютого 1995 p., рішення про співробітництво військових та прикордонних служб, про створення об'єднаної системи протиповітряної оборони (підписане представниками України з застереженнями) та ін.

Підсумовуючи сказане, слід зауважити, що в СНД до цього часу не знайдено досконалої моделі взаємних економічних зв'язків, яка хоча б в основних рисах відповідала потребам стабілізації та розвитку національних економік, поглиблення співробітництва між суб'єктами господарської діяльності на взаємовигідній основі.

Починаючи з 1995 року на території СНД з'являється ціла низка альтернативних угрупувань, своєрідних клубів за інтересами. Майже в один час з'явилися:

• Економічний Союз Центральної Азії (1995 p.);

• Митний Союз четвірки у складі Росії, Білорусі, Киргизстану та Казахстану 1995 р. (потім ЄврАзЕС);

• ГУУАМ 1996—1999 pp.

При цьому всі угоди створюються в рамках поточних кон'юнктурних інтересів і не мають соціально-економічного підґрунтя. Будемо сподіватись, що єдиний економічний простір, заяву про який зробили президенти Росії, Білорусі, України та Казахстану 23 лютого 2003 року, буде справжнім утворенням, що призведе до поліпшення роботи СНД в цілому.

Незважаючи на деякі перешкоди, що існують в межах СНД, Україна приділяє велику увагу двостороннім і багатостороннім відносинам між інтегрованими країнами.

Разом із тим Україна поступово розширює міжнародно-правову базу економічного співробітництва, укладаючи угоди про вільну торгівлю, взаємний захист інвестицій, транспортне сполучення, усунення подвійного оподаткування тощо.

Країни СНД залишаються тим основним регіоном світу, з яким Україна здійснює торговельно-економічні відносини, хоча їхня частка в торговельному балансі за останнє п'ятиріччя суттєво знизилась. Якщо в 1991 р. 85 % українського експорту припадало на інші республіки колишнього СРСР, то в 1998 р. частка країн СНД та Балтії у вивозі з України дорівнювала 35 %, в тому числі 33 % — до країн Співдружності. При цьому головним торговельним партнером України залишається Російська Федерація (23 % загального експорту та 48,1 % імпорту за даними Мінстату), обсяг товарообугу з якою перевищує не тільки рівень обміну з будь-якою іншою країною, але й з таким великим інтеграційним об'єднанням, як Європейський Союз.

Галузева структура зовнішньої торгівлі України з членами СНД переважно збігається з загальними показниками її експорту та імпорту. Основними експортними товарами виступають: продукція чорної металургії, АПК (цукор, горілчані вироби, олія), хімічної індустрії, машинобудування (в тому числі комплектуючі для раніше поставленої техніки та поставки в межах виробничої кооперації). При цьому умови проникнення українських товарів на ринок СНД постійно погіршуються — як через посилення прямого захисту цими країнами власних виробників (особливо після утворення Митного союзу), так і через низьку конкурентоспроможність виробів українських підприємств порівняно з високотехнологічними товарами західних фірм або дешевими товарами з Китаю та країн Південної Азії, через відсутність належної товаропровідної мережі, реклами, сервісної служби тощо. Як наслідок, Україна поступово втрачає цей традиційний ринок збуту товарів.

Послаблення позицій України на ринку СНД особливо згубне для неї внаслідок високої потреби в імпорті енергоносіїв та відсутності до цього часу альтернативних (порівняно з СНД) джерел отримання нафти й газу. Частка цієї товарної групи в імпорті (в середньому близько половини ввезення) є унікальною у світовій практиці й пов'язана з нераціональною структурою національної економіки та екстенсивним характером її функціонування.

Торговельні відносини України з країнами СНД мають складний та суперечливий характер. Українські експортери не спромоглися забезпечити собі стабільне місце на ринку Співдружності, ефективність зв'язків з більшістю партнерів є невисокою. Але відсутність навіть таких позицій в інших регіонах світу спричиняє збереження пріоритетності СНД як основного напряму зовнішньоекономічної політики України. Це — найважливіший сектор вивозу вітчизняної продукції та головне джерело отримання товарів, так званого критичного імпорту (енергоносії, запасні частини для раніше поставленої техніки тощо), без яких неможливі функціонування національної економіки та підтримка соціальної сфери, навіть в умовах їх скорочення під час кризи. Підвищення ефективності відносин із СНД та забезпечення альтернативних напрямів співробітництва з іншими регіонами світу є двома взаємопов'язаними найважливішими завданнями зовнішньоекономічної стратегії України.

Складність нинішнього економічного співробітництва України з державами СНД зовсім не означає безперспективності подальших зусиль щодо використання потенціалу взаємних відносин. Сучасні та стратегічні потреби української економіки вимагають більш гнучкої та виваженої політики стосовно закріплення в окремих регіональних та галузевих нішах цього великого для українських експортерів ринку. Взаємовигідні відносини з країнами Співдружності мають залишатися одним із пріоритетів довгострокової концепції утвердження України у світовому господарському просторі.

Разом із тим необхідно враховувати й тенденцію до переорієнтації більшості країн СНД на прискорений розвиток відносин поза межами цієї організації, насамперед із найбільш економічно розвинутими країнами.

Тенденція до зміщення пріоритетів країн СНД має враховуватися в зовнішньоекономічній політиці нашої держави як вагомий фактор конкурентної боротьби в господарському просторі Співдружності. За цих умов особливо важливого значення набуває використання геоекономічної позиції України як транзитної території на шляху вантажопотоків між цими країнами й світовим ринком. Цілеспрямованих зусиль державних органів та комерційних структур вимагають стратегія і тактика завоювання окремих сегментів згаданого простору, диференційований підхід до тих чи інших національних ринків зважаючи на місцеві особливості споживання продукції, потенціал експортно-імпортних потреб виробничої сфери та населення, а також на обмеження, що випливають з національного законодавства та міжнародних угод, зокрема про участь у Митному союзі. Необхідно, нарешті, повною мірою використовувати можливості створення з партнерами по СНД спільних підприємств, фінансово-промислових груп, розгортання коопераційних зв'язків тощо.

Таким чином СНД як нове індустріальне угрупування склалося. Для удосконалення його роботи з урахуванням інтересів усіх країн потрібна добра воля, взаємопорозуміння і сумлінне виконання взятих обов'язків.

bigmir)net TOP 100