Реклама на сайте Связаться с нами

К. С. Солонінко

Міжнародна економіка

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2008

На главную
Міжнародна економіка. Солонінко К. С.

Особливості інтеграційних процесів у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

В цілому процеси розвитку продуктивних сил в АТР свідчать про господарське зближення країн і територій регіону. При цьому, за підрахунками спеціалістів, з другої половини 80-х років ці процеси стали більш інтенсивними і почали набувати інтеграційних рис.

Важливим фактором посилення інтеграційних тенденцій в Східній Азії виступає зростання економічної взаємозалежності в рамках регіону, передусім в трикутнику НІК — АСЕАН — Китай, що включає основні країни з новими ринками.

У країнах цього трикутника у 80-ті роки — першу половину 90-х pp. суттєво зросла питома вага взаємних торговельних і інвестиційних зв'язків і дещо ослабла залежність від торгівлі з провідними індустріально розвинутими країнами, від припливу інвестицій звідти. Така тенденція стала прямим наслідком зростання виробничого та інвестиційного потенціалів країн трикутника, розширення її внутрішніх ринків, поглиблення внутрішньорегіонального розподілу праці.

Особливо помітним стало падіння частки Японії, як в торгівлі, так і в інвестиціях. Послаблення її позицій в регіоні — наслідок структурних вад японської економіки, зокрема багаточисельних нетарифних бар'єрів для імпорту і пасивності основної маси фірм в іноземному інвестуванні. Разом з тим для Японії частка Східної Азії в торгівлі помітно зростає.

Другим головним фактором зростання інтеграційних тенденцій — все більша серйозна заклопотаність тим, що за темпами і глибиною інтеграції Східна Азія суттєво відстає від двох інших центрів, і це може негативно позначитись на її економічних перспективах. Дійсно, в Північній Америці з 1994 р. діє блок НАФТА (Північноамериканська угода про вільну торгівлю, підписана США, Канадою і Мексикою), а в найближчі роки, очевидно, буде створений мега-блок ФТАА (Американська угода про вільну торгівлю), що включає Північну і Південну Америку. В Європі відбулося значне поширення ЄС, куди вступила велика група країн ЦСЄ.

В Східній Азії сьогодні багатосторонніх інтеграційних об'єднань немає. Як очікується, з 2004 р. почне діяти АФТА (зона вільної торгівлі АСЕАН). На двосторонньому рівні в січні 2002 р. вступила в силу угода про ЗВТ між Японією і Сінгапуром. В цілому ні масштаби, ні динаміка інтеграції, тут поки що непорівнянні з американськими і європейськими.

Третій фактор східноазіатської інтеграції — стрімке посилення економічних позицій Китаю і викликана ним зміна, шо склалася в регіоні, механізму. Стійке визначення цього механізму — «зграя летючих гусей». Лідером-«вожаком» зграї є Японія. Другий ряд складають азіатські «тигри»; третій — чотири найкрупніші країни АСЕАН; четвертий — Китай; п'ятий — В'єтнам, Лаос. Кожний попередній ряд тягне за собою наступні за допомогою трансферту технологій і ноу-хау, прямих інвестицій, забезпечення експортних ринків. При цьому ці виробництва, які вчора були ключовими в країні чи країнах попереднього ряду, сьогодні переходять в країни наступного. Попередній ряд йде далі, розвиваючи виробництва більш високого технологічного рівня. Тим самим забезпечується динамізм всього регіону.

В інших східноазіатських країнах цей процес сприймається подвійно. З одного боку, чимало говориться про китайський виклик (в економічному значенні). Наприклад, для АСЕАН серйозною проблемою є збільшення від'ємного сальдо в торгівлі з Китаєм. АСЕАН програє Китаю в боротьбі за залучення нових інвестицій. Ряд західних і японських компаній згортають виробництво в країнах АСЕАН і переміщують в Китай.

В першій половині 2002 року сума прямих іноземних інвестицій в шести провідних країн АСЕАН за оцінками складала 6,5 млрд. дол. При цьому в Малайзії скорочення складало 80 %, а в Індонезії і Філіппінах — близько 70 %. В Китаї ця сума прямих інвестицій з січня по серпень 2002 року становила 34,3 млрд. дол., збільшившись за цей самий термін на 25,5 %.

Китай поглинає все більше не тільки тайванський капітал, але й людські ресурси, що об'єктивно призводить до послаблення економіки острова (в Китаї проживають і працюють 500 тис. тайванців).

Китайський фактор робить вплив на економіку Японії, Південної Кореї. Наплив в Японію дешевого китайського імпорту і перенесення в Китай значної частини промислового виробництва зумовлений перш за все великим, порівняно з Японією, за різними оцінками, двадцяти-тридцятикратним розривом у вартості робочої сили. На сторінках японської преси, в виступах представників ділових і політичних кіл, все частіше звучить думка, що з Китаєм пора конкурувати на рівних, а не ставитись до нього, як до країни, що розвивається.

Сьогодні економічний стан і перспективи Японії й інших східноазіатських країн великою мірою залежать від того, чи зможуть вони закріпити зв'язки з Китаєм, а саме: розширити експорт, використовуючи можливості китайського ринку, і підвищити свою конкурентоспроможність шляхом перекидання в Китай частини виробництв і технологічних процесів. Звідси — об'єктивна потреба в створенні варіанта регіонального економічного об'єднання, що включає Китай. Такий підхід знаходить в Східній Азії широку підтримку.

До другої половини 90-х років питання про створення східноазіатського економічного об'єднання майже не піднімалось. Серед головних причин — і основні труднощі на шляху до інтеграції — суттєві (більш значні, ніж в Америці і Європі) історичні розбіжності між країнами регіону; різниця в рівнях їх економічного розвитку; політичні проблеми, труднощі психологічного характеру, не кажучи вже про територіальні питання щодо відносин Японії з Китаєм і Північною Кореєю.

В Америці та Європі основна роль у просуванні інтеграційних процесів належить провідним економічним державам. В Східній Азії, однак, Японія не готова до такої ролі ні політично, ні психологічно, ні економічно. Роль інтеграції повинен брати на себе хтось інший, — цю роль взяли на себе країни АСЕАН.

Не можна не врахувати і американський фактор. До останнього часу США досить напружено ставились до ідеї створення східноазіатського регіонального угрупування, поява якого сприймалася у Вашингтоні як погроза власним економічним і політичним інтересам, тим більше, що деякі східноазіатські лідери (прем'єр-міністр Малайзії Мохаммед Махатхир) захоплювались риторикою, яка підкреслювала неприйнятність для Східної Азії американської моделі та системи цінностей.

На рубежі 80—90-х років М. Махатхир виступив з ініціативою створення Східноазіатської економічної групи як форуму для міжурядових консультацій в середині регіону, ця ідея не пройшла перш за все саме за протидії США.

В другій половині 90-х років виник такий форум, як «АСЕАН плюс три», АПТ (три — це Японія, Китай і Північна Корея). АПТ щорічно здійснює зустрічі на високому рівні. В їх рамках проходять тристоронні самміти Японія — Китай — Північна Корея. Таким чином, у Східній Азії основні багатосторонні контакти з економічних питань здійснюються через АСЕАН, що поки що закріплює за цією асоціацією ключову роль в інтеграційних процесах.

В листопаді 2000 року на самміті АПТ в Сінгапурі було ухвалено рішення утворити робочу групу для вивчення питання створення загальнорегіональної східноазіатської зони вільної торгівлі. На наступній зустрічі глав держав і урядів в 2001 році в Брунеї група не представила жодної концепції регіонального об'єднання, зробивши заяву, що робота продовжується.

На Сінгапурському самміті йшла мова про можливі масштабні загальнорегіональні проекти. Головний з них — будівництво Трансазіатської залізничної дороги від Сінгапуру до Кунминя. Була висунута ідея східноазіатського «інформаційного поясу», що пов'язує найбільш провідні в технологічному відношенні міста від Куала-Лумпура до Сеула. Японська сторона ухилилась від підтримки ідеї Східноазіатського самміту.

Очевидно саме труднощі в створенні загальнорегіонального угрупування змусили спробувати інший варіант: створення об'єднань АСЕАН з кожною з трьох країн — Китаєм, Японією, Північною Кореєю окремо. В листопаді 2001 року сторони оголосили про намір створити зону вільної торгівлі протягом десяти років, а в 2002 році розпочалися офіційні переговори. Відносини Японія — АСЕАН повинні розвиватися в дусі відвертого партнерства. Основний принцип цих відносин — «разом йти вперед». Виділяються три ключові сфери співробітництва. Перша — допомога зі сторони Японії щодо здійснення країнами АСЕАН економічних реформ, в тому числі з урахуванням досвіду сучасних структурних реформ в Японії. Друга — глобальні проблеми, перш за все, боротьба з бідністю і попередження воєнних конфліктів. Третя — співробітництво (розвиток різноманітних контактів, зокрема молодіжних і культурних).

Серед конкретних пропозицій, сформованих прем'єром, — поїздка спеціальної робочої групи японського уряду по країнах АСЕАН для вивчення можливостей співробітництва між вузами; проголошення 2003 року «роком контактів Японії і АСЕАН» і організація в зв'язку з цим серії заходів; проведення спільної конференції по стратегії економічного розвитку в рамках спільної «Ініціативи розвитку Східної Азії», можливість створення зони вільної торгівлі.

Реально позиція Японії з економічного співробітництва в Східній Азії визначається декількома причинами. По-перше, відсутня політична воля активно просувати ідею регіональної інтеграції. Уряд прагне відкласти прийняття серйозних рішень по східноазіатській інтеграції на потім.

По-друге, є проблема лібералізації імпорту продукції сільського господарства і морського промислу. Тут є прагнення захистити національного виробника. В результаті цього в японських урядових колах почали говорити про те, що потрібно вивчити можливості договорів про вільну торгівлю. Останнім часом міністерство сільського господарства і рибальства заявляє протилежне: при створенні ЗВТ не повинно бути винятків.

Третя причина. Сьогодні зона вільної торгівлі не обмежується лібералізацією в одній тільки торговій сфері. Кожна зона є економічним співтовариством з вільним рухом товарів і капіталу, вільним пересуванням людей тошо. Важливе місце займають проекти міждержавного економічного співробітництва.

Японія є одним з найбільших у світі донорів: за розмірами офіційної допомоги розвитку (ОПР) вона була лідером протягом десятиліть і тільки нещодавно перемістилася на друге місце після США. Однак в умовах, коли внутрішнє фінансово-економічне положення погіршується, дефіцит держбюджету досягнув критичної величини, а сама допомога, виявляється, не завжди використовується ефективно і часто породжує корупцію. В цих умовах створення східноазіатського об'єднання є неприйнятним.

У вересні 2002 року за результатами зустрічі міністрів економіки Японії і країн АСЕАН в столиці Брунею було проголошено, що вони розглянули і затвердили підготовлену експертами доповідь, в якій міститься концепція партнерства, що включає «певні елементи можливостей ЗВТ». В листопаді 2002 року ця доповідь схвалена на зустрічі лідерів Японії і країн АСЕАН.

Японія все більше залучається до процесу регіональної інтеграції, її активність буде зростати в міру того, як посилюються інтеграційні зв'язки інших країн регіону.

Ще один головний учасник АПТ — Північна Корея — також виявив інтерес до створення зони вільної торгівлі з АСЕАН. Ключову роль відіграє АСЕАН, створюється зона вільної торгівлі АСЕАН — Китай; Японія і Північна Корея не можуть собі дозволити залишитись осторонь, і тому формуються структури тісного співробітництва АСЕАН — Японія і АСЕАН — Північна Корея. Одночасно виникає ряд двосторонніх торгових зон Японії з окремими країнами АСЕАН.

Додамо, що можливе створення зон вільної торгівлі за рамками даної схеми. Так, розпочинаються консультації з цього питання між японськими і тайванськими експертами, в зв'язку з чим Китай виразив японській стороні серйозне занепокоєння.

В Китаї йде пошук різноманітних варіантів. Звернула на себе увагу опублікована в японській пресі стаття старшого дослідника китайського Центру з вивчення становища країни Ху Ангана, в якій розвивається ідея створення зони вільної торгівлі — Японія — Північна Корея — Китай — Гонконг.

В регіоні буде формуватися мережа багатосторонніх та двосторонніх зон вільної торгівлі. На більш тривалу перспективу можливе створення східноазіатського економічного співтовариства зі своєю інституціональною структурою. Формування єдиного ареалу здійснить стимулюючий вплив на економіку країн регіону і суттєво вплине на співвідношення сил у світовій економіці. Про масштаби ареалу говорить й те, що його населення складає 2 млрд. чоловік.

bigmir)net TOP 100