Реклама на сайте Связаться с нами

Л. О. Сморж

Естетика

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2009

На главную
Естетика. Сморж Л. О.

Проблема початку професіоналізації художньої діяльності

Дослідження історичного початку художньої культури розпочалося дуже пізно — лише наприкінці XIX століття, після відкриттів у Західній Європі (зокрема в Піренеях), в Африці і в Азії які свідчили про високий естетичний смак і художню культуру наших далеких попередників.

З огляду на це, здається безпідставним твердити, що в силу нерозвинутої праці і потреб, людство тривалий час обходилося без естетичного, і тільки в результаті тисячоліть трудової діяльності, коли у людини розвинулося мислення, збагатилася її психіка, з'явилася можливість виходити за межі практично-корисного, необхідного, тільки тоді виникає і формується естетичне, а вже на його основі виникає мистецтво. Оскільки онтогенез і філогенез переконливо доводять, що першопочатково ні людський індивідуум, ні людство в цілому не володіли естетичним об'єктом і сприйняттям, то можна твердити, що воно виникає і формується на відносно високому ступені родового та індивідуального розвитку. Як варіант є твердження, що естетичне позв'язане з незрілістю людини і суспільства, тому воно відіграє свою справжню роль тільки на нижчих етапах людської історії, в подальшому ж воно витісняється користю, набирає характеру "виключності", слугує "прикрасою" товарів заради прибутку, і закономірно "згасає" при соціалізмі, де естетично-художнє утилізоване народом водночас корисним і прекрасним.

Є намагання вивести естетичне із "небайдужості" людини, як щось вписане в людське життя, що заперечує "байдужість", на основі естетичного і виникає мистецтво як необхідність акумулювати в собі людську (історичну) небайдужість, компенсувати людям "втрату" ними безпосередності і цілісності, зацікавити їх будь-якою із можливих сфер реальної життєдіяльності.

Не станемо згадувати інші погляди, лише зазначимо, що майже всі вони стоять на позиції "передування", що було першим: праця, магічне, пізнавальне, мистецтво тощо. Всі вони хочуть бачити вже "зрілу" людину і "зріле" суспільство, зрілі форми духовного, тому у них відбувся "провал" між "троглодитами" і людиною, між первісною людиною і людиною більш пізніх часів: спершу "відсікли" те, що виявилося можливим відсунути за межі поняття "люди", і тим самим встановлювали хронологічний відрізок, що відкривав, на їхню думку, явище "початку", яке відповідно до їхнього задуму містить у собі весь майбутній рух.

Більш вірогідним і сприйнятливим, очевидно, є думка тих, хто вважає, що суспільне буття і суспільна свідомість виникають водночас, водночас також розвивався і диференціювався духовний світ людини на пізнавальне, моральне, релігійне, естетично-художнє тощо. Проведений М. С. Каганом системний аналіз видів людської діяльності (перетвоювальної, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної, естетично-художньої), свідчить, що всі разом вони складають своєрідну замкнуту систему, в якій кожний із видів як підсистема нерозривно пов'язана із рештою. На будь-якому рівні свого розвитку для людства всі вони необхідні як умова цілісного функціонування, виживання і розвитку. Три функціональних рівні (типи): наочно-дієвий, чуттєво-образний і понятійно-логічний, що становлять своєрідний генофонд культури, спочатку нероздільні і лише згодом розділені, "працюють" на будь-якому етапі розвитку людства, забезпечуючи людині адекватне відображення дійсності. Духовний світ людини був і завжди залишається чимось цілісним, складеним із різних функціональних елементів, процесів, матеріалів, потребує узгодженої взаємодії і запобігання дезінтеграції і встановлення диктату одного із компонентів, що неодмінно спричинить розщеплення внутрішніх сил людини, ослаблення або зникнення основних її спонукань. Вичленення і поділ на "провідне" і "похідне", "другорядне" відносне і залежить від змісту епохи, способу життя, конкретних історичних обставин. Інакша справа, що спочатку межі між естетично-художнім і утилітарно-практичним, релігійним й пізнавальним тощо були невизначеними, розпливчастими, а часом невловимі: для духовного світу людини була характерна дифузійність. У цьому смислі говорять про синкретизм первісної культури. Духовний світ архаїчної людини містить у собі в дифузному вигляді елементи морального, релігійного, пізнавального і естетичного ставлення, які обособилися і придбали автономію значно пізніше.

Початок людини сягає такої давнини, що і наразі не знайдені, та і навряд чи будуть знайдені, прямі докази її існування в минулому. Певним чином це пояснюється тим, що на тому етапі своєї історії першолюдина ще не мала ні засобів, ні можливості виразити себе і своє ставлення в матеріалах, які б могли дійти до нас. Йдеться, зокрема, проте, що розвиток оброблювальної промисловості, як наголошує Г. В. Плеханов, посилаючись на дослідження К. Бюхера, скрізь починається з розфарбовування людиною свого тіла, татуювання, проколювання або іншого спотворювання окремих його частин. Але головний об'єкт естетичного ставлення давньої людини — тіло, як відомо, — тлінне. Тому фактично назавжди втрачені нанесені на нього фарби, татуювання, лінії тощо, як утрачена і та частина культури, яка не фіксувалася матеріально або фіксувалася тільки на час ритуалів. Утрачене й те, що не знайшло свого "уречевлення", наприклад, пісні і танці, про що свідчать спостереження над аборигенами Австралії і Аляски. Загалом у силу специфіки цього періоду початок людини немовби ввійшов у саму людину, тому продукти, в яких опредметилося людське і об'єктивувалося в суб'єктивне, з'явилося набагато пізніше, ніж людина стала власне людиною.

Незважаючи на те що з архаїчних часів до нас не дійшли чітко виражені свідчення щодо наявності естетичного, ні археологія, ні етнографія, ні інші науки, що займаються історією духовної культури, не можуть аргументовано довести, що існував якийсь період, в якому б було відсутнє естетичне, художнє, пізнавальне, моральне, релігійне, а згодом відбувалася якась трансформація утилітарно-понятійного в естетичне, а останнього в мистецтво чи навпаки. Ще менше підстав вважати, що первісна людина була позбавлена почуттів і емоцій, була прагматичною і користолюбною. Якби це було так, то чим же тоді пояснити грандіозну працю, здійснену давніми людьми із створення продуктів і предметів, що не мають безпосереднього утилітарного застосування, але мають дотепер безсумнівну естетичну цінність.

Уважне вивчення джерел із історії культури, походження духовних форм дає підстави говорити, що релігійне, моральне, політичне, правове, естетичне, художнє тощо, змінюючись за своїм змістом і формою, матеріалом і засобами, стабільне за своєю здатністю задовольняти потреби людини на кожному із етапів її розвитку: первісному, рабовласницькому, феодальному, капіталістичному. "Дія загальних законів психічної природи людини, — писав Г. В. Плеханов, — не призупиняється, звичайно, в жодній із цих епох. Позаяк у різні епохи внаслідок різниці в суспільних відносинах у людські голови потрапляє зовсім неоднаковий матеріал, то недивно, що і результати його обробки зовсім неоднакові".

Але якщо процес виникнення, формування і розвиток тих чи інших форм духовного у первісному суспільстві відбувається дуже повільно і непомітно, зв'язки і причини їх заплутані та приховані, затемнені проміжними ланками, то в новий час все значно спростилось, а матеріали збагатились, що дозволяє значно успішніше вирішувати цю проблему. Це дозволяє говорити, що естетично-художнє, поряд з релігією, мораллю, знанням тощо, виникло в архаїчні часи в умовах примітивного існування і невігластва і стало необхідним чинником олюднення людини і умовою її цілісного функціонування. А виникнувши, естетично-художнє, як і решта духовного, розвивається вже в зв'язку з усією сукупністю існуючих умов і факторів, разом з іншими формами духовного.

Для того, щоб людина мала справу з естетично-художнім, яким воно постає у сучасному вигляді, а також із сферами і формами його вияву і впливу його результатів, необхідний був тривалий історичний період, який пов'язують з поняттям "синкретизм". Цей термін характеризує першу форму усвідомленого існування людини в умовах суспільної власності і спільності завдань, яка носила водночас наочний, опосередкований й ілюзорний характер. Людина стародавнього світу в силу специфіки умов життєдіяльності того періоду вимушена була зводити всю множинність зв'язків і стосунків до єдиного родового центру (цілі, інтересу програми тощо). Тому все зроблене людиною в цей період є зосередженням комплексу сил, відношень, "пучком дій", "вузлом" матеріально-економічних і соціально-духовних детермінацій, які немовби "гранували" індивіда, дозволяючи йому не тільки цілісно існувати і відображати, але й самому виступати як "цілісний тип", що поєднує в собі ті родові функції, які в подальшому в цивілізованому суспільстві розділяються між спеціалістами різних сфер: працівник промисловості, медицини, релігії, мистецтва тощо. Як писав англійський вчений Хокарт, на островах Фіджі свята "не є ні релігійними, ні мирськими, ні громадськими, ні особистими, ні економічними, ні естетичними, тому що ці спеціалізовані види діяльності ще не виділяють із нерозчленованого життя племені... На Фіджі немає релігії, а є система, яка в Європі розділяється на релігію і господарську діяльність".

Вищим проявом синкретизму стала міфологія, яка, за висловом К. Маркса, є не тільки арсеналом мистецтва давніх греків, його ґрунтом, але й "материнським лоном". У міфі акумулювалися елементи всіх відомих нам форм духовного життя людини. В міфі поряд із "прахудожнім", "пранауковим", "праморальним", "прарелігійним" існує і естетично-художнє, точніше зливається в нерозривну єдність, а не передує одне одному. Міф містить в собі фактично всі майбутні форми духовного і передумови для цілісного духовно-суспільного функціонування людини.

Отже, можна твердити, що естетичне, а відповідно і художнє, так би мовити, субстанційне для людини, завжди входило в генофонд духовної культури людини як суспільно змістовне і життєво необхідне, відіграючи роль гармонізуючої, компенсативної, організуючої, стимулюючої і активізуючої сили. Як історія не знає безрелігійних народів, так вона не може навести приклад народу, який би не виробив і не користувався естетично-художнім, не проявляв би хоча б початкове примітивне естетичне відношення і елементарну художню діяльність, а також примітивний естетичний і художній смак. Естетично-художнє виникає разом із людиною і її життєдіяльністю, готується в надрах первісного суспільства в формі синкретизму і тільки з суспільним поділом праці, який відбувся у рабовласницькому суспільстві, виділяється в самостійну діяльність. Поступово індивід, наділений певними здібностями і смаком, звільнився від безпосередньої участі в матеріальному виробництві та інших видах суспільної діяльності, і первісна анонімність творця поринула в небуття. Таким чином, характерні для первісної людини невимушене прикрашання знарядь праці, полювання, війни, побуту поступового згасає, остаточно зникаючи в капіталістичному суспільстві, яке перетворило працю в механічне і поневолююче індивідуальність дійство, а саму людину — в функцію технологічного процесу, в якому головними стали користь, утилітарність, вигода. Віднині естетично-художня діяльність перетворюється в особливий вид професіоналізованої діяльності, а талант концентрується в невеликої частини суспільства, в індивідів, що виробляють естетично-художні вироби для решти населення.

Отже, відбулося вичленення "художнього виробництва", і воно стає самостійною формою діяльності людини, яка суттєво відрізняється і від матеріально-предметної праці, і від політики, і від науки, і від моралі, і від гри, і від спорту.

Розпад синкретизму, міфології мав як позитивний, так і негативний наслідок. Позитивне виявилося в тому, що ті люди, які володіли художнім обдаруванням, могли цілком віддатися художній творчості, звільняючись від участі у виробництві інших продуктів і цінностей, від рутинної праці і обов'язків. Це заохочувало до художньої діяльності тих, хто відчував у ній своє покликання, а також сприяло зростанню майстерності, залученню до художньої діяльності і тих, хто забезпечував митців необхідними для творчості матеріалами, збутом художніх творів і виплатою винагород. Негативне в переході на професійну діяльність виявилося в тому, що із сфери естетично-художньої діяльності була витіснена маса людей. У самому середовищі професіоналів, у свою чергу, відбулася диференціація залежно від спеціалізації (поет, скульптор, актор, архітектор, танцюрист) і від замовника. Твори мистецтва почали або продаватися, або привласнюватися володарями, багатіями, церквою тощо.

Поступово художнє виробництво як складова система суспільного поділу праці, споживання і обміну невідворотно втяглося в сферу товарного виробництва і товарних відносин. Як наслідок — створений художником твір став, як будь-який інший продукт, товаром, а сам митець — товаровиробником, праця якого переважно оцінюється тією самою мірою, як і будь-яка інша. Художня діяльність дедалі більше стала залежати від соціальних чинників і сил, що породжувало суперечність між художником і соціальними силами, між мистецтвом і дійсністю, між творцем і замовником, між покликанням і залежністю матеріального, соціального, морального характеру. Позаяк суспільство в подальшому розвитку людства розпадається на нації, класи, групи тощо, то відбувається і диференціація мистецтва, формуються його окремі або так звані "гібридні" види. Поняття "художня творчість", "мистецтво" стали узагальнюючими поняттями, якими охоплювався весь діапазон художньої діяльності, всі її прояви, всі напрями, всі течії, школи, стилі тощо.

Придбавши автономність, мистецтво не ізолювалося від інших видів суспільної діяльності, не відірвалося від інших форм суспільної свідомості, із свого боку, економіка, політика, наука, мораль, релігія, спорт тощо стали використовувати естетично-художнє, яке при цьому залишалося самим собою. Виділившись у самостійну діяльність, мистецтво зберегло ту поліфункціональність, яка була властива міфу, зокрема, чаклунство і віру людини в свою творчу силу і безсмертя, здатність вирішувати не тільки завдання, які належать до естетично-художнього, але й ті, які умовно можна назвати "пізнавальними", "виховними", "ідеологічними", "моральними", "релігійними", які могли формувати світогляд і почуття, готувати до суспільно-корисної діяльності, у тому числі до трудової і соціально-громадської, створювати "художню реальність", яка розсуває межі сучасності, переносячи людину в минуле і майбутнє, надає їй можливість "додаткового життя" в уявному світі художніх образів.

bigmir)net TOP 100