Реклама на сайте Связаться с нами

М. Г. Тофтул

Етика

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Етика. Тофтул М. Г.

Методологічні принципи етики

Методологічні проблеми етики стосуються насамперед загальних принципів дослідження природи, сутності та функцій моралі, виявлення джерел і способів добування емпіричного (заснованого на досвіді) матеріалу, найефективніших методів обробки цього матеріалу, верифікації (перевірки істинності) пропонованих етичними концепціями узагальнень.

Етика, як і будь-яка дедуктивно побудована теорія, окремі положення якої логічно виводяться із загальних, ґрунтується на аксіоматичних принципах, фундаментальних положеннях. Проте не всі її аксіоми є істинними, хоч і вважаються такими без логічного обґрунтування. З розвитком людства вони зазнають перегляду. Адже навіть деякі аксіоми геометрії, запропоновані Евклідом і Лобачевським, виявилися відносними істинами.

Певний час визначальними принципами етики вважали матеріалізм (філософський напрям, який виходить з того, що буття є первинним) та ідеалізм (напрям у філософії, який визнає первинність ідеї, духу), трактування яких було надто ідеологізованим. Їх вплив на світорозуміння людей незаперечний. Однак немало матеріалістів та ідеалістів проповідували індивідуалістичні, егоїстичні ідеї. Про це свідчать хоча б такі висловлювання матеріалістів: «О прекрасна! Будемо їсти й пити, адже минуле, о прекрасностегна, не належить тобі. О боязлива, воістину минуле не повертається. Це тільки поєднання (елементів)»; «Єдиний сенс життя людини полягає в задоволеннях, які дають чуттєві насолоди». Серед ідеалістів теж було немало тих, хто ігнорував мораль, проповідував егоїстичні ідеї. Оскільки ні матеріалістична, ні ідеалістична позиції не гарантують гідного ставлення до моралі, визначальним для етики є принцип гуманізму (лат. humanus — людяний) як принцип світогляду, основою якого є переконання в безмежності творчих можливостей людини, її здатності до вдосконалення, вимога свободи і захисту гідності особистості, визнання права людини на щастя, проголошення основною метою діяльності суспільства задоволення потреб та інтересів людини, її всебічного розвитку, самореалізації.

Непересічне методологічне значення для аналізу моралі мають уявлення про природу, сутність і призначення людини. Гуманістична етика, стверджував німецько-американський філософ, психолог, соціолог Еріх Фромм (1900—1980), є прикладною наукою «мистецтва жити», яка ґрунтується на теоретичній науці про людину. Невипадково деякі вчені розпочинають аналіз сутності і функцій моралі із з'ясування природи людини.

Гуманістичні переконання не перебувають у жорсткій залежності ні від матеріалістичного, ні від ідеалістичного світоглядів. Однак принцип гуманізму переконливий тільки для людей, які послуговуються переважно буденною свідомістю. На теоретичному рівні свідомості він є імовірніше побажанням, ніж фундаментальним положенням етики як науки, тому потребує доповнення іншими принципами.

Не є абсолютним і принцип об'єктивності, оскільки стороннє проникає в наукову концепцію ще на етапі формування її засад, які мають аксіоматичний характер. Це особливо стосується науки про мораль. Скажімо, одні мислителі припускають, що людина має добру природу, а інші, навпаки, вважають, що вона від природи зла. Гедоністи (грец. hedone — насолода) найвищим критерієм моралі визнають потяг людини до насолод, а евдемоністи (грец. eudaimonia — блаженство) — прагнення до блаженства, щастя. До того ж специфіка мови етики як науки, насамперед модальність її суджень, породжує значні труднощі при намаганнях перевірити її положення на істинність, виявити в ній стороннє.

Модальність (лат. modus — міра, спосіб) — характеристика або оцінка висловлювання, що відповідає тій чи іншій точці зору; певний спосіб ставлення людини до власного висловлювання.

Модальність може стосуватися висловлювання загалом або характеризувати тип зв'язку між структурними компонентами простого висловлювання. Коли в етиці йдеться про цінності й оцінки, не можна ігнорувати суб'єктивного погляду автора. Однак це не повинно применшити значення принципу об'єктивності, який є моральною нормою. Це означає, що вчений має прагнути граничної об'єктивності, а невиправдана суб'єктивність є аморальним явищем.

Під час дослідження різних аспектів феномену моралі неможливо обійтися без принципів діалектики. Правда, останнім часом частіше йдеться про системний підхід як один із виявів діалектичного методу. З розвитком людства змінюється і мораль. До того ж моральний розвиток є саморозвитком, а моральне виховання — самовихованням. У розвитку моралі взаємодіють прогрес і регрес, який є визначальною тенденцією. Отже, розвиток має свої закони, враховувати які зобов'язує діалектичний метод. Усе це важливе і при дослідженні розвитку моралі.

Істотне методологічне значення мають уявлення про відношення «людина — суспільство». Як зазначав італійський філософ Нікколо Аббаньяно (1901—1977), мораль є завжди розв'язанням проблеми людини. Додамо — і суспільства. Існує дві протилежні точки зору на відношення «людина — суспільство». Одна з них визнає автономію людини, за іншою — людина є продуктом суспільства. Першої дотримуються прибічники теорії суспільного договору, стверджуючи, що в природному стані кожна людина є суверенною одиницею буття. Через неспроможність забезпечити свої вроджені права і безпеку люди вступили в договірні відносини. Внаслідок цього, мовляв, і виникли суспільство і держава. Християнська теологія (богослов'я) теж визнає пріоритет людини як носія душі та духу, а суспільство розглядає як похідне утворення. Згідно з марксистською теорією визначальним є суспільство, а людина, точніше її сутність, — похідним. Буття сутності людини не тотожне буттю окремої людини (особистості, індивідуальності), оскільки її сутність німецький філософ Карл Маркс (1818—1883) визначав як «...сукупність усіх суспільних відносин». Однак жоден, навіть непересічний індивід, не може бути носієм усіх суспільних відносин. Зрозуміло, що прибічники цих поглядів по-різному тлумачать предмет етики, оскільки одні прагнуть виявити його в системі природних явищ, інші — в суспільно-історичних. Першу точку зору небезуспішно заперечували багато мислителів, друга (марксистська) поки що є об'єктом поверхової критики.

Непереконливість марксистського розуміння предмета етики зумовлена недооцінкою, а то й відвертим ігноруванням людини як суверенної особистості, її автономності, права на захист від втручання держави і суспільства в особисте життя, а також індивідуальної неповторності, унікальності. Ілюстрацією цього є типова для марксизму, особливо радянського зразка, модель суспільства.

Марксизм моделює соціальну реальність то як суспільство, систему суспільних відносин, то як систему діяльностей чи функціональних місць. Людина фігурує в його моделі як наповнення конкретних функціональних місць. Потрапивши в певне місце, вона діє згідно з нормою, яка керує ним. Тому діяльність, поведінка людини, згідно з цією моделлю, приречені на несвободу. Така нормована поведінка є строго соціалізованою, навіть детермінованою (жорстко визначеною, обмеженою). Індивідуальність, унікальність особистості вважається негативним явищем, яке розладнує функціонування суспільства як системи.

Така модель певною мірою потрібна для осмислення суспільства як системи. Проте вона абстрагована від людини як відносно самостійної одиниці буття, тобто є моделлю людського буття, з якої вилучено те, що є предметом етики. Адже відсутність можливостей, простору для морального вибору, свободи, відповідальності за вибір унеможливлює існування самої моралі. Щоправда, марксизм визнає мораль, але переважно як форму суспільної свідомості, щодо якої людина є лише виконавцем відповідної функції у певному функціональному місці. Невипадково марксистська етика ігнорує чи принаймні спрощує складний, а часто й болісний процес інтеріоризації (формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки) моральної вимоги в моральний обов'язок.

Сповідуючи принцип плюралізму, західні філософи, соціологи, психологи і педагоги обґрунтували концепції соціалізації особистості, кожна з яких ґрунтується на певних принципах (засадах): технократичні, концепції авторитарного раціоналізму, психоаналітичні та неогуманістичні. Одні з них проповідують принцип насилля, а інші, навпаки, виступають проти примусу в процесі навчання і виховання, зокрема й морального.

bigmir)net TOP 100