Реклама на сайте Связаться с нами

Л. О. Сморж

Естетика

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2009

На главную
Естетика. Сморж Л. О.

Людина і її духовне життя в епоху науки і техніки

Сучасна науково-технічна революція суттєво змінила зміст і характер життєдіяльності людини, породивши поряд з обнадійливими для її існування і функціонування явищами чинники, що викликають цілком обґрунтовану тривогу і стурбованість як у пересічного обивателя, так і в спеціалістів: філософів, соціологів, психологів тощо. Вони висловлюють щодо цього різні, часом діаметрально протилежні думки. Одні з них, зокрема так звані "технологічні оптимісти" (Д. Белл, З. Бжезінський, Дж. Гелбрейт та ін.), вважають, що наука і техніка, самі як такі, автоматично перетворять сучасне необлаштоване і незатишне суспільство в суспільство загального благоденства і рівності, класового миру і гуманізму, нових цінностей і нової моралі. Їх опоненти, так звані "антропологічні песимісти" (О. Хакслі, Е. Фромм, М. Хайдеггер, Г. Маркудзе), навпаки, вбачають у техніці стихійні демонічні сили, однаково ворожі для будь-якого суспільства, а сам науково-технічний прогрес оголосили "моральною контрреволюцією". І ті, й інші наводять переконливі аргументи, з якими не можна не рахуватись і слід використосувати при вирішенні проблеми сучасної людини і її духовного життя.

Науково-технічна революція, яка нині набирає своїх обертів, означає не тільки бурхливий розвиток суспільного виробництва, соціальних процесів, а й загострила проблему людини, смислу її існування, функціонування в нових історичних умовах, які зафіксувались і закріпилися в поняттях "постіндустріальне суспільство", "посткапіталізм", "технологічна цивілізація", "інформаційна цивілізація", "культура постмодернізму" тощо. Формується нова світова система, нова економіка, політика, мораль, художня культура; нове складне і суперечливе ціле, в якому дедалі складніше зберегтись і розвинутись людині.

Однією із небезпек, які несе людині науково-технічний прогрес — її "денатуралізація", відхід від першопочаткової "рідної" природи до створення нею ж за допомогою науки і техніки "штучної природи" — результату перетворювально-практичної діяльності, урбанізація способу її життя і втрата "укоріненості", "коренів" внаслідок інтернаціоналізації життя і міграційних процесів. Бурхливий розвиток науки і техніки, постійне зростання вимог до людини зробили її життя надто стрімким і плинним, сучасне людство перебуває в стані збурення і потрясінь, переворотів і змін, розхитуються стереотипи, порушуються усталене і звичне, триває пошук нових цінностей і форм, які б стали чіткими орієнтирами і опорою в життєдіяльності людини. Наростаюча тенденція до машинізації і автоматизації, збільшуючи продуктивність праці, робить людину все більш залежною від виробничого процесу. Техніка і технологія, примушуючи людину пристосовуватись, ускладнюючи та інтенсифікуючи виробничий процес, роблять її діяльність "заорганізованою" і "зв'язаною", а саме життя набирає рис "закодованості" зовні, а в самих технологіях, на думку відомого польського вченого і письменника С. Лема, завжди закладена небезпека "оголення" інстинктів. Технізація і роботизація несе небезпеку людині вже на генетичному рівні, загрожуючи дегуманізацією і деперсоналізацією.

У зростанні абстрактності, кількості понять, формул, умовних знаків, у надлишку вербального матеріалу, що слугують своєрідними "фільтрами" щодо багатоманітних форм і видів впливу деякі автори вбачають велику біду сучасної людини, одну з причин інтелектуального еклектизму, соціальної пасивності і навіть невігластва щодо досить банальних явищ і процесів. Все більше проникнення в психіку людини раціональних елементів, відхід від емпіричних контактів з явищами дійсності, дії за логікою, що задана засвоєними знаннями, робить людину більш інформованою, але не більш розумною і творчою.

"Екран знань" сучасної людини, як зазначають ряд психологів і соціологів, складається з випадкових і відокремлених одне від одного уламків, що утворюють так звану "мозаїчну культуру". Ці спресовані на зразок повсті різноманітні невпорядковані і безсистемні знання і свідчення дозволяють їхньому власнику лише ковзати по поверхні без заглиблення в суть і виходу в життєву практику. Все більше користуючись "консервантами культури" (листи, архіви, фото, радіо, іконотека, телефонні розмови тощо), людина "профільтровує" через них сприйняте і відбувається "заморожування" самих знань; думки людини стають загальмованими, вона перестає дивуватись і хвилюватись, стає байдужою й інертною.

Епоха науково-технічного прогресу охолодила душу людини, сучасні люди, зокрема молодь, менше здатні до хвилювання, до кипіння пристрастей, до таких гуманних почуттів, як милосердя, співучасть, співстраждання, братство, любов і дружба. Суспільні інститути, суворо регламентуючи дії і поведінку індивідів, зводять спілкування до функціонально-рольових і формально-ділових зв'язків і контактів, вони замінюються "масками" або технічними пристроями. Зростає кількість так званого опосередкованого спілкування за допомогою телефону, радіо, телеграфу, селектора, листування тощо. Поряд з інформованістю і намаганням бути "на рівні часу", стало ледве не нормою те, що свого часу Гоголь назвав "страшними ідеалами огрубления", що дістає вияв або в бездуховності і жорстокості, або в психології індивідуалізму та індеферентності. Сучасна раціоналізована і технізована цивілізація, пожерши, мов дракон, демонів і духів попередніх культур, вилучивши із життя суспільства чарівне, дивовижне, казкове, перетворивши людину в одномірну раціоналізовану істоту, не здатну зачудовуватись і дивуватись, розчулюватись і мріяти, сприяє все більшому охолодженню її духовного світу, прагматичному цинізму, садистській жорстокості і дикому бузовірству.

Сам хід і характер сучасного науково-технічного прогресу сприяє тому, що на першому плані виявились предметно-речове і пошуки найбільш ефективних форм діяльності і технології. В пошуках вирішення цих завдань основна увага зосереджується на утилітарно-вжитковому, стереотипному, масовому, тому, шо йде в широкі маси населення, не береться до уваги, що найцінніше і необхідніше для розвитку культури — це людина з усією її багатоскладною життєдіяльністю, неповторним світом емоцій, почуттів, переживань; що сама людина як належність — це гуманність, благородство, честь і гідність, мужність і чесність, вірність і патріотизм, миролюбство і доброта, любов і дружба, краса і щастя. Полем же справжньої людяності можуть бути не машини, технологічні лінії, комп'ютери, продуктивність праці, матеріальний достаток, а атмосфера сердечності, активної чуйності, приязнь, миролюбство, співчуття; без високої потреби людини в людині не може бути ані справжньої моральності, ані відданості гуманістичному ідеалу, ані громадянської позиції і плідної для інших дії. Адже з розривом зв'язків з іншими людьми і втратою моральних цінностей починається духовний розпад особистості. Дефіцит уваги, співчуття, співпереживання тощо, ностальгія за теплом людського спілкування стає масовим явищем, завдає втрат, насамперед, духовного характеру. З ускладненням суспільного життя і міжіндивідуальних стосунків, з одного боку, зростає залежність індивідів від інших людей, а з іншого, має місце тенденція до все більшого "розмагнічування" центрів притягування і людина все більше тяжіє до обособления, "закритості", приховування своїх цілей, намірів, думок, почуттів.

Водночас, має місце перевантаження контактами, що постійно зростає в цивілізованих країнах, в умовах міста, відбувається заміна "живого спілкування" "діловими масками" й "ізоляційними матеріалами": телефон, телевізор, мобільник, пошта та інші засоби "опосередкованого спілкування". Своє існування сучасна людина часто вимірює й оцінює тільки подіями світового масштабу: землетруси, війни, економічні кризи, падіння курсу валют і нерідко залишається байдужою до людини поруч, яка потрапила в скруту або в трагічну ситуацію. Як свідчать численні факти, в перенасиченій контактами і подіями в атмосфері міського життя сучасна людина відчуває навколо себе порожнечу, відчудженість і непотрібність. При цьому у людини все менша можливість вирватись із тих вузьких рамок, в які замкнула її сучасна цивілізація. Як пише всесвітньо відомий шведський кінорежисер Інгмар Бергман, кожний тут "вважає свою ізольованість, свою суб'єктивність, свій індивідуалізм майже святим. Так врешті-решт всі ми збираємося у великому загоні, де стоїмо і мекаємо в нашій одинокості, не слухаючи одне одного і не розуміючи, що ми душимо одне одного на смерть. Індивідуалісти дивляться уважно один одному у вічі, і все ж заперечують існування одне одного".

Це становище людини в сучасному цивілізованому світі широко відображене в літературі і мистецтві. Зокрема, в прозі французького письменника-екзистенціаліста А. Камю. В його оповіданнях, повістях і романах люди в своєму похмурому озлобленні відгородились від вселюдського братства, перебуваючи "одинокими в натовпі", розщеплені своїми егоїстичними спонуканнями, потягами, чварами, керуючись у всьому тільки своєю обособленою „правдою".

На основі численних фактів і матеріалів складається враження, що взаєморозуміння між людьми досягається все важче, а кількість неприязних відносин між людьми зростає, зокрема в колективі, в сім'ї, що ізолює їх одне від одного, породжуючи індивідуалізм і егоїзм, який, за висловом Гегеля, є основою дикості. Егоїзм — ледве не найогидніша риса людини, що приносить шкоду не тільки оточенню, а й самій людині. На сьогодні ж для егоїзації сприятливі умови, нині говорять про егоїзацію почуттів, багато пишуть про егоїзм дітей, молоді, про вибух жіночого егоїзму, а також про переростання особистого егоїзму в груповий егоїзм, етнічний, національний тощо.

З егоїзмом пов'язана жорстокість, яка завжди супроводжувала людство, нині ж феномен жорстокості в різних його проявах з неймовірною швидкістю поширюється в глобальних масштабах і вже становить загрозу, паралізуючи страхом і жахом волю та розум сотень мільйонів людей. Синдромом жорстокості і насильства фактично охоплені всі сфери життя суспільства. Причому вбивають, грабують, крадуть не тільки професійні кримінальні елементи, а й часом на перший погляд симпатичні і виховані люди, зокрема юнаки, дівчата і навіть підлітки, часто невмотивовано. Синдром жорстокості і бездушності охопив і споконвічну сферу людяності — медицину, де добро і милосердя — одна із обов'язкових умов праці. Ще більшу тривогу викликає те, що молоді, нерідко матеріально забезпечені матері, відмовляються від своїх новонароджених дітей. Все частіше проявляється жорстокість в сім'ї: батьків до дітей і дітей до батьків. Не зважаючи на те, що зло впродовж століть засуджувалися мораллю, релігією, мистецтвом, в книгах і картинах, воно не тільки не зжите і не переможене, а з дедалі більшою впевненістю завойовує все нові й нові сфери і плацдарми для подальшого наступу на все людське і гуманне. Зло нерідко наряджається в одежі добра, борця за інтереси народу, людства. Зло часто перемагає тому, що люди, котрі його уособлюють, для своїх чорних справ скоріше збиваються в зграї, користуючись роз'єднаністю інших людей, що можна спостерігати і за кордоном, і в себе вдома.

Фактично на утвердження зла багато в чому працює сучасне мистецтво, розпалюючи грубу чуттєвість, розбещену сексуальність, пропагується наркоманія і алкоголізм, людей лякають фільмами-страхіттями, катастрофами і різноманітними потворствами, занурюють у страхітливий світ кривавих сцен і диких криків, садистських убивств і витонченого розбещення.

Одноманітність, однодумство, однаковість, стереотипізація, стандартизація, синхронізація, масові дії, масові вчинки, масовий розподіл і споживання, масова втома і відпочинок, масова культура і освіта повселюдно породжують рутинне світосприйняття, вузькість поглядів, бюрократизм, інертність, черствість безликих одномірних індивідів, придатних хіба що для злочинних урядів, яким потрібні безликі чиновники, безликі солдати і поліцейські, безликі робітники і селяни. Це вступає у суперечність з вимогами науково-технічної революції, яка вимагає особистостей, здатних активно включитися в історичний процес, орієнтуючись на прогресивні ідеали та гуманістичні цінності.

Дедалі гострішою стає проблема фізичного і духовного здоров'я людини. Зокрема, набула актуальності тенденція зростання патогенних явищ психіки людини, яка на ранніх етапах свого розвитку самоутверджувалась за рахунок грубої фізичної сили і таких грубих властивостей нервової системи, як сміливість, жорстокість, впертість. В останні ж два-три століття життєздатність людини залежить майже повністю від найтонших механізмів нервової системи, які є найбільш вразливими для зовнішніх впливів. Для сучасної людини взагалі характерна підвищена невротизація, що виражається в емоціональній нестійкості, зайвій рефлекторності, тривожності, "затиснутості", зниженій здатності до самореалізації, утраті безпосередньості і швидкості емоційного відгуку, свіжості сприйняття і ставлення до свого психічного здоров'я. За даними ЮНЕСКО, кількість психічно нездорових людей зростає, і на сьогодні кожний четвертий працюючий, особливо з технікою, нервово хворий. Сам характер і зміст життя та діяльності в умовах НТП і соціально-економічних перетворень є невичерпним джерелом невротизації і порушення психіки людини. Робота з технічними пристроями, що мають високі параметри потужності, швидкості, тиску, гравітації, інтенсифікації технологічних процесів, зростання відповідальності за роботу механізмів, все це викликає високу нервову напругу, нерідко з патологічними наслідками. Поспішність, почуття нестачі часу, страх не встигнути, зробити брак, зазнати покарань, штрафів, "посадовий страх" тощо сприяють серйозним психічним захворюванням, нерідко зі смертельним результатом.

Таким чином, духовне життя сучасної людини є надзвичайно складною проблемою, що вимагає першочергового вирішення і пошуку для цього ефективних заходів і засобів. У комплекс цих засобів входить і художня культура, насамперед мистецтво, ефективне використання якого багато в чому залежить від з'ясування його місця в духовній культурі сучасності, співвідношення з наукою і технікою, тобто стосунків Орфея з Прометеєм.

bigmir)net TOP 100