Реклама на сайте Связаться с нами

К. С. Солонінко

Міжнародна економіка

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2008

На главную
Міжнародна економіка. Солонінко К. С.

Загальна характеристика Азіатсько-Тихоокеанського регіону

Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) привертає увагу як середовище найбільш динамічного у світі розвитку і як економічний простір активних інтеграційних процесів, котрі перетворюють його на цілісне економічне утворення.

Тут поступово склалася регіональна система поділу праці, що стала основою інтенсивного господарського зближення регіону. Можна виділити декілька груп держав, які помітно відрізняються за рівнем розвитку і тому доволі слабо конкурують між собою.

Оскільки рівень розвитку регіону має великі розбіжності, то співпраця й конкуренція між національними економіками доволі слабка. Групування країн регіону можливо зробити, враховуючи основні макроекономічні зв'язки. Безумовно, шо лідирують США та Японія, на які припадає 80 % ВВП країн АТР. Основу економічної могутності становлять технічні переваги, місткість внутрішніх ринків, ефективність механізмів нагромадження капіталів та розвиток сфери послуг. Але при загальному домінуванні в галузі технологій та капіталів вразливим місцем у них залишається висока вартість трудових ресурсів, а для Японії — ще й залежність від сировинних матеріалів.

Розвинуті держави — Канада, Австралія, Нова Зеландія, які поки що беруть участь у внутрішньорегіональному обміні недостатньо, але їхня роль постійно посилюється, складають другу групу розвинутих країн регіону. Ці країни володіють значними ресурсами, тому в них досить розвинуті сировинні галузі, але бракує наявності трудових ресурсів.

Особливу групу утворюють «нові індустріальні країни» або «нові індустріальні економіки» Східної Азії — Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг (провінція Китаю), які вже підійшли до межі трудомісткої спеціалізації. Вразливим місцем в економіці цих країн можна вважати обмаль природних ресурсів, недостатність розвитку фундаментальних наук та асигнувань на НДДКР.

Четверту групу складають країни: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В'єтнам, М'янма, Лаос, Камбоджа. Ці країни мають великий ринок збуту, достатні трудові ресурси та унікальні природні багатства: на них припадає 85 % світового виробництва натурального каучуку, 83 % пальмової олії, 67 % олова та копри, 60 % видобутку міді, а також значна частина світового запасу деревини. Країни АСЕАН мають переваги у сировинних і трудомістких галузях обробної промисловості. В окремих країнах субрегіону в 90-х роках спостерігається підвищення заробітної плати. Так, у Таїланді й Малайзії її рівень у 1989 р. становив лише 10% від тайванського, а в 1998 — більше 80 %. Внаслідок цього Малайзія і Таїланд докладають серйозних зусиль для розвитку комплексу високотехнологічних галузей, поступово передаючи естафету трудомісткої спеціалізації Індонезії, Філіппінам та В'єтнаму.

Окремо аналізується в регіоні економіка Китаю, який у 2002 році підписав рамкову угоду. Включення економіки Китаю до системи внутрішньорегіонального ринку відбувається насамперед за рахунок розвитку трудомістких виробництв. На початок 90-х років рівень заробітної плати у промисловості Китаю був у 3,75—5 разів нижчий, ніж у Гонконгу та Сінгапурі, у 2,9—3,8 рази нижчий, ніж у Тайвані, та в 2—2,6 рази нижчий, ніж у Південній Кореї. Таким чином, експортна продукція Китаю нині конкурує передусім із товарами країн АСЕАН, до-речі всі вони мають від'ємне сальдо в торгівлі з Китаєм. Порівняльні переваги економіки Китаю також пов'язані з багатими природними ресурсами (162 види корисних копалин), з дуже великим населенням (1,3 млрд. чол.) і з раніше створеною значною базою капіталомістких галузей обробної промисловості, яка, втім, потребує технологічної модернізації. Китай створив потужну науково-дослідну базу, котра забезпечує прориви світового значення на окремих напрямах — у галузі космічної промисловості, у супутниковому зв'язку, в окремих видах електроніки тощо. Запуск першого китайського супутника Шень-чжоу-3 з космонавтом Ян-Ливейем, що відбувся 23 жовтня 2003 року, ще раз продемонстрував технологічні можливості економіки Китаю. Слабкими місцями китайської економіки є брак капітальних ресурсів, сучасних технологій, доведених до етапу масового впровадження. В сучасних умовах спеціалізацію Китаю становлять трудомісткі товари, сировинна продукція (передусім нафта й кольорові метали), а в недалекому майбутньому — інвестиційні товари.

В міжнародній статистиці дані по східноазіатському регіону включають лише Японію, чотири НІК, чотири провідні країни АСЕАН (Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія) і Китай. Об'єктивно саме ця група країн відіграє головну роль в економічному розвитку регіону. Саме завдяки їй Східна Азія сьогодні розглядається як один із трьох основних, разом з Північною Америкою і Західною Європою, світових центрів виробництв, торгівлі та інвестицій. При цьому його позиції в даному трикутнику за рядом важливих параметрів помітно посилюються.

Так, Східна Азія посіла лідируючі позиції у виробництві широкого спектру ключових видів продукції — не тільки побутової електроніки (як першочергово), але й електронно-інформаційного комплексу, або, якщо скористатись загальноприйнятим в світі терміном, продукції IT (інформаційних технологій), а також транспортного машинобудування, композитних матеріалів і т. ін. Щодо цього є показовими нові дані, отримані за результатами огляду провідного японського економічного центру «Нихон кейдзай симбун».

В більшості розглянутих видів продукції звертає на себе увагу перш за все швидке і суттєве зростання частки Китаю. На деяких товарних ринках зміцнюють своє становище Південна Корея і Тайвань. Країни АСЕАН за рядом товарів також збільшують частку, але в більшості випадків ведуть нелегку боротьбу за збереження позицій, відступаючи під тиском Китаю. Питома вага Японії, як правило, або є стабільною, або знижується, іноді помітно.

Питома вага Східної Азії (без Японії) в світовому експорті і імпорті, який складав в 1970 p., у двох випадках лише близько 5 % в 2000 р. зріс відповідно до 19 і 16 %. Якщо сюди додати Японію, то сукупні показники частки регіону складуть 27 і 21 %. Частка Східної Азії в світовому об'ємі накопичених прямих іноземних інвестицій зросла з 1,5 % в 1980 р. до 14% в 1999 р.

В даний час можна з достатньою впевненістю стверджувати, що наслідки «азіатської кризи» 1997—1998 pp. в основному подолані та потенціал економічного зростання країн регіону відновлений. Дані післякризових 1999—2001 pp. говорять проте, що, хоча темпи зростання в НІК та країнах АСЕАН стали нижчі докризових, в цілому економіка Східної Азії, незважаючи на затяжну стагнацію в Японії, зростає швидше північноамериканської і західноєвропейської.

При цьому важливі не тільки кількісні параметри. Безумовно, порівняно швидкий і більш легкий, ніж очікувалось, вихід з кризи, зумовлений перш за все зростанням експорту на хвилі падіння курсів національних валют, дещо знизив стимули для внутрішніх структурних реформ. Проте, східноазіатські країни досягли певних успіхів і в цьому напрямі. Відчутні зрушення в таких сферах, як скорочення державних витрат, в тому числі субсидії підприємствам, приватизація компаній і банків, полегшення тягаря неповернених банківських кредитів, реорганізація компаній та промислово-фінансових груп, покращення корпоративного управління. Найважливішим каталізатором структурних реформ стало посилене проникнення європейського та американського капіталу в формі як прямих, так і портфельних інвестицій.

У цілому особливості поділу праці в АТР в останні десятиліття характеризують за допомогою концепції «летючих гусей» (flying geese). Суть її зводиться до безперервного процесу поступового проходження певних фаз економічного розвитку окремими групами країн: високорозвинутими державами, НІК, АСЕАН, Китаєм, В'єтнамом. Піднімаючись по технологічних сходах угору, кожна група країн звільняє нижню сходинку для наступного покоління НІК. Скажімо, держави АСЕАН у сфері технологій сьогодні роблять те, що вчора робили НІК Східної Азії, і стають на той же шлях зростання якості спеціалізації.

В чому полягають особливості міжнародного поділу праці в АТР?

1. Це, перш за все, — багатоярусність системи поділу праці в регіоні.

2. Тяжіння і орієнтація країн регіону до економіки Японії і Китаю.

3. Поглиблення поділу праці і його поступовий перехід від вертикального до горизонтального поділу праці (тобто перехід від обміну сировиною до обміну готової продукції).

4. Особливості поділу праці полягають в тому, що він має і міжгалузевий, і внутрішньогалузевий характер.

5. Вагомий вплив на систему поділу праці регіону мають японські та американські транснаціональні корпорації, які, створюючи мережу підприємств у країнах регіону, прагнули використовувати порівняльні переваги цих країн.

Особливої уваги заслуговує інвестиційна політика в регіоні. За підрахунками вчених на регіон припадає 57 % загального припливу щорічних прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) до країн, що розвиваються, і майже 50 % нагромаджених інвестицій.

Зростання ПЗІ до регіону відбувається переважно за рахунок збільшення їхнього припливу до Китаю: за 1997—1998 pp. із 40,2 до 45,5 млрд. дол., що складає приблизно третину ПЗІ, які надходять у країни, що розвиваються. Внаслідок цього Китай перетворився на другого реципієнта у світі й на першого серед країн, що розвиваються. Зросли ПЗІ в економіку Сінгапуру, Тайваню, Південної Кореї. В економіку країн, найбільш вражених кризою (Індонезію, Малайзію, Філліпіни, В'єтнам), ПЗІ скоротилися. Винятком став Таїланд, обсяг ПЗІ в який, незважаючи на кризовий стан економіки, зріс за 2 роки на 4,6 млрд. дол. і сягнув 7,0 млрд.

Процес посилення внутрішньорегіонального співробітництва проявляється і в розвитку внутрішньорегіональної торгівлі. Бурхливе зростання експортозорієнтованих економік країн Східної Азії було можливим завдяки захопленню ними значних сегментів ринку розвинутих країн, передусім США. Наприклад, усередині 80-х років обсяг взаємної торгівлі країн АСЕАН становив лише 13 % загального обсягу їхнього товарообігу (нині — 20-22 %), і водночас 50 % їхнього експорту надходило до США, Японії та країн ЄС. При цьому в торгівлі США з державами Південно-Східної Азії (в тому числі з Японією) зростав дефіцит: у 1987 р. 3/4 загального обсягу дефіциту товарообігу США, який дорівнював 112,6 млрд. дол., припадало саме на цей регіон. З кінця 80-х років ситуація почала змінюватися. Зниження курсу долара призвело до зменшення дефіциту в торгівлі США з НІК Азії.

Інша картина складається в торгівлі Японії з азіатськими країнами, шо розвиваються. Орієнтація Японії на створення в цих країнах експортних баз зумовлювала великі обсяги експорту до них проміжної продукції. Тим самим підтримувалося стабільне додатне сальдо Японії у взаємній торгівлі з ними.

Характерною тенденцією кінця 80-х — початку 90-х років було розширення взаємної торгівлі на нижніх поверхах господарської структури Азійського регіону. Так, за 1986—1989 pp. частка США в експорті НІК Східної Азії скоротилася з 32 до 28 %, а частка внутрішньорегіональної торгівлі піднеслася до 38 %.

Загалом частка внутрішньоазіатської торгівлі в загальному товарообігу країн АТР стала дорівнювати 65 %, і це свідчить про тісну взаємозалежність економік країн Азіатського регіону. Для порівняння: в ЄС цей показник не перевищує 61 %, а в Західній Європі в цілому дорівнює 70 %.

В регіоні сформувалося декілька зон з інтенсивним товарообміном. Так, Австралія і Нова Зеландія уклали угоду про вільну торгівлю, що спричинило зростання взаємного товарообміну більш ніж наполовину за 10 років.

Розвитку внутрішньорегіональної торгівлі в регіоні сприяє взаємодоповнюваність економік таких азійських країн, як Малайзія та Сінгапур, Китай та Гонконг, Сінгапур і Таїланд.

bigmir)net TOP 100