Реклама на сайте Связаться с нами

М. Г. Тофтул

Етика

Навчальний посібник

Київ
Видавничий центр «Академія»
2005

На главную
Етика. Тофтул М. Г.

Етика Френсіса Бекона

Різноманітними проблемами моралі переймався англійський державний діяч, філософ Ф. Бекон, яким присвятив свою працю «Досвіди, або Напучування моральні і політичні». Він писав про природу людини та її смерть, благо та його види, доброту і добродушність, манери і звичаї, звички і виховання, дружбу, любов і щастя, лицемірство, хитрість, заздрість, марнославство тощо. Майже кожному із цих феноменів (або парі протилежних) присвятив окреме есе (всього — 58).

Ф. Бекон є одним із творців концепції природної сутності моралі. Предметом етики він вважав волевиявлення людини, яке організовує і спрямовує її розум, приводить у дію афекти. Проте воно може бути і дезорієнтованим позірними благами.

Віддаючи належне етичним вченням минулих епох, стверджував, що його попередники звертали недостатньо уваги на джерела моралі, засади моральних уявлень людини. Намагаючись з'ясувати їх, філософ «натуралізував» мораль. На думку Бекона, кожному предмету притаманні такі прагнення:

— до індивідуального блага, що робить його цілісним у самому собі;

— до суспільного блага, що робить його частиною іншого, більшого, цілого.

Прагнення до суспільного блага, за його переконаннями, є важливішим, оскільки воно зорієнтоване на збереження загальної форми, що особливо переконливо виявляється у взаєминах між людьми.

Крім того, Бекон обґрунтував переваги активного блага над пасивним, блага вдосконалення над благом самозбереження. У цьому сенсі неможливо порівняти, наприклад, насолоду від виконання бажаної і змістовної справи з почуттям задоволення від споживання їжі, сну, примітивних розваг. Високо цінуючи суспільне благо, діяльний спосіб життя і самовдосконалення особистості, він не приймав моральні ідеали кіренаїків, епікурейців, стоїків і скептиків, оскільки, на його погляд, споглядальність, душевна безтурботність, самозаспокоєність, самообмеження, пасивність не можуть наповнити життя смислом, зробити людину по-справжньому щасливою. Філософ був переконаний, що вчення про благо, його природу, види і ступені необхідно доповнити вченням про моральне виховання людської душі («Георгікою душі»). Відповідно етика повинна сформулювати принципи і норми, які сприяли б долученню людей до блага, формуванню моральної культури, з'ясуванню шляхів і методів морального виховання.

Центральною категорією в осмисленні суспільного блага Бекон вважав «обов'язок», який виявляється у приязні людини до інших людей, у спеціальних обов'язках, пов'язаних з фаховою діяльністю, становищем людини тощо. Особливого значення він надавав вихованню доброти, розвитку альтруїстичного (безкорисливого) начала в людині.

Альтруїзм (лат. alter — інший) — моральний принцип, що проголошує співчуття до інших людей, безкорисне служіння їм і готовність до самозречення в ім'я їх блага і щастя.

Доброту Ф. Бекон розглядав як турботу про благо людей, відповідні діяння: «З усіх чеснот і достоїнств доброта є найбільшою, бо природа її божественна; без неї людина — лише суєтне, шкідливе і жалюгідне створіння, не краще плазуна. Доброта відповідає євангельському милосердю; надмірність у ній неможлива, можливі лише заблуди». За його переконаннями, «схильність творити добро закладена глибоко в природі людській», крім того, існує «вроджена злісність». Людей, яким вона властива, вважав «помилками природи», «найкращим матеріалом для створення великих політиків».

Однак це не завадило йому проголошувати ідеалом державного устрою монархію, переоцінювати роль природничих наук у житті суспільства, закликати до «боротьби з природою», «штурму неприступних укріплень природи». Щоправда, Бекону належать і такі слова: «...людина — слуга і тулмач природи... і природа перемагається тільки підкоренням їй».

bigmir)net TOP 100