Реклама на сайте Связаться с нами

М. Г. Тофтул

Етика

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Етика. Тофтул М. Г.

Етика Демокріта

Згідно з ученням Демокріта світ утворений з атомів (найдрібніших неподільних частинок) і порожнечі. Атоми є складовою предметів об'єктивного світу, душі людини і навіть богів. Демокріт, висловлюючись сучасною філософською мовою, був прибічником абсолютного механічного детермінізму і фаталізму. Визнавши, що атоми душі (як і всі інші) піддаються жорсткій детермінації, він мав би зробити висновок про відсутність у людини свободи волі, можливості вибору, а отже, й моралі. Однак у його творах чітко простежуються принципи відносно цілісної етичної концепції, що засвідчує відхід їх автора від жорсткого детермінізму і фаталізму.

Демокріт визнавав існування двох видів законів — природних і встановлених людьми. За його словами, порушення природних законів неодмінно призводить до катастроф, а недотримання установлених людьми може й не мати негативних наслідків. Цими міркуваннями він визнав і наявність свободи волі людини, і можливість її особистісного вибору й існування моралі.

Людина, за Демокрітом, є істотою природною, яка в процесі свого історичного розвитку стала істотою суспільною: взаємодопомога сприяла виживанню людей, нужда і досвід навчили їх відрізняти корисне від шкідливого, користь стала основним критерієм доцільності людської діяльності. Крім того, Демокріт вважав, що доброчесний спосіб життя не є вродженим. Здатність розпізнавати добро і зло, обирати правильну поведінку залежить від виховання: «Якби діти не примушувалися до праці, то вони не навчилися б ні грамоти, ні музики, ні гімнастики, ні того, що найбільше зміцнює доброчесність, — сорому». Очевидно, у цих словах ідеться про сором як результат мук сумління.

Основним в етиці Демокріта є вчення про найвище благо і чесноти. Чесноти, за його твердженнями, — це спосіб досягнення найвищого блага, мети життя. Найвище благо — щастя індивіда, тобто добрий стан духу, самовдоволеність, спокій, рівновага, блаженство. Мораль як одна з форм буття, самоутвердження людини існує для неї, а не навпаки.

Найважливішими чеснотами, на думку Демокріта, є мудрість і почуття міри, завдяки яким людина відрізняє те, що справді необхідне для досягнення доброго стану духу, тобто щастя. Мудрість передбачає дар добре мислити, говорити, діяти. Добре мислити означає мати істинні думки, які звільняють людину від невиправданих тривог, страхів (смерті, гніву богів тощо), крім того, від цього залежить її душевне здоров'я. Уміння добре говорити виявляється у відвертості і правдивості, а добрі діяння — у практичній моральності. Демокріт вважав, що мудра людина завжди доброчесна, а невіглас приречений на нещастя, оскільки має хибні уявлення про насолоди, щастя і мету життя. Це дає підстави стверджувати, що він дотримувався засад раціоналізму, переоцінюючи роль знань у моральному вихованні.

За переконаннями Демокріта, почуття міри є неодмінною умовою доброчесного і щасливого життя. Щастя, на його думку, може досягти кожна вільна людина, важливо тільки навчитися переживати це почуття, тобто досягати евтимії — благого стану душі, який не зводиться лише до задоволення, хоч і містить його. У цьому стані людина відчуває спокій, рівновагу, симетрію, блаженство. Ці висловлювання свідчать про сповідування евдемоністичних позицій.

Демокріт був першим філософом, який розрізняв об'єктивне і суб'єктивне в моральному акті, зокрема мотив дії (вчинку) і власне дію (вчинок): «Ворог не той, хто завдає образи, а той, хто робить це з наміром». З'ясовуючи моральність вчинку, він рекомендував враховувати наявність (чи відсутність) єдності бажання і дії: «Бути доброю людиною означає не лише не робити несправедливості, а й не бажати цього...» Тільки діючи відповідно до своїх переконань, можна бути справді моральним: «Кращий з точки зору доброчесності той, хто спонукається до неї внутрішнім потягом і словесним переконуванням, ніж той, хто спонукається до неї законом і силою». Ці міркування, безперечно, є доказами того, що Демокріт ставив мораль вище права. Визнавав він і моральну суверенність, автономність особистості. А деякі висловлювання Демокріта свідчать про його схильність до індивідуалістичних та егоїстичних позицій.

Поза сферою моралі Демокріт залишав рабів, оскільки вважав їх знаряддям, яким потрібно раціонально користуватися. Жінок характеризував як пустих, балакучих, лихослівних істот, підкорення яким, на його думку, було б найбільшим безчестям для чоловіка.

Отже, основними засадами етики Демокріта є раціоналізм (мудрість — найвища чеснота, а розум — критерій правильності поведінки людини); утилітаризм (ототожнення добра з користю, зла — зі шкодою); евдемонізм (визнання «щастя» визначальною категорією етики і вихідним принципом моралі).

bigmir)net TOP 100