Реклама на сайте Связаться с нами

Л. О. Сморж

Естетика

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2009

На главную
Естетика. Сморж Л. О.

Естетичне почуття і естетичне переживання

Підсумовуючи наявні висловлювання стосовно естетичного, можна говорити, що воно обумовлюється, насамперед, стосунками людей у суспільстві в умовах, що постійно породжують різноманітні дихотомії і неузгодженості. Тому вважається, що основна функція естетичного не в знятті несприятливості середовища шляхом внесення естетичного в оточуючу дійсність заради подолання конфлікту між зашкарублою природою і людською культурою на користь людини (О. Єфремов, Л. Новикова) і розкриття в емоційній формі об'єктивних сторін дійсності (Г. Поспєлов), а в запобіганні дисонансам і усуненні негативної ентропії в психіці індивіда, що викликана не стільки боротьбою з силами природи, скільки конфліктами між людьми, всією сукупністю суспільного життя і міжособистісними стосунками.

Д. М. Узнадзе, аналізуючи і співставляючи види діяльності, вважає естетичне, поряд з мистецтвом і грою, ітерогенним типом, тобто діяльністю, спрямованою на зміну самого суб'єкта, на відміну від праці і матеріально-предметної діяльності (екстрогенної діяльності). Естетичне є, насамперед, внутрішньою практикою, що здійснюється строго індивідуально, без будь-яких ззовні заданих цілей і масштабів здебільшого за допомогою спеціально створених засобів і вироблених прийомів.

Як специфічна грань життєдіяльності і особливий "зріз" духовного світу людини, естетичне є якимось "органом" самозбереження людини і посилення її життєздатності, що налаштовує роботу психічних механізмів до рівня вимог цілісного функціонування в суспільстві за принципом зворотного зв'язку. В цьому контексті естетичне не є щось лише суб'єктивізоване, однак воно і не відчуждене від суб'єкта: воно існує як його відношення, що утверджує також наявність відповідного об'єкта. Отже, естетичне сприйняття є діалектичним процесом, обумовленим, з одного боку, наявністю в індивіда естетичної потреби, а з іншого, — відповідним об'єктом, здатним як предмет потреби викликати певну специфічну оцінку і переживання. Саме специфічна установка суб'єкта в світлі естетичної потреби, зокрема і незапланована і неусвідомлена, викликає у нього естетичні переживання, естетичні емоції навіть в тих випадках, коли об'єктом споглядання є нехудожні об'єкти і явища природи.

Хоча естетичний об'єкт сприймається за допомогою "ока" і "вуха", для того, щоб здійснився процес естетичного переживання, індивід має опосередкувати процес бачення і слухання специфічною установкою, обумовленою естетичною потребою, редукувати своє чуттєве ставлення до дійсності, відключитись від всього утилітарно-прагматичного і "виключитися" на цей час із активної участі в ланцюгу подій, що відбуваються, аби ввійти в стан відносно спокійного споглядання або відносної пасивності. Той, хто сприймає, повинен здійснити, так би мовити, "затримку" на сприятливому, під час якої "приглушуються" відгуки попередніх негативних впливів й відбувається "самопосилення" і переживання певної якості. У процесі естетичного переживання виробляється особливе почуття активної симпатії, схильності, доброзичливості, що сприяє не тільки усуненню негативної ентропії, але й виробленню товариськості і гуманності, здатності органічно входити у взаємини з іншими людьми, і в життя суспільства, що постійно змінюється за змістом і формою.

"Остороненість" і "вторинність" естетичного по відношенню до предметно-речового світу, глибока емоційність, здатність до активного "розширення" дозволяє йому "розтікатися" по всіх "вертикалях" і "горизонталях" психіки людини, охоплюючи центри великих півкуль головного мозку, а також вольові і психомоторні центри, немовби заповнюючи "зсередини" "вражені" ділянки душі "гетерогенним", перетворюючи їх в об'єкт спрямованих, але прихованих зусиль.

Однак дія естетичного не обмежується усуненням негативної ентропії, розкладенням "темного поля" свідомості, заспокоєнням, виробленням сприятливого стану. Хоча естетичне переживання і споглядальне за своїм характером, і з нього не випливає безпосередньої дії, воно є активною фазою життя особистості. Воно обумовлює динамізм духовних процесів індивіда, за допомогою випереджувальної емоції перебудовує певним чином систему його поведінки, надає (незалежно від того, усвідомлюється це індивідом чи ні) певну позитивну спрямованість (установку) його прагненням, мотивам, діям. Не будучи ще діяльністю, естетичне сприяє її проходженню і здійсненню, виконуючи роль "випереджуючого відображення". Являючи собою величезну впливаючу, "підкріплюючу" і стимулюючу силу, яка здатна докорінним чином змінити стан і орієнтацію індивіда, естетичне "втягує" його брати участь "у чомусь", "примушує" бачити чимало такого, що могло б "вислизнути" при іншій, наприклад, пізнавальній ситуації. При цьому "примушення" насправді виявляється звільненням від грубої утилітарності і чуттєвої пожадливості і хтивості, здатністю здійснювати свою "добру волю", не пориваючи з життєвими процесами і придбаючи відчуття духовної свободи. Надаючи всьому відображеному загальний емоційний знак і офарбовуючи все сприйняте в певний тон, естетичне здатне об'єднати в уявленні навіть дуже далекі одне від одного предмети і явища, звести різноманітні відчуття і думки, знищити крайності і активізувати духовний світ людини за рахунок актуалізації всього запасу вражень і знань, приводячи його в потрібний їй стан.

Це явище одержало назву "синестетики" (С. Ейзенштейн), або закону подвійного вираження почуття (Л. Виготський). "Вільний настрій", створюваний естетичним, насамперед прекрасним, дозволяє індивіду легко включатися в те "загальне", що становить соціальний і природно-речовий світ. Звідси виникає відчуття вивільненості, особливе почуття подолання і свободи.

Однак "розмиваючи", так би мовити, "межі" між елементами і сферами духовного світу людини, естетичне не перетворюється в "ентропійну силу", не викликає дезорганізації і хаосу, позаяк духовний світ індивіда завжди фіксований суспільними нормами, ідеалами, цінностями, які завжди присутні в ньому як суб'єктивна установка. Саме тому, що в основі естетичного переживання лежить неусвідомлена інтеграція найрізноманітніших складових людської психіки, елементів свідомості, всього того, що становить внутрішній світ людини, навіть у тому випадку, коли вона шукає красу, задоволення і насолоду свідомо, не замислюючись про практичний результат процесу сприйняття, не ставить перед собою мету стати моральною, грамотною, працездатною тощо, існуюче в ній моральне, наукове, практичне тощо "проявляється" і "уявляється" як дане. Тільки в такому розумінні можна говорити, що естетична потреба "найбільш універсальна і синкретична за своїм змістом". Однак більш правильним буде твердження, що естетичне виявляє свою багатофункціональну природу, проявляючи себе через спонукання пізнавального, морально-оціночного, творчого, практичного тощо. Виділене ж в "чистому вигляді" естетичне не є ні моральним, ні науковим, ні політичним, ні релігійним. Естетичне, не зачіпаючи сутності морального, наукового, політичного, релігійного тощо "проявляє" і "прояснює" їх, і тільки завдяки цьому набуває своєї наочності і зримості.

Естетичне — як безкорисливе і "нешкідливе" і, водночас, бажане і потрібне індивіду переживання дозволяє йому "підставляти" свої почуття під різноманітні об'єкти і форми. Тому він може естетично переживати своє ставлення до найрізноманітніших об'єктів і форм, зокрема до природних процесів і явищ, створюваних людьми предметів, до створеного особисто, а також до наукових формул, математичних і шахових задач, діянь і рухів тощо, одним словом, до всього того, що становить його родову сутність, у чому самоутверджується в цій своїй якості. Завдяки особливому почуттю безкорисливості і остороненості від усього груборечового і утилітарного, в процесі естетичного переживання утворюється якийсь "зазор", "люфт", "поле" для програвання почуттів, станів, настроїв, ситуацій, сюжетів, дій, причому "правила гри" заздалегідь обумовлені внутрішньою потребою індивіда привести свій духовний світ у стан тотожності із зовнішніми умовами, що постійно змінюються, потребою спілкування і гуманізації навколишнього середовища. А це вимагає не тільки використання готових природних форм і явищ, але й створення за допомогою звуків, ліній фарб, об'ємів тощо такої "генералізуючої форми", яка, "подвоюючи" світ людини, здатна викликати особливу "емоцію форми", що вивільняє уяву і робить те, що відображається і сприймається якимось замкнутим, і водночас, вільним всередині себе світом, якимось "силовим полем", у межах якого індивід знаходить свої власні визначення і програє "ролі", "здійснює" цілі й ідеали. Процес створення за допомогою особливих засобів і прийомів таких "генералізуючих форм", здатних викликати естетичне переживання, "емоцію форми" і є художня діяльність, тобто діяльність, що грунтується, насамперед, на естетичній потребі. Мистецтво — єдине, де естетичне одержує свою локалізацію і власне до художнього вираження свого естетичного ставлення до дійсності вдається тільки художник.

bigmir)net TOP 100