Реклама на сайте Связаться с нами

Л. О. Сморж

Естетика

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2009

На главную
Естетика. Сморж Л. О.

Художня реальність

Термін "художня реальність" вживається з часів Вінкельмана і Гегеля і має такі самі права на існування і вжиток як і інші споріднені терміни: "фізична реальність", "соціальна реальність", "художнє відображення", "художні цінності" тощо.

Є два основних трактування терміна "художня реальність". У першому варіанті реальність мистецтва ототожнюється з реальністю природно-речового середовища. Свого крайнього вираження цей погляд набирає в прихильників поп-арту і в різних "конкретників", а також у судженнях так званих "лівих", які вважають художню діяльність складовою промислового виробництва, відповідно, мистецтво входить в сферу індустрії і ринкових відносин. У другому варіанті вважається, що художня реальність — це виключно духовна реальність, опредмечена суб'єктивність, світ переживань, думок, почуттів самого художника, які створюють свою "художню реальність", що не має нічого спільного з об'єктивною реальністю, з реальністю природи, суспільства, стосунків людей і їх соціального життя.

"Інтерпретація" і навіть "імітація" дійсності, твердить дехто з них, була здоровою функцією, доки наука не зруйнувала старі уявлення про світ, тепер художник-творець "викорінив аспект живої реальності, зруйнував мости і спалив кораблі за допомогою яких ми могли б перенестись у наш звичайний світ". "Дія художника-творця, — на думку М. Гартмана, — є віддалення від дійсності, втрата реальності... Реальність потрібна йому ...тільки як поєднуючий член, в якому може з'явитися і реальне...". "Ми досягли тепер такого релятивізму в філософії, — твердить Герберт Рід, — коли можна говорити, що реальність є фактично суб'єктивністю, а це означає, що індивідуальність не має іншого вибору, як конструювати власну реальність".

Заради суб'єктивного, ледве вловимого трепету душі, мистецтво має відмовитись від об'єктивної реальності і створити свою "художню реальність", що не має нічого спільного з реальністю природи, суспільства, людських стосунків. Художник повинен тікати від реалій дійсного світу, який влаштовує йому "засідки", створювати якусь дегуманізовану реальність, що виключає природно-речову і суспільно-смислову реальність (Ортега-і-Гассет).

Всі ці й інші судження не вирішують проблеми і не розкривають змісту цього терміна. При вирішенні даної проблеми слід виходити не з суб'єктивного і об'єктивного як таких, а з предмета мистецтва і специфіки художньої діяльності.

Як сфера художньої діяльності і царство естетичного мистецтво визначається специфічними потребами, інтересами, цілями, мотивами, установками, кодовими системами, смислами, функціями і функціонуванням. Охоплюючи в процесі освоєння весь духовний світ людини, весь діапазон її стосунків з середовищем, утверджуючи, насамперед, красу, мистецтво звертається, передусім до відчуття, почуття, споглядання, уяви, викликаючи тим самим "гру" її життєвих сил, "гру духу". Як "розкіш Духа", "художньо прекрасне", за висловом Гегеля, "вище краси природи", це досягається "за допомогою обману", бо взагалі мистецтво живе у "видимості", і його "життєвий елемент і ті засоби, якими воно користується в своєму впливові, — це "видимість і обман". Задоволення, яке дає нам мистецтво, втілюючи, насамперед, прекрасне, досягається вільним характером творчості і образних форм. Оскільки ж ні зовнішньо-емпіричне в його природному бутті, ні внутрішньо-духовне в його динаміці і плинності "не є світом істинної дійсності" і може бути назване "голою видимістю" і "жорстоким обманом", то мистецтво, за висловом Гегеля, ламаючи "жорстку кору природи і світу повсякденного життя", виводить людину за їхні межі і підносячи над усім цим, вказує на щось духовне, яке і має стати предметом уваги і переживання: „...істинним завданням мистецтва є усвідомлення найвищих інтересів духа".

"Мистецтво, — пише Гегель, — у всіх відношеннях має переносити нас на інший ґрунт у порівнянні з тим, на якому ми стоїмо в звичайному житті, так само, як в наших релігійних уявленнях, в діях й умоглядних побудовах науки".

Художня реальність, будучи похідною від природно-речової і суспільно-смислової, підкоряється законам, що відрізняються від тих, за якими функціонує природа і відбувається суспільне життя людей. Водночас, вона є особливою формою життєвої реальності суспільства і людини, породжена конкретною дійсністю, виконує специфічну функцію в системі суспільства, задовольняючи специфічну духовну потребу. Не пориваючи з предметно-речовим, мистецтво адресується, насамперед, до почуттів і суспільного, життєвого досвіду людей; цьому переважно слугує художня мова, засоби і прийоми. Можна говорити, що художня реальність має два аспекти: вона існує для тих, хто створює художні твори, і для тих, хто їх сприймає. Але в обох випадках реальність визначається не предметно-речовим як таким, і не буттям самого суб'єкта, а специфічною духовною потребою людини і суспільства. Мистецтво існує і функціонує в конкретну епоху, входить в конкретне суспільство, функціонує в конкретному середовищі і задовольняє попит конкретних людей, інакше перед нами не твір мистецтва, а лише проміжний продукт або тільки один із елементів того, що має назву "художня реальність".

Світ мистецтва реальний, але не дійсний у смислі свого субстанційного призначення, якщо до нього не підключена людина, яка і є внутрішньою пружиною його руху і розвитку в напрямі життєсприяючого і бажаного, того, що "оживляє" твір мистецтва, наповнює емоційно-особистим і соціально-смисловим. Тому змістовний бік художньої реальності завжди олюднений і людяний, вся художня реальність, всі її складові орієнтовані на те, аби людина спостерігала саму себе в створеному нею ж світі, перевіряючи на створеному художником (письменником, композитором) свої думки і почуття, поведінку і дії.

Оскільки мистецтво перетворює світ людини скоріше ідеально, не посягаючи на дійсні речі, то створена мистецтвом нова реальність має відносну самостійність; вона не абстрактна загальність, позбавлена конкретності і живості, але водночас, і не життєподібна тотожність з дійсністю; воно не гола об'єктивність, але й не суб'єктивне свавілля, позбавлене об'єктивно-смислового; вона не думка як така, але й не безсмисленне почуття. Це якийсь створений для задоволення специфічної духовної потреби за допомогою специфічних засобів і прийомів новий, третій світ, який несе в собі риси зовнішньо-речового, і виражає духовно-внутрішнє, людське; він виступає як суб'єктивізоване об'єктивне, і об'єктивізоване суб'єктивне, як видиме і невидиме, визначене і невизначене, усвідомлене і неусвідомлене. Все це в мистецтві становить цілісність, нерозділеність як обов'язкову умову створення і функціонування художнього твору.

Мистецтво (художня реальність) здавна є тією "зверхнормою", завдяки якій створюється певний "простір" із специфічно організованою структурою для почуттів і думок людини. В цьому "просторі" індивід, не зв'язаний утилітарно-прагматичним і раціонально-нормативним, має можливість відтворити і поновити "людський феномен", "програти" в уяві різноманітні "сюжети" і "ролі", відчути причетність до подій і звершень, до інших людей і утверджуватись як особистість у всьому тому, що є Добро, Істина, Краса.

bigmir)net TOP 100