Реклама на сайте Связаться с нами

Л. О. Сморж

Естетика

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2009

На главную
Естетика. Сморж Л. О.

Художня діяльність як покликання

Людина, живучи в суспільстві, ніколи повністю не розчиняється в масі, в свою чергу суспільство не є конгломератом індивідів. Люди з самого початку своєї історії були неоднакові за своїми фізичними задатками, за здібностями, характерами, приналежністю до екстравертів чи інтровертів, за темпераментом і вдачею, як вікові типи характеру тощо. Навіть у первісному суспільстві не було "анонімності" і повної невідмінності індивідів, не культивувались одні й ті самі інтереси, здібності, смаки. Інша справа, що ця неоднаковість проявлялась і здійснювалась сама собою, стихійно, в основному завдяки фізичним задаткам, наприклад, силі, спритності, кмітливості тощо, це давало можливість виконувати свої функції краще за інших. У подальшому, з диференціацією суспільства, виявленням тих чи інших задатків і здібностей, стали виділятись й інші індивідуальності в різних сферах діяльності, включаючи і духовну. Оскільки раціонального пояснення цьому не знаходилось, то все це приписувалось надприродним силам, які визначають з дня народження долю і характер людини, наділяючи її певними задатками і здібностями. Сам термін "покликання" (vocatio — лат.) спочатку і означав запрошення на суд, на бенкет, святкування тощо. Згодом він набув релігійного змісту: божество кличе — і людина підкоряється йому.

На сьогодні під покликанням здебільшого розуміють діяльність, в якій людина якомога повніше виявляє закладені в ній здібності і потенції, самовиповнюючись і самореалізуючись як особистість. Мабуть, найбільш характерним для покликання є його здатність бути могутнім "енергетичним зарядом", який часто стає домінуючим і провідним у поведінці і діяльності людини, визначальним у виборі життєвого шляху та професії, ціннісних орієнтирів та сенсу життя. Покликання є для людини, так би мовити, субстанційною якістю, тим, що складає її внутрішню основу як індивідуальності, є необхідною умовою самореалізації і самоутвердження.

У цьому принципова відмінність поняття "покликання" від поняття "роль", яка в соціології трактується як безособова форма і функція людини, що привноситься ззовні, може бути небажаною, нелюбою, "чужою" і "затулити" "рідне", блокувати життєдайні потенціали, послаблювати, а то й гасити емоційну чутливість, без якої не може відбуватись творчість, крім того, може дегуманізувати, а то й деперсоналізувати особистість. Покликання — це, по суті, неузаконене право людини на самовиявлення і самореалізацію, яким вона ніколи не поступається, особливо якщо її потенціал масштабний і вимагає реалізації, що характерно, насамперед, для сфери художньої діяльності.

Людвіг Фейєрбах говорив, що у всі часи люди, не позбавлені обдарованості, масами йшли в мистецтво, прирікаючи себе на неймовірно тяжку працю, яка в дев'яноста дев'яти випадках із ста не приносила ні слави, ні багатства, ні навіть внутрішньо усвідомленого успіху. "Однак вони йшли, як неодмінно йде риба — через всі перешкоди — нереститись у дельтах річок, гинучи масами на шляху, аби тільки виконати закладений природою високий обов'язок".

Підтвердити ці слова можна багатьма прикладами. Взяти хоча б особисту творчу долю Т. Г. Шевченка. Не менш драматичним був шлях у мистецтво голландського художника кінця XIX століття Ван Гога, який довго шукав себе в різних професіях і тільки майже тридцятилітнім знайшов своє покликання в мистецтві живопису, та через неймовірно тяжкі умови життя і творчості наклав на себе руки зовсім не визнаним, а тепер його картини продають на аукціонах за десятки мільйонів доларів.

Особливо драматичною є творча і особиста доля української самодіяльної художниці з села Богданівки Яготинського району Київської області Катерини Білокур, яку Пабло Пікассо назвав геніальною. Самотужки навчившись читати, маленька дівчинка натрапила на нове для неї слово "художник" і зразу ж сказала собі "Я буду художником і все!". Незважаючи на заборони рідних, відсутність будь-яких умов і матеріалу, дівчина ні надень не кидала малювати, пожертвувала заради цього і своїм особистим щастям, і здоров'ям, і стосунками з рідними. В одному із своїх листів вона пише: "А вмісте з тим моє єство, мій розум, моя велика любов до малювання виперала із моїх грудей, не давали мені спокою ні вдень, ні вночі. І я йшла в поле і, озирнувшись навкруги (щоб не було близько людей), я там плакала. Плакала страшно, дико! І де не було й віддалік живої душі, а я здіймала руки вгору і просила кого-то ради і допомоги. І, певно, то були приступи божевілля і великого горя...". Вже тридцятичотирирічною жінкою, в 1934 році, після багаторічних конфліктів із батьками, ціною власного здоров'я К. Білокур подолала заборону малювати.

Прояв покликання в мистецтві в ранньому віці характерний, насамперед, для музики, зокрема, шестирічні композитор Вольфганг Амадей Моцарт і скрипаль Ніколо Паганіні стали віртуозними музикантами. Гегель ранній вияв покликання в музиці пояснює тим, що музика має справу лише з внутрішніми духовними рухами невизначеного характеру, які не потребують думки, а викликані звуками емоції не переходять у думки. "Тому музикальний талант, — пише Гегель, здебільшого — проявляється в ранній молодості, коли голова ще "порожня" і душа мало пережила, інколи він може навіть досягти значної висоти раніше, ніж художник придбав який-небудь життєвий досвід. З огляду на цю ж причину ми часто зустрічаємо значну віртуозність у музичній композиції і виконанні поруч з великою убогістю духовного змісту і характеру". Зовсім інша ситуація в поезії, в якій важливе змістовне, багате на думки зображення людини, її найглибших інтересів і рушійних сил, тому розум і почуття генія самі мають бути збагачені і поглиблені душевними переживаннями, досвідом і роздумами, перед тим, як він буде здатний створити зрілий, багатий змістом і завершений твір, як це сталося з Гете і Шіллером, перші твори яких були "страхітливо незрілими і навіть, можна говорити, грубими і варварськими".

У науці також зустрічаються приклади раннього прояву покликання, наприклад, Карл-Фрідріх-Гаус в три роки розв'язував складні математичні задачі, але Гегель вважає, шо наукове покликання, на відміну від художнього покликання, грунтується на загальній здатності до мислення, яке, на відміну від характерних для мистецтва уяви, образності і чуттєвості, не проявляється як щось природне, а навпаки, абстрагується від усього природного і суб'єктивного, викорінює інстинктивно-подібне в діяльності, яка, поряд з інтелектуальними рисами, є обов'язковою приналежністю митця.

Батьки, педагоги, вихователі не завжди розуміють, що ранній прояв покликання трапляється вкрай рідко і є не правилом, а винятком. У ранньому віці дитина недостатньо усвідомлює себе, не вміє виявити свої якості, не вільна у реалізації своїх зацікавлень, а обставини і доля не завжди сприяють цьому.

Так, наприклад, Ньютон у школі вважався ледарем і навіть тупаком. Лінней настільки в школі був бездарним, що ледве не потрапив на навчання до шевця. Не краще вчився в школі і Черчіль, майбутній прем'єр-міністр Англії і одна із найвидатніших постатей в історії XX ст. Не відзначалися успіхами в навчанні Гітлер і Сталін.

Не тільки діти, але й дорослі не завжди добре знають свої потенційні можливості і своє покликання, тому їхня доля часом робить круті повороти. Так, Ф. Ніцше уже хлопчиком сміливо імпровізував у музиці, викликаючи захоплення у товаришів і дорослих. Проте він став професором філології, віддаючись музиці лише в часи дозвілля й відпочинку. Та справжнє покликання Ніцше знайшов у філософії, якою захопився вже в зрілому віці, і саме філософія принесла йому світову славу. Альберт Швейцер уже був відомим музикантом, виступав з концертами в багатьох країнах, захистив дві дисертації, та після тридцяти років, здобувши спеціальність лікаря, виїхав у Африку і прославився як гуманіст і мислитель, став лауреатом Нобелівської премії. Стендаль до сорока років займався чим завгодно, зокрема і літературною творчістю, але в нього ніколи не виникало думки, що він творить велике мистецтво і лише близько 50 років він робить відкриття: можна навіть заробляти гроші книгами, щоправда, небагато, зате зберігаючи незалежність і не прислужуючись нікому.

Залежно від якості духовного складу особистості, що сформувалася в певних обставинах життя і виховання визначається те, настільки повно використовуються потенційні сили і розвиваються здібності. В цьому вирішальну роль відіграє усвідомлення індивідом смислу своєї діяльності як покликання, помножене на силу волі, цілеспрямованість, наполегливість і трудолюбство. Це сприяє виробленню цілей і установки, максимальній концентрації фізичних і духовних сил, самовіддачі, творчому горінню і захопленню, яке часом переростає в одержимість й самопожертву. Так, відомий французький живописець кінця XIX — початку XX ст. О. Ренуар, втративши здатність ходити, малював в інвалідному візку. Наш земляк із Чугуєва І. Ю. Репін настільки був захоплений живописом, що коли на схилі років у нього відмовила права рука, він став писати картини лівою.

Захопленість, пристрасне ставлення до художньої діяльності, до її результатів, усвідомлення потрібності своєї справи для суспільства і для самореалізації в своєму покликанні завжди супроводжується бажанням розвивати власні здібності, не шкодуючи для цього часу і сил. Відомо, що Пушкін, Толстой, Шевченко, Франко, Леся Українка та багато інших письменників і поетів деякі свої твори правили багаторазово. Лев Толстой, наприклад, переробляв по шість-вісім разів свої найкрупніші літературні твори. Видатні художники над деякими своїми картинами працювали по кілька років, виготовляючи в підготовчий період десятки, ато й сотні етюдів і ескізів. Відомо, що геніальний російський художник XIX століття Олександр Іванов працював над своєю картиною "З'явлення Христа народу" більше двадцяти років.

Гальмування реалізації покликання має різні причини, зокрема соціально-побутові. Окрім того, причиною може бути невміння або небажання використовувати ресурси обдарованості з боку панівних верств суспільства (це явище іноді стає обдуманою і спланованою політикою). Так трапилось, зокрема, у відносинах України й Росії, коли впродовж понад трьох століть формувався комплекс меншовартості українців, їхньої культури і мови, а інтелектуальний простір нації був вкрай звужений. Тарас Шевченко з-поміж поетів і письменників є одним із небагатьох винятків, адже могутнім поштовхом до виявлення його покликання слугувала отримана воля, викуп поета із кріпаків.

Окрім соціально-побутових обставин, причиною гальмування покликання можна вважати розмаїтість ставлення людини до дійсності, наявність в одній людині різних, часом великих, потенціалів. Так, Юлій Цезар був полководцем, політиком, істориком, письменником. Мікельанджело Буонаротті — скульптором, художником, архітектором, поетом. Т. Г. Шевченко — поетом, прозаїком, художником. Натомість у кожного з них серед цих професій була провідна й найважливіша. Бо попри різноманітність потенціалів, професійне обмеження і самообмеження неминуче і необхідне. Так, наприклад, Україні Шевченко був потрібен, насамперед, як поет, бо саме поезія є тим видом мистецтва, який найбільшою мірою здатний відобразити-виразити широкий спектр людського життя й духовних поривів людини, органічно синтезувати раціонально-нормативне й емоційно-особисте, осягти загальнолюдське й заглянути у найглибші та найпотаємніші куточки людської душі, сколихнувши її до самого дна. Це і є найвищим проявом і показником покликання, цим також вимірюється геній і талант художника.

bigmir)net TOP 100