Реклама на сайте Связаться с нами

М. Г. Тофтул

Етика

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Етика. Тофтул М. Г.

Мораль епохи Відродження

Епоха Відродження припадає на період кризи феодалізму і зародження капіталізму (в Італії XIV—XVI ст., в інших європейських країнах — кінець XV—XVI ст.). Властивими для того часу були антифеодальні рухи, релігійні війни, збільшення кількості бюргерства (вільних жителів міст), становлення абсолютних монархій та інші соціально-політичні процеси, в яких виявлялася криза феодального ладу. Боротьба нового зі старим в економічній і соціально-політичній сферах позначилась і на духовному житті суспільства, зокрема і на моралі й теоретичному її осмисленні (етиці). У цей час заявили про себе політичні вчення, які обґрунтовували право буржуазії на владу, спростовували середньовічні політичні теорії, що виправдовували світську владу церкви, переконували в «божественній природі» держави. Розвиток капіталістичних відносин потребував сильної національної держави, здатної перебороти феодальний сепаратизм, економічну замкненість.

Духовне життя епохи Відродження в основі своїй було налаштованим на гуманістичні цінності. Крім того, воно перебувало і під певним впливом ідей епікурейської школи, згідно з якими високі моральні ідеали можуть розвиватися, реалізовуватися в житті й без впливу християнської моралі. Етика епікуреїзму з її налаштованістю на насолодження радощами життя була близькою до ідеалів гуманізму, всебічного розвитку особистості, культу земної краси, земного щастя. Такі цінності були близькими і для молодої буржуазії.

Попри витончену людяність, епоха Відродження не була позбавленою і потворних ознак. На хвилі заперечення середньовічного аскетизму часто антитезою йому використовувалися далекі від високої моралі зразки поведінки в побуті, особистому житті.

Про моральну деградацію як істотну особливість цієї епохи свідчать свавілля й розпуста, які досягли у багатьох країнах небувалих розмірів. Навіть священнослужителі були власниками м'ясних лавок, шинків, гральних і публічних будинків. Особливо деградувало життя в монастирях, які порівнювали то з розбійницькими вертепами, то з будинками розпусти. Нерідко за порушення моралі ченців виганяли з міст. Незаконних дітей мали духовні особи, папи, князі. Неаполітанський король Ферранте (1458—1494), намагаючись навіяти жах, садив своїх ворогів у клітки, відгодовував, а потім відрубував їм голови і наказував засолити їх тіла. Він отруював у венеціанських церквах чаші зі святою водою, намагаючись у такий спосіб відомстити венеціанській сеньйорії, нерідко за своїм столом вбивав людей, які йому довірились, насильно оволодівав жінками. Папа Олександр VI Борджіа (1492—1503) торгував посадами, милостями й відпущенням гріхів. За свідченнями сучасників, він жив зі своєю дочкою Лукрецією, яка була коханкою і свого брата Цезаря. Розгул ницих пристрастей і злочинів торкнувся багатьох діячів Відродження, які вдавалися до підступу, обману, вбивства тощо. Часто траплялися випадки граничного морального виродження навіть серед інтелектуально обдарованих людей.

У політиці утвердилися принципи, які ігнорували моральні цінності — макіавеллізм, обґрунтований італійським мислителем Нікколо Макіавеллі (1469— 1527).

Однак усі ці потворні явища не применшують ролі епохи Відродження у моральному розвитку людства, оскільки саме в цей час розгорнулася широка полеміка про право людини на свободу як вирішальний вимір її існування, про її необхідність творити «свою міру» (італійський мислитель Джованні Піко делла Мірандола (1463—1494)); визріли наснажені гуманістичним потенціалом соціальні утопії, які проголошували свободу, братерство, рівність людей (італійський мислитель Томазо Кампанелла (1568—1639)); духовне життя, наука позбулися релігійних обмежень, почали розвиватися у просторі світського буття.

Суспільно-політичне тло епохи Відродження покликало до життя соціальну особу. Звільнившись від феодальних обмежень у всіх сферах життя, вона відчула незнані в собі творчі потенції, що знайшло свій вияв передусім у тогочасному мистецтві. То справді була епоха пробудження особи, яка зберегла, розвинула в собі набуту за середньовічних часів духовність. Духовне, моральне життя відбувалося під впливом ідей реформації (суспільно-політичний рух за реформування католицької церкви), великих наукових відкриттів, які по-новому виявляли можливості і здатності людини.

bigmir)net TOP 100