Реклама на сайте Связаться с нами

Л. О. Сморж

Естетика

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2009

На главную
Естетика. Сморж Л. О.

Естетичне і художнє

Естетичне (як і моральне, релігійне) не становить особливої сфери суспільної дійснорті, що має власні зовнішньо окреслені контури, а пронизує всю різноманітність людської діяльності, поведінки, свідомості. Естетичне супроводжує в тій чи іншій мірі і формі всю свідому життєдіяльність людини. За своєю суттю ідеальне, анонімне, естетичне на рівні емпіричного споглядання здебільшого вислизає в своїй якісній визначеності: інколи воно здається невловимим й ілюзорним. Безпосереднім носієм, суб'єктом естетичного завжди є конкретний індивід. У ньому естетичне виступає як тільки його властивість, як беспосередній вияв соціально-історичного досвіду естетичних відносин у суспільстві, і в цьому смислі воно звернене до наявного буття.

Естетичне як таке не має в собі іманентного реалізаційного імпульсу, бо воно є замкнутою і самодостатньою системою, переживанням заради самого переживання. Для свого функціонування і впливу естетичне повинне "уречевитися", стати, за висловом Канта, "емпірично прекрасним", "духом" якого є "естетична ідея", що протилежна "ідеї розуму", яка є "поняттям". Втілення "естетичної ідеї" здійснюється художником, котрий має особливі здібності і керується смаком, який надає ідеї і творчому процесу усталеності та постійності.

Художнє ж не має одиничного соціального "носія", воно по своїй суті дієвий бік специфічної діяльності, яка завжди має мету і причину, "реалізаційний імпульс" як іманентне, обумовлене соціальною практикою, конкретними потребами людей, пов'язане з виробничим процесом і досконалим знанням та володінням матеріалом. Насолоди від художнього завжди є насолодами від рукотворного, майстерно зробленого, виготовленого, "мистецьки".

При цьому будь-який твір мистецтва може розглядатись як система подразників, свідомо і обдумано організованих із таким розрахунком, аби викликати естетичну реакцію, яка у разі її відтворення "буде зовсім безособовою, тобто вона не буде належати ніякій окремій людині і не буде відображувати ніякого індивідуального процесу у всій його конкретності, але це тільки її достоїнство. Ця обставина допомагає нам встановити природу естетичної реакції в її чистому вигляді, не змішуючи її з усіма випадковими процесами, якими вона обростає в індивідуальній психіці".

Оцінка створеного предмета як прекрасного, за Кантом, залежить від форми, під якою він розумів те, що називають "фігурою", "виглядом", "обрисом", "подобою" або "грою": гра фігур відбувається в просторі, гра відчуттів — у часі. Форма розглядається Кантом як підстава для задоволення від уяви про зображений предмет, що виражається в судженнях смаку і цілком сумісне з вільною закономірністю розсудку, чим воно і відрізняється від звичайного репродуктивного уявлення, яке тільки відтворює деякі форми даного предмета.

Психологія мистецтва, — писав Л. Виготський — це "психологія форми", "особлива емоція форми є необхідна умова художнього вираження"; "від емоції форми до чогось, що слідує за нею". Під художньою формою розуміється не будь-який "прийом" і розташування матеріалів, імітація змісту і його супровід, обслуговування, а те, що, знаходячись у внутрішній суперечливості із змістом, здатне подолати в ньому те, що є для людини негативним і "каламутним", і "просвітливши" її психіку, виробити установку на активність у її прагненні до ідеалу прекрасного. Форма, на думку Л. Виготського, не існує самостійно і не є самоцінною: її дійсне значення відкривається лише тоді, коли вона "перетворює", "розречевлює" матеріал і дає йому нове життя в змістові художнього твору.

Отже, естетичне знаходить своє втілення в художньому, а художнє не замикається на естетичному: воно втягує в коло своїх інтересів весь обсяг життєдіяльності людини і її відносин, бажань і переживань, переломлюючи все це через естетичні оцінки і фіксуючи його за допомогою художньої мови, створюючи "художню реальність", яка знаходиться в специфічній кореляції з дійсністю.

Створена художником "генералізуюча форма" здатна викликати особливу емоцію, яку називають "художньою емоцією", її не слід змішувати з естетичною емоцією. Вважається, що хоча вони і взаємоперехрещуються, вони не перекривають одна одну, що художня емоція багатша за своїм змістом за естетичну, оскільки несе в собі досвід різноманітних людських стосунків, почуттів, думок, причому досвід осмислений, узагальнений, концентрований і систематизований.

Л. Виготський, виділяючи художнє почуття з-поміж решти загальноестетичних почуттів, зокрема, поряд з ліричною емоцією, пише: "...мистецтво є центральна емоція, що вирішується переважно в корі головного мозку. Емоції мистецтва — розумні емоції".

Це означає, що сформувалась ця емоція під впливом всього змісту психічного і духовного досвіду людини, всіх компонентів твору мистецтва як нерозривної єдності естетичного і художнього. На цій само підставі можна говорити, що естетичне і художнє, незважаючи на свою різномодальність і нетотожність, становлять певну нерозділену цілісність, складові якої можна виділити тільки спеціальним аналізом.

Гегель розглядав естетичне і художнє як єдине і критикував Канта за те, що той їх розділив. На його думку, мистецтво, змістом якого є ідея, формою — чуттєво-образне втілення як опосередкування цих обох боків — це поєднання їх у вільне примирене ціле. Все соціально-смислове, всі духовно-психічні явища, весь спектр взаємин людей між собою і з природою входить у зміст мистецтва завдяки естетичному, і навпаки — естетичне набирає своєї конкретності і змістовності, предметності і зримості, а відповідно, і впливовості, насамперед, одержуючи художню форму. Саме ж як таке естетичне нічого не опредмечує і не породжує, тому "естетична діяльність", вважає відомий естетик М. Каган, реально як така не існує, не є метою і смислом якогось особливого самостійного творчого акту, і не можна створювати чисто естетичне", як створюється інструмент, машина, твір мистецтва. Естетичне ніде, крім мистецтва, не локалізоване і розлите у всьому тілі культури, відіграючи в кожному із її складових певну роль. Ми говоримо про естетику виробництва, естетику побуту, естетику поведінки, естетику гри тощо, маючи на увазі, що естетичне входить туди як складова цілого, виконуючи в ньому свою специфічну функцію.

Художність — це вид духовно-практичної діяльності, який також не зводиться до мистецтва: з металу, каменю, дерева, глини, пластику, текстилю тощо виробляється чимало речей, що мають художні якості і все ж не є творами мистецтва в загальноприйнятому розумінні цього слова. Л. Толстой писав: "Ми звикли під мистецтвом розуміти лише те, що читаємо, слухаємо і бачимо в театрах, концертах і на виставах, будівлі, статуї, поеми, романси. Але все це жалюгідна частина того мистецтва, яким ми спілкуємося між собою. Все життя людини наповнене творами мистецтва всякого роду — від колискової пісні, жарту, передражнювання, прикрашення житла, одягу, пожитків..., урочистих процесій".

Художнє охоплює широкий спектр життєдіяльності людини, як і естетичне. Художні компоненти вносяться у виховання дітей у вигляді казок, пісень, малюнків. Весільні, релігійні обряди, молебні, святкові масові дійства, похорони, побутове збіжжя, вітрини, вивіски, стенди, інтер'єри, обмундирування, прикраси для тіла, татуювання, амулети, зачіски, каблучки, кулони тощо — це далеко не повний перелік сфери художнього.

bigmir)net TOP 100