Реклама на сайте Связаться с нами

М. Г. Тофтул

Етика

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Етика. Тофтул М. Г.

Етика конфуціанства

Як етична філософсько-релігійна доктрина конфуціанство є духовною основою китайського суспільства, оскільки формулює засади соціального порядку, обґрунтовує ідеал досконалої людини.

Його засновник китайський мислитель Конфуцій (Кун-цзи, Кун Фу-цзи, Кун Цю, Кун Чжунні), який жив протягом 551—479 до н. е. Він мало цікавився основними проблемами філософії, зокрема онтологією та гносеологією, зосереджуючись переважно на проблемах природи моралі, сім'ї, управління державою. За переконаннями Конфуція, поведінка, суспільне становище людей, їх моральні норми залежать від неба, вищої духовної сили, яка діє свідомо, є творцем і водночас частиною природи. Небесне веління є долею, якій підкоряються і люди, і держави: «Для життя і смерті існує доля; багатство і знатність залежать від неба... Небо породило в мені моральні якості». Людині слід беззаперечно виконувати волю неба, оскільки воно карає за провини.

Конфуціанство (кит. — школа вчених-книжників) — етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, життя сім'ї й управління державою.

Основною ідеєю конфуціанства є непорушність установлених небом порядків у Піднебесній (Китаї). Етика конфуціанства проголошує верховенство добра над злом, основним поняттям, своєрідним моральним законом якої є «жень» — гуманність, людинолюбство, людяність. Учення про жень було на той час новою мораллю, що ставила під сумнів засади патріархально-родових звичаїв, намагалася регулювати стосунки між незнайомими, не з'єднаними родинними зв'язками між людьми у великих містах, які у своїй взаємодії переслідували різні, а часом протилежні інтереси. За конфуціанською етикою, людина, яка щиро дотримується принципу людяності, не скоїть зла, вона здатна виявляти шанобливість, ввічливість, правдивість, кмітливість, доброту. Тому шанобливу людину не зневажають, ввічливу — підтримують, правдивій — довіряють, кмітлива досягає успіхів, а людина добра може використовувати інших. До людей слід ставитися так, як до дорогих гостей, потрібно стримувати себе, щоб поводитися згідно з ритуалом, а на те, що не відповідає його вимогам, не слід дивитися, його не можна слухати, робити.

Обумовлюючи відносини людей у суспільстві і сім'ї, моральний принцип жень перебуває в органічному зв'язку з принципом сяо — шанування рідних і старших: «Молоді люди повинні вдома виявляти шанобливість до батьків, а поза домом — поважність до старших...»; «За життя батьків — служити їм, дотримуючись ритуалу. Коли вони умруть, поховати їх відповідно до ритуалу і приносити їм жертви, керуючись ритуалом». Церемонії, тобто зовнішні вияви поваги, синівської любові, відданості, украй необхідні.

На визнанні важливості церемоній ґрунтується принцип лі (правило, норма, ритуал, церемоніал, етикет), всупереч якому не можна ні дивитися, ні слухати ні говорити, ні діяти. Без лі не може існувати держава. Він має бути основою виховання, яке вибудовується на особистому прикладі, вимозі до неухильного дотримання церемоній, етикету. Ця вимога часто критикувалася, оскільки, як стверджували її опоненти, людині, що дотримується приписів конфуціанства, ніколи бути доброчесною і творити добро, тому що вона зайнята безперервними церемоніями.

Моральним ідеалом, за Конфуцієм, є благородний муж (цзюн-цзи), якому властиві відданість, щирість, вірність, справедливість. Керувати державою слід мудрим людям, які мають кожного ставити на своє місце («виправляти імена»), оскільки «государ повинен бути государем, сановник — сановником, батько — батьком, син — сином».

Конфуціанство не обминає увагою людських вад, яких можна позбавитись шляхом самовдосконалення. Адже, хоч би як людина цінувала правдивість, відвертість, мужність, твердість, людинолюбство, вона повинна їх навчитися, тобто виховувати в собі ці якості. Інакше їй не минути тупості, баламутства, грубості. А не виробивши любові до навчання, людина нанесе собі непоправної шкоди.

За словами Конфуція, впродовж життя необхідно керуватися одним словом — «взаємність», та послуговуватися настановою: «Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім'ї до тебе не ставитимуться вороже».

Будучи глибоко переконаним в істинності й гуманності свого вчення, Конфуцій шукав правителя, який сповідував би його принципи управління державою. Однак це йому не вдалося. Хоча в епоху династії Хань (II ст. до н. е. — II ст. н. е.) конфуціанство стало офіційною ідеологією, яка регламентувала все суспільне життя, а згодом у формі неоконфуціанства його канони були піднесені до статусу непорушних догм. Так тривало до початку XX ст.

Після смерті Конфуція у лоні його вчення визріло вісім шкіл, найвідомішими з яких є школи Мен-цзи і Сюнь-цзи.

Школа Мен-цзи. Розвинувши і систематизувавши основні ідеї Конфуція, Мен-цзи переконував, що будь-який опір волі неба як верховної сили призводить до загибелі. Воно є зразком досконалості і всеохоплюючою нормою поведінки людей: «Небо виявляє моральну досконалість (чень), а людина зобов'язана постійно думати і прагнути до нього. Чень — шлях неба, а розмірковування про чень — шлях людини».

Принципово новою ідеєю Мен-цзи є визнання того, що людина добра від народження. Притаманні їй правду і доброту слід розвивати, однак до такого навчання і закріплення моральних якостей здатні лише благородні мужі, простому люду це не під силу. У навчанні благородних мужів важливу роль відіграють особистий приклад, удосконалення чеснот, розвиток здібностей, прагнення людини самостійно зміцнювати і розвивати у собі добрі начала природи.

Етика Мен-цзи охоплює такі елементи:

— жень (загальний моральний закон, заснований на гуманності, любові до людей);

— і (почуття обов'язку, справедливості);

— лі (вимога виконання норм і форм поведінки);

— чжі (знання моральних чеснот).

Кожен із цих елементів визначає внутрішній світ людини та її зв'язки з іншими людьми. Гуманність, наприклад, виявляється у стосунках між батьком і сином, почуття обов'язку, справедливості — у стосунках між правителем і підданими, дотримання відповідних норм поведінки — між господарем і гостями, знання моральних чеснот — у наслідуванні мудреця.

Школа Сюнь-цзи. Китайський мислитель Сюнь-цзи часто переходив від традиційного конфуціанства на позиції даосизму. Моральне начало він розглядав як найхарактернішу якість людини, що є найвищим досягненням природи. Оскільки людина, на думку Сюнь-цзи, за своєю природою зла, її доброчесність формується унаслідок практичної діяльності, тобто виховання. Без знання моральних правил і законів неможливе управління, їх джерелом є раціонально організоване суспільство, яке потребує чіткого регулювання і регламентування людської поведінки. Суворий і нещадний закон має бути основою її норм. Для того щоб був порядок у державі, правитель повинен спиратися на закон, поширювати знання норм поведінки, адже «правитель — човен, простий народ — вода». Однак вода, хоч і тримає човен, не повинна перевертати його.

Отже, сповідуючи людинолюбство як моральний принцип, підмінюючи право мораллю, пошановуючи традиції, конфуціанство намагалося регулювати соціальні відносини, що певною мірою йому вдавалося. Саме в цьому виявлялися його неабиякий соціальний прагматизм і моральна сила. Вихована в такому дусі людина вивіряла свої вчинки з інтересами інших людей, вважаючи справжнім благом те, що вважають благом усі.

bigmir)net TOP 100