Реклама на сайте Связаться с нами

Л. О. Сморж

Естетика

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2009

На главную
Естетика. Сморж Л. О.

Художник як учасник історичного процесу і проблема його свободи

Творча художня індивідуальність — це не просто вроджене обдарування, яким індивід свавільно користується для вираження виключно естетичних ідей, як про це зазначав Кант. Його діяльність не можна назвати якоюсь ненавмисною суб'єктивною доцільністю у вільному прояві уяви і розсудку (Кант). Ще менше підстав твердити, що художня творчість — лише "вираження прагнень художника", як наголошують Р. Гароді та інші. При всій важливості ролі суб'єкта в художній творчості слід пам'ятати, що світова історія здійснюється в більш високій і важливій сфері, ніж особистий інтерес і суб'єктивні спонукання. Воля і дії індивіда, сформованого певним суспільством, підкорена суспільним закономірностям, потребам і інтересам, навіть у тому випадку, коли він користується "правом суб'єкта" в мистецтві.

Орієнтація суб'єкта художньої творчості на гуманістичний ідеал, на запит прогресивних сил суспільства на специфічну духовну потребу і на своє художнє чуття надає художнику ціннісно-смислові орієнтири, а творам мистецтва — життєвість і довговічність. У цьому ж пояснення відомого розходження між соціально-класовою позицією і естетично-художніми принципами художника, його творчим методом і політичними, філософськими, моральними та іншими ідеями, яких він дотримується в реальному житті, як це мало місце в творчості Гете, Бальзака, Толстого та інших видатних митців. Саме орієнтація на ідеал гуманізму і прогресу, опора на художнє чуття, совість і гідність художника, як це було, наприклад, із Бальзаком, слугує йому надійним компасом і допомагає орієнтуватись у вирі життєвих фактів, подій, суперечностей суспільного та особистого життя, ідей і власних вражень, усталених стосунків, дає змогу викривати панівні ілюзії стосовно природи цих стосунків, розхитувати оптимізм панівних реакційних сил, вносячи сумнів щодо непорушності існуючого ладу. Таку орієнтацію художника називають "реалістичною правдою", "мужністю справжнього художника", бачать "одну із найбільших перемог реалізму і одну із найвидатніших сил старого Бальзака", який всупереч своїм класовим симпатіям, "бачив справжніх людей майбутнього" не серед аристократів, а поміж республіканців, героїв вулиць.

Постійна суперечливість між орієнтацією художника на гуманістичний ідеал і життєвою позицією, між художнім чуттям і досвідом життя, обумовленого обставинами, примушує погодитись, що художника не можна вимірювати ні політичним, ні моральним, ні "людським" масштабом, не можна йому дорікати ні з морального, ні з якого-небудь іншого погляду, хіба що лише з естетичної точки зору.

Художник керується в своїй творчості як класово-світоглядними ідеями, так і "світовідчуттям" і "совістю". Це, однак, не означає, що головна сила художника в тому, що він знаходить якийсь "синтез" філософських, політичних, моральних, релігійних та інших ідей, є "загальною совістю", "вчителем життя" для всіх, як це приписували Л. Толстому, і не в об'єктивістській позиції як такій. Всі літературні твори здебільшого тенденційні, і взагалі мистецтво не може бути нетендейційним і неідейним. Однак тенденція повинна сама по собі випливати із обстановки і дії, а реалізм проявлятись навіть незалежно від поглядів автора. А ідейність, окрім певної громадянської позиції, проявляється в чесності, щирості, добросовісності, творчому методі, виборі теми, сюжету, прийомів, засобів тощо. Властивий відомим художникам талант, покликання врешті-решт перемагає політиків, філософів, моралістів, і все ж консервативний або реакційний спосіб мислення сильно обмежує творчі можливості митця, оскільки "соціальна амальгама" часом виявляється стертою, то художник, особливо письменник, поет, замість того, аби бути "дзеркалом світу", стає лише, за висловом М. Горького, його "маленьким осколком".

Об'єктивна дійсність існує і рухається незалежно від поглядів і смаків, оцінок і побажань художника як суб'єкта творчості, але сам художник не може не відчувати на собі її впливу і не реагувати на це. Художник не тільки реагує на все, що відбувається в суспільстві і в людині, але й як громадянин, наділений певними здібностями в своїй професії, він не може не нести певної відповідальності за те, що і як він відображує, за смаки, оцінки, погляди, думки і почуття, які викликають його твори. Кожному художникові, казав, далекий від політики Ф. М. Достоєвський потрібна "провідна нитка", щоб він був у складному плетиві подій і явищ у житті людини, бо не знаючи соціального життя і його законів, не можна стати справді масштабним письменником.

Специфічно переломлені через художника прагнення, сподівання, хвилювання, пафос тих чи інших соціальних сил суспільства стають смисловим орієнтиром для художника, внутрішнім компасом, який допомагає йому продиратись крізь хащі життєвих вражень і суперечливості власного світогляду. Ця особливість характерна, насамперед, великим художникам із характерною для них суперечливою натурою, таким, зокрема, як О. Бальзак. Будучи за своїм політичним поглядом легітимістом як великий художник-реаліст, він керувався не класовими симпатіям, а історичною правдою, правдою характерів, правдою мистецтва, гідністю і достоїнством митця. Завжди є певна суперечливість між естетично-художніми принципами митця і політичними, філософськими, моральними, релігійними ідеями, між дією і результатом, задумом і впливом твору на тих, хто його сприймає. І взагалі творчість митця ширша за його світогляд, особисті смаки і симпатії, переконання. У творчості таких художників як, Бальзак, Толстой укладається вся сучасна їм дійсність з усіма особливостями і суперечностями, логікою і алогізмами, охоплений весь духовний світ сучасної їм людини, а через неї економічні, політичні, моральні процеси й уроки цілої історичної епохи. Але головна сила цих художників не стільки в тому, що вони поставили в своїх творах багато важливих питань, зуміли побачити жорстокість і безсердечність існуючого ладу, знайшли "синтез" філософських, моральних, релігійних поглядів і стали "вчителями життя", а в надзвичайно високому естетично-художньому рівні їх творчості, що дозволило посісти їхнім творам одне із найперших місць у світовій літературі.

Особлива функція художника в суспільстві, специфіка його покликання як обов'язкової умови його творчості виставляє вимогу свободи прояву художнього обдарування. Власне, "творчість" завжди пов'язана із свободою, із саморозкриттям обдарування, із самоутвердженням людини в своїх родових якостях, із її саморозвитком ідеалу. Тому свобода розуміється не тільки як незалежність від зовнішнього світу і конкретних явищ або втеча від дійсності, а як історична діяльність і боротьба, як за позитивні суспільні цінності, так і за своє самоутвердження. Людина, за К. Марксом, "вільна не внаслідок негативної сили уникати того чи іншого, а внаслідок позитивної сили проявляти свою істинну індивідуальність...". Це означає, що суб'єкт, виявившись детермінованим зовнішнім світом, за допомогою волі і свідомих дій сам бере участь у детермінації подій, так чи інакше самовизначається щодо оточуючого середовища. У цьому розумінні свобода полягає в пануванні і над самим собою, і над обставинами життя, над його перебігом і напрямом, у здатності визначити лінію своєї поведінки як розвиток до ідеалу, відкидаючи всі рішення, що несумісні з нею, а не "свобода волі", яка пов'язується з індетермінізмом і ототожнюється із свавіллям. Визнавши людину не тільки залежною від об'єктивного світу, але й неодмінним учасником детермінації актуальних процесів, ініціатором дій, тим самим установлюється і міра її відповідальності за свою діяльність і за власне ставлення до світу.

Людина ніколи не може вийти за рамки об'єктивної детермінації і об'єктивної реальності, які і стають межами її волі. Людина вільна не тоді, коли протиставить себе необхідності в смислі детермінованості, а тоді, коли вона самовиповнюється до ідеалу і самоутверджується в своїх родових якостях. Тільки тоді і Ньютон, і Рембрандт, і Ломоносов, і Пушкін, і Шевченко дійсно вільні й самодіяльні як особистості.

Художник (письменник, композитор), коли він є, так би мовити, агентом історичного процесу, діючи в складі якогось статистичного ансамблю, як індивідуальність завжди скований рамками завдань, цілей, норм, обов'язків, забобонів тощо, якими обмежує його суспільство. Він також обмежений власними схильностями, інтересами, намірами, вміннями, майстерністю, світосприйняттям, методом тощо. Крім того, він здійснює вузько спеціалізовану діяльність. Оскільки художник (письменник, композитор) здійснює особливу діяльність для задоволення специфічної духовної потреби, яка обумовлює внутрішню логіку його дій за своїм змістом відповідає глибинній динаміці і логіці історичного процесу, то він орієнтується, насамперед, на те, що не лежить на поверхні доцільності. Художня діяльність із цього погляду, як діяльність вільного вибору, є з одного боку, засобом подолання всього того, що стримує суспільний прогрес і гуманізацію суспільства, а з іншого боку, — як подолання варіантної невизначеності соціального процесу, як "перехід" від статистичної до динамічної детермінації дійсності, що знаходиться в стані реалізації.

Творчість художника являє собою постійну дію двох рівнодіючих сил — покликання і здійснюваних під його впливом зусиль і перешкоджаючих його діяльності впливів матеріального, побутового, соціального, морального, релігійного, професійного тощо характеру. Навіть такі велетні мистецтва, як Пушкін, Достоєвський, Бальзак зі складнощами вирішували свої побутові проблеми, узгоджували свої взаємини з державними установами і фінансовими колами. Численні залежності художника від держави, ідеології, ринкових відносин породжують різноманітні перешкоди для вільного вияву здібностей і творчості. Твори мистецтва в цивілізованому суспільстві стають в тій чи іншій мірі предметом купівлі-продажу, а існування митця так чи інакше пов'язане з грошима, матеріальними благами, економічною залежністю. Отже, і стан мистецтва, а відповідно, й існування митця, багато в чому визначаються як відповідністю змісту і форми його творів існуючим панівним соціальним порядкам, так і попитом ринку на його художню продукцію. Аби бути забезпеченим і продовжувати творити, митець має продукувати картини, книги, пісні, танці, архітектурні споруди, гончарні вироби, розраховуючи на певного замовника і споживача, тобто на попит. Оскільки для художника-професіонала це єдиний спосіб заробітку, а відтак й існування, неминуче виникає дилема між свободою творчості і грошовим чи престижним успіхом.

Художники як особливий соціальний тип людей здебільшого менше пристосовані до реалій буденності, до встановленого в суспільстві загальноприйнятого життя. Їх почасти супроводжують негаразди і конфлікти, нерозуміння з боку влади і обивателів. У художникові постійно бореться бажання мати повноцінний набір предметів для задоволення всіх своїх потреб і пристрасть до творчості, яка безжалісна до всього того, що асоціюється з комфортом, задоволенням, спокоєм. Найважливіше для художника творче покликання поглинає більшу частину його сил, енергії, часу, і він, як це досить часто буває в житті, знесилюється фізично й спустошується духовно, живе на зниженому, а то й примітивному рівні, викликаючи з боку обивателів насмішку, чи навіть презирство. Але в цій самопожертві й самовіддачі творчості закладена можливість уникнути побутової дрібноти, сумнівів щодо посад і благ, проявити певну самостійність як у життєвій позиції, так і у творчості. Звичайно, якщо це не честолюбивий егоїзм, "авторитаризм" тощо.

Але особливістю крупних художніх обдарувань, говорячи словами Маркса, є те, що вони ніколи не зраджують своєму покликанню, не керуються кон'юнктурними міркуваннями і говорять тільки мовою свого предмета, виражаючи своєрідність його сутності, проявляючи в цій справі незалежність думок і дій. Мільтон, переживаючи злидні, написав "Втрачений рай", одержав за нього всього лише 5 фунтів стерлінгів, але він створив його "з тією ж необхідністю, з якою шовковий черв'як продукує шовк. Це був дивний вияв його натури". Геніальний український кінорежисер Олександр Довженко якось скаржився на те, що запланований на багато фільмів, він створив лише вісім: "Я — жертва варварських умов праці, жертва убожества і нікчемства бюрократичного, мертвого кінокомітету, — записує він у щоденнику. — Скільки марно витрачено духовних сил і часу! Коли б усю силу, пристрасть і спрямованість за ці шістнадцять років я застосував до письменства, було б уже в мене добрих десять-дванадцять томів справжньої літератури. А так лежать мої ненаписані твори, як ненароджені діти".

Мистецтво, як ніяка інша діяльність, вимагає забезпечення більшого, ніж де, простору особистій ініціативі, індивідуальним схильностям, простору думкам і фантазії, форми і змісту, підтримки таланту і створення умов для реалізації художнього обдарування. Водночас, дуже сумнівними є розмови про "повну свободу" художньої творчості, яку може надати сучасне суспільство. М. Бердяев писав, що свобода — це свобода духу людини, її свідомості і самосвідомості, здатність в альтернативі "добро — зло" вибирати добро. Свобода може перемогти тільки в тому випадку, коли розвиток і щастя людини стануть метою і смислом суспільних інститутів, суспільного життя загалом. Реалії ж сучасного життя говорять за зовсім інше: мистецтво дедалі більше стає залежним від економіки і політики, ринкових відносин і комерції, що часом призводить або до крайнього прагматизму і "проституючи" в сфері мистецтва, або ж до нереалізації художнього обдарування, бідування і забуття. Це підтверджують сотні і тисячі фактів, висловлювання багатьох письменників, художників, музикантів.

"Моя власна свобода, — писав ще на початку 40-х років XX ст. відомий французький письменник А. Сент-Екзюпері, — грунтується на таких типових визначеннях, які позбавляють нас права на будь-яку незгоду, це свобода коня, якому шори дозволяють бачити один-єдиний шпях".

Відомий соціальний психолог Абраам Моль (Франція) визнає, що засоби масової інформації, включаючи й ті, що належать до сфери художньої культури, знаходяться або в руках бюрократії, або керівників приватних закладів, тобто вузького кола осіб, "групи тиску", які тим самим мають величезні можливості виявляти вплив на розвиток суспільства за допомогою грошей".

З радянських часів відомий вислів, що тільки в комуністичному суспільстві, коли буде ліквідована будь-яка форма зовнішнього примусу і утилітарної залежності, будуть створені умови для повного розквіту творчого обдарування і здійснення діяльності за покликанням, що в нових умовах творчість художника буде вільною тому, що буде рухати не користь і кар'єра, а ідеї комунізму і прагнення служити мільйонам і десяткам мільйонів трудящих, які складають цвіт, силу і майбутнє цього суспільства. Тобто, одвічну мрію людини про свободу і щастя було перенесено в майбутнє, як християнство перенесло її в обіцяний ним рай. Сама ідея свободи і щастя, на думку М. Бердяева, безпідставна і антигуманна, бо в історії є "тільки трагічне", тому проблеми людини вирішуються лише за межами історії. При капіталізмі, пише Еріх Фромм, людину, що має почуття нікчемності і безсилля, зовсім чуже їй суспільство примушує відмовлятись від власного "я" і тікати від свободи. Про таку негативну свободу Гегель говорить як про "свободу порожнечі".

Вільне суспільство передбачає і вільну людину, здатну до самовдосконалення і творчості, загалом вона бачить свою мету і бажаний результат. Стосовно мистецтва, то свобода полягає не в формальній свободі художника (письменника, композитора) бути "дзеркалом" і утверджувати наявне буття, а в здатності митця, що має талант і совість зображувати-відображати, насамперед, все те, що возвеличує, а не принижує і дегуманізує людину. Свобода художня — не абстракція, а конкретний її стан; ідеї, ідеали, потреби, мотив, засіб; це дароване художнику прагнення до бажаного, і водночас, виснажлива, а інколи й пагубна праця.

bigmir)net TOP 100