Реклама на сайте Связаться с нами

Л. О. Сморж

Естетика

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2009

На главную
Естетика. Сморж Л. О.

Утилітарне і безкорисливе. Користь і краса

Утилітарним вважається все те, що призначене для безпосереднього вжитку, використання, впритул до фізичного знищення, як це має місце, наприклад, у харчуванні. Найпершою справою для людини є виробництво необхідних для її життєдіяльності засобів безпосереднього вжитку: їжі, одягу, житла, тобто утилітарного. Все, що здатне підтримувати і забезпечувати людині її цілісність і функціонування як біосоціальної істоти і пов'язане з предметно-перетворювальною діяльністю, є проявом "принципу корисності". Ставлення до предметного середовища з погляду користі передує будь-якому іншому ставленню: користь, безумовно, перше, що побуджує людину до діяльності. Але все те, що виробляється заради користі, утилітарне — прояв необхідності, а відповідно, і несвободи. "Царство свободи", — пише К. Маркс у "Капіталі", — починається в дійсності лише там, де призупиняється праця, що диктується нуждою і зовнішньою діяльністю, отже, по природі речей воно лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва".

Як із праці не можна вивести весь зміст і характеристики людини, так і принцип корисності як такий не може пояснити всі людські дії, ставлення, вчинки. У створеному людина бачить щось більше ніж просто корисне: вона бачить свою оречевлену, опредмечену сутність, свою універсальність і розумність, своє людське ставлення до світу. А її органи відчуття, як уже наголошувалося, стали теоретиками, здатними ставитись до "речі заради речі", отже природа втратила для людини свою "голу корисність", стала "людським об'єктом", а користь стала "людською користю" (К. Маркс). Навіть тоді, коли людина підкорялася природі "як скот" і усвідомлювала дійсність "по-тваринному", вона, на відміну від тварини, не була тотожна зі своєю життєдіяльністю, була здатна до сприйняття і насолод, не властивих грубим, нерозвиненим, нелюдським оку і вуху.

Самодостатній характер ставлення до предметного світу проявляється вже у вищих тварин, проявляючись спочатку в сексуально-рефлекторних реакціях, де власне звукові або кольорові елементні поєднання набувають певної самоцінності, щоправда, як візуальні якості, що слугують фактором біологічного вибору. Відомий філософ О. Г. Спіркін пише, що у мавп реакції часто виходять за межі захисної реакції і безпосереднього задоволення потреби в їжі, набираючи характер безкорисливої цікавості до нових об'єктів, їх властивостей і відносин. Вчені натуралісти-зоопсихологи наводять численні факти, котрі підтверджують безкорисливе ставлення тварин до речей і навіть елементарний гедонізм. І все ж тварина, що має замкнутий комплекс потреб, обмежена "хвилинним" інтересом і не здатна до безкорисливо-теоретичного ставлення до навколишніх явищ і речей. Тому, як наголошує Л. Фейербах, "якщо в тварини викликають враження тільки безпосередньо для життя необхідні промені сонця, то у людини — і байдуже сіяння найвіддаленіших зірок". Тільки людині, на думку філософа, доступні суто інтелектуальні, безкорисливі радості і афекти, тільки людські очі знають "духовні бенкети", тільки людина дивиться на предметний світ "часто заради нього самого, тобто заради естетичної насолоди".

Здатність до суто людських насолод пов'язана з процесами опосередкування людини від природи, "емансипації" її почуттів, потребою в якомусь "розширенні" і з появою якоїсь "наднорми" почуття задоволення, яке викликається функціонально надмірними цінностями і є вільним виявом нерегламентованих суворою необхідністю життєвих сил. Тому людина почала боротися "не тільки за існування, але і за втіху, і за збільшення своїх втіх".

Потреба у певному внутрішньому стані, "просторі", в якому б індивід міг відновити свій людський феномен і позбавитись небажаного, одержати позитивний заряд і стимул до дії, є споконвічним для людини.

Інакше кажучи, людина для свого цілісного функціонування і розвитку потребує певну кількість і непрагматичних реакцій, інтересів, дій, протилежних тій "соціальній діяльності", яка змушує її трудитись, керуючись "принципом корисності". Як зосередження суперечностей і суспільних потенцій людина потребує кінцевих продуктів і прагне до безмежного. Вона намагається закріпити наявне і спрямована до кращого, до ідеалу. Внаслідок цього породжувані психічні образи володіють властивістю "відкритості", що дозволяє людині керуватися не тільки безпосередньою користю, переслідувати утилітарні цілі, ставити виробничі завдання, але й ставиться безкорисливо, самоцінно, насолоджуючись грою своїх родових сутнісних сил.

Утворення і розвиток загальної споглядальної здібності, за допомогою якої людина організовує і мобілізує свої почуття, думки, волю, вживаючи для цього як створене своїми руками, так і запозичене в природи, є однією із умов її виживання і розвитку. Без здатності до безкорисливого споглядання неможлива свобода руху духовних сил, а без духовної вивільненості немає і творчості, яка завжди є самодіяльністю, тобто діяльністю, коли суспільна необхідність внутрішньою потребою діяти не "по нужді", а "за покликанням". Власне, "свобода" є жагучою потребою людини долати залежність від сліпих зовнішніх сил, фізіологічних пожадань, усього того, що прирікає її на обмеженість і примітивізм, викликає почуття залежності і кінцевості. Зацікавленість в об'єкті безкорисливого споглядання, в звільненні від поневолюючого, утилітарно-речового бажання жити не "за нуждою", а за "покликом серця" (часто неусвідомлені і стихійні) властиві як печерній людині, так і людині більш пізніх епох. У образах, в яких задовольняється потреба "ока" і "вуха" і усувається потреба в подальшому "розглядуванні" або "слуханні" коріняться, ймовірно, перші джерела "теоретичного пізнання, естетичного споглядання і радості, що з ним пов'язані, — радості пізнавати дійсність, прослідковувати її обриси, споглядати красу її форм, сприймати життя в повноті його звучань".

Людина, поряд із цінностями, необхідними для фізичного споживання і біологічного виживання, створює продукти зовсім непридатні для цього, але без яких вона не здатна цілісно функціонувати і бути задоволеною своїм життям. Виготовлення і використання таких предметів становило другий творчий акт після створення штучних знарядь праці і стало важливим проявом універсальності людини і її постійного прагнення до самовдосконалення і свободи. З'явилися вироблені людиною продукти, не придатні ні для полювання, ні для рибальства, ні для землеробства, ні для війни, але саме через них людина усвідомлювала свою індивідуальність, свій престиж і свою свободу. Саме цим можна пояснити, чому для первісної людини були привабливі вибиті зуби-різці, нанесені шрами і татуювання, чому бірманки штучно подовжували шию до 30 см, китаянки спотворювали ноги дерев'яними колодками, які вони носили з раннього дитинства і не знімали з ніг. Не досліджуючи здогадок, звідки все це пішло, зазначимо, що в основі прикрашування в будь-якому його вигляді лежать соціальні чинники. Не випадково із зміною способу життя наступні покоління людей здебільшого залишалися байдужими до прикрас своїх попередників.

Дослідження продуктів діяльності первісного суспільства переконують, що навіть у стадної людини, що володіла "баранячою свідомістю", побут був ширшим за утилітарний, вона вже створювала предмети, в яких абстрагувалась від їх субстанційної доцільності. Цей факт вимушені визнати навіть найбільш крайні "виробничники", що намагаються вивести естетично-художнє безпосередньо з праці і принципу користі.

Розмальовування обличчя папуасом або полінезійцем перед ритуальним танцем і тепер вимагає великих зусиль і часу під час нанесення фарб або їх знімання, водночас, ця процедура дуже далека від виробничої діяльності і утилітарного вжитку, натомість приносить їм велике духовне задоволення і насолоду.

У. Чеслінг, дослідник австралійських аборигенів, пише: "Чоловіки ретельно і тривалий час розфарбовують себе, свою зброю і начиння. Жінки терпляче розфарбовують мішки для збирання їжі кольоровими глинами. Правда, мішки не стають кращими, але розфарбовування приносить художницям величезну насолоду".

Як тільки первісна людина виходить із першопочаткової природної грубості і безпосередності, вона починає виробляти із золота, срібла, коштовних каменів та інших природних матеріалів, що мають певні властивості, "предмети, без яких можна обійтися, але їх естетичні властивості роблять їх природним матеріалом розкоші, прикрас, блиску, святкового вжитку, словом, позитивною формою надлишку і багатства" (К. Маркс).

Це свідчить про появу у людини духовних потреб, не підкорених принципу гомеостазу, тому відокремлених і віддалених від утилітарного і користі. "Лишок" пов'язаний з виробничою діяльністю, потреба в специфічному духовному переживанні є причиною того, що значна частина додаткового продукту витрачається "на непродуктивні" витрати, які часом набирають характеру "божевільного марнотратства", що проявилось уже в більш пізні епохи. Але і первісна людина, поряд із предметами безпосереднього споживання, створювала специфічні форми, зокрема, виготовлені із глини, каменю, золота, срібла та інших матеріалів природи, основним призначенням яких було сприйняття заради безкорисливого переживання, відповідно до певної потреби і установки на певний предмет. Вже ранньооріньякські малюнки у переважній більшості перестали виконувати утилітарну роль, не мали практичного значення і були проявом потреби опредметнити низку побічних, супроводжуючих працю явищ, які належали вже до суто духовного. "Ще до створення перших кістяних скульптур і печерних "полотен", — пише Е. Мелєтинський, — виготовлення більш витончених, ніж це необхідно для задоволення нагальних потреб, знарядь праці свідчило про появу естетичного почуття".

Потребу в якійсь внутрішній діяльності, під час якої людина відсторонюється від усього небажаного і одержує "зверхнорму почуття задоволення", має і сучасна людина, тому вона при нагоді користується "функціонально надлишковими цінностями" у всіх або майже у всіх сферах своєї життєдіяльності. Навіть в утилітарно-вжиткове вона намагається внести елемент того, що є естетично-художнім і приносить насолоду оку і вуху. Наприклад, вартість килима як вжиткової речі залежить не тільки від його здатності захистити від холоду, а, насамперед, у здатності приносити "бенкет" для очей. У побуті, на виробництві, в архітектурі багато що не призначене для утилітарного використання і не все функціональне, в тому числі те, що стосується до форми, кольору, ліній, площин, ритмів тощо. Прикладом може стати відомий "будинок з химерами" архітектора В. Городецького в Києві. Те ж саме можна говорити про оформлення машин, телевізорів, посуду, вітрин магазинів тощо, все те, що відносимо до дизайну і народної творчості, — гончарства, килимарства, різьби по дереву тощо, де у вжиткових предметів є ті елементи, які приносять духовне задоволення.

Задоволення від естетичного не слід змішувати з приємним, яке представляє предмет виключно щодо зовнішнього почуття і може бути викликане, наприклад, гарним станом здоров'я, смачною їжею, успішним завершенням справи, зустріччю з другом тощо, і властиве воно не лише людині: приємне властиве і тварині. Людині приємно від усього того, що пов'язане з доцільною діяльністю і усвідомленням себе як суспільної істоти, що самореалізується і самоутверджується, має якийсь безпосередній інтерес. Задоволення ж від краси не передбачає нічого утилітарного і безпосередньо корисного, не веде ні до якого практичного вчинку: воно є суто споглядальне і завершується "грою" духовних сил, породжуючи особливий стан очищ-ності і піднесеності. Краса і її споглядання є своєрідним духовним прибутком, який ні до чого конкретно не адресується, і разом з тим є безцінним надбанням індивіда.

bigmir)net TOP 100