Реклама на сайте Связаться с нами

Н. С. Рязанова

Міжнародні фінанси

Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни

Київ
Видавництво КНЕУ
2001

На главную
Міжнародні фінанси. Рязанова Н.С.

Чеки у міжнародних розрахунках

Чек — це письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної у чеку грошової суми чекодержателю готівкою або у безготівковій формі (шляхом її переведення на банківський рахунок власнику чека).

Як засіб платежу у міжнародних розрахунках чек використовується у розрахунках за поставлений товар, при остаточному розрахунку за товари (послуги), в регулюванні грошових відносин у разі рекламацій та штрафних санкцій, при погашенні боргу, а також у розрахунках по неторгових операціях. Чек може бути використаний для отримання готівки, для безготівкових платежів і в інших формах розрахунків. Форми та реквізити чека регулюються нормами Женевських чекових конвенцій, англо-американською системою права та національним законодавством. Спори щодо форми чека вирішуються на основі права тієї країни, де виписано чек; права особи, що є платником, по чеку визначаються законом місця платежу.

Оскільки чек є інструментом розпорядження поточного банківського рахунку, термін його дії обмежений. Женевська чекова конвенція встановлює для чека, який обертається в межах однієї країни, термін 8 днів; для чека, виписаного в одній країні та оплачуваного в іншій, — 20 днів; якщо ці країни розташовані на різних континентах, — 70 днів.

Для міжнародних платежів неторгового характеру використовують дорожні чеки та єврочеки.

Дорожній (туристичний) чек — це платіжний документ, грошове зобов'язання (наказ) сплатити зазначену на ньому суму валюти його власнику. Зразок підпису власника проставляється в момент продажу йому чека. Ці чеки виписуються великими банками та фірмами, серед яких Thomas Cook, American Express, Citicorp, Bank of America, Bank of Токіо, Mitsui Bank та ін.

Єврочек — це чек у євровалюті, який виписується банком і оплачується у будь-якій країні—учасниці угоди «Єврочек». Єврочек оплачується за умови пред'явлення його власником гарантійної картки.

Векселі у міжнародних розрахунках

Для розрахунків за зовнішньоекономічними угодами широко використовуються векселі, які бувають простими (соло вексель) та переказними (тратта).

Більше поширені переказпі векселі, які являють собою безумовну пропозицію трассанта (кредитора), адресовану трассату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін зазначену у векселі суму. Переказний вексель може бути виписаний з пропозицією сплатити зазначену в ньому суму на користь самого трассанта, який стає і ремітентом.

Простий вексель виставляється боржником (векселедавцем) і є зобов'язанням сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у зазначений термін.

Форма та реквізити чека визначаються нормами національного та міжнародного права. Міжнародне вексельне право базується на Женевських вексельних конвенціях, законодавстві країн англо-американського права та законодавстві країн, чиє вексельне право не належить до зазначених систем. У міжнародних розрахунках необхідно враховувати розбіжності, що мають місце у вексельному законодавстві різних країн. В угодах слід передбачати, яким з чинних нормативних актів регулюватимуться фінансові відносини, що виникають упродовж виконання зовнішньоекономічної угоди. Векселі можуть використовуватись як самостійна форма розрахунку або як платіжний інструмент в інших формах розрахунку (інкасо, акредитив, відкритий рахунок).

Банківський переказ у міжнародних розрахунках

Банківський переказ — це розрахункова банківська операція, здійснювана шляхом направлення платіжного доручення від одного банку до іншого. Основою банківського переказу є заява клієнта банку, який бажає перевести свої кошти. На основі цієї заяви банк складає платіжне доручення іноземному банку. У дорученні вказуються: термін валютування (термін платежу), спосіб поповнення сплачених за переказом сум (кредитування рахунку «лоро»; дозвіл на дебетування рахунку «ностро» у банку платника; кредитування рахунку банку-платника в третьому банку, якому дається доручення про зарахування відповідних сум на рахунок банку-платника).

Інкасо у міжнародних розрахунках

Інкасо — це банківська розрахункова операція, в якій банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів гроші, що їх має сплатити йому імпортер за відвантажені на його адресу товари (послуги), та зараховує ці кошти на рахунок клієнта (експортера) у себе в банку.

Для експортера інкасо нерідко є неприйнятною формою розрахунків, оскільки він спочатку має відвантажити товар і лише потім передає документи в банк, очікуючи виконання покупцем зобов'язань щодо платежу. Тому для зменшення ризику експортер мусить вимагати банківської гарантії платежу. Окрім банківської гарантії, забезпечення платежу по інкасо здійснюється за допомогою телеграфного інкасо. У такому разі банк експортера сплачує йому суму виручки за відвантажений товар негайно або через певний термін після отримання документів на інкасо. Одночасно банк сповіщає по телеграфу свій банк-кореспондент, з яким він повинен мати спеціальний договір про телеграфне інкасо.

Інкасо може бути документарним і чистим. Документарне інкасо —- це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами (рахунки, транспортні, страхові документи), а також інкасо тільки комерційних документів. Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів (векселі, чеки та інші документи, використовувані для отримання платежів), коли вони не супроводжуються комерційними документами. Міжнародні розрахунки у формі інкасо регулюються Уніфікованими правилами по інкасо, прийнятими Міжнародною торговою палатою (1978).

Акредитив у міжнародних розрахунках

Акредитив у міжнародних угодах — це одностороннє обумовлене грошове зобов'язання банку; банк видає його за дорученням клієнта — наказодавця акредитиву (імпортера) на користь бенефіціара (експортера); на основі цього зобов'язання банк, який відкрив акредитив (банк-емітент), мусить здійснити бенефіціару платіж (негайно або з розстрочкою) або акцептувати тратти бенефіціара та сплатити їх у зазначений у них термін; банк може уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт або негоціацію тратт бенефіціара за умови надання бенефіціаром документів, передбачених в акредитиві, та при виконанні інших умов акредитиву.

Тобто імпортер доручає своєму банку сплатити гроші за придбаний товар тільки за умови пред'явлення експортером комплексу товаророзпорядчих документів, що підтверджують факт відвантаження товару згідно з умовами угоди. Акредитивна форма міжнародних розрахунків регулюється Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (за редакцією 1993 року, публікація Міжнародної торгової палати № 500).

Система відкритого рахунку в міжнародних розрахунках

Система відкритих рахунків застосовується в основному в міжнародних розрахунках за товари, поставлені на консигнацію, а також при продажу запасних частин до раніше поставлених машин та обладнання. Система відкритих рахунків — найризикованіша для експортера форма розрахунку. Експортер, відправляючи товар покупцю разом з товаророзпорядчими документами, записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого для покупця рахунку суму поставки. Імпортер записує суму відвантаження у кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого у контракті терміну імпортер повинен сплатити вартість товару шляхом банківського переказу, чека або векселя. Після сплати сторони здійснюють у своїх бухгалтерських документах зворотні записи.

Пластикові картки у міжнародних розрахунках

Пластикова картка — це персоніфікований платіжний інструмент, який надає особі, що нею користується, можливість безготівкової оплати товарів та / або послуг, а також отримання готівки у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах (банкоматах).

Прийом карток до оплати та видача по них готівки здійснюється тільки у підприємствах торгівлі / сервісу та банках, що входять у платіжну систему, яка обслуговує ці картки. Окрім точок обслуговування, які безпосередньо приймають картки, до складу платіжної системи входять банки-емітенти, еквайзер-центри, процесінговий центр (або декілька центрів) і розрахунковий (кліринговий) банк (або декілька банків).

Банк-емітент здійснює випуск пластикових карток і надає їх у розпорядження клієнтів. При цьому картки залишаються у власності банку, а клієнти одержують право їх використовувати.

Прийом картки до оплати або видача готівки супроводжуються її авторизацією. Первинну обробку запитів на авторизацію здійснює еквайзер-центр (еквайзер-банк). Як правило, банк-еквайзер є й банком-емітентом, але банк-емітент не обов'язково є банком-еквайзером.

Процесінговий центр веде базу даних платіжної системи. Тут зберігається інформація про ліміти держателів карток.

Розрахунковий банк здійснює оперативні взаєморозрахунки банків—членів системи, які для цього відкривають кореспондентські рахунки у розрахунковому банку.

Батьківщиною пластикових карток є США. Перші картки були не пластиковими, а паперовими. У 1914 році великі американські магазини почали надавати постійним клієнтам, вартим довіри, кредитні картки. У 1928 році були випущені металеві картки з рельєфно витисненими іменем та адресою клієнта. Це давало можливість продавцям швидко за допомогою копіювального паперу фіксувати дані про клієнта. Зрозумівши, що загальна мережа обслуговування збільшить клієнтуру кожного торговельного підприємства, 1936 року близько тисячі магазинів та інших торговельних установ погодилися кредитувати спільних клієнтів. Подальше просування кредитних карток відбулось у сфері громадського харчування — 1950 року з'явилася ресторанна картка Dinners Club, яку почали застосовувати багато ресторанів Нью-Йорка. Успіх Dinners Club був таким вражаючим, що й американські банки вирішили розпочати випуск кредитних карток, які вже обслуговувалися в ресторанах, магазинах, готелях тощо.

Першу банківську кредитну картку випустив 1951 року Franklin National Bank. У другій половині 50-х років декілька великих банків, зокрема Bank of America, Chase Manhattan і Marine Midland Trust, ввели в обіг власні кредитні картки, Bank of America — найбільший каліфорнійський банк, використовуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови для найширшого прийому своїх кредитних карток. До його системи приєдналося багато невеликих банків. А 1966 року Bank of America почав надавати ліцензії на свою систему банкам у США та інших країнах. У 1970 році Bank of America передав операції з кредитними картками компанії National Bank America, Inc. (NBI), членом якої він став; 1977 року NBI отримала назву VISA USA Inc., а згодом — VISA International.

У США з декількох регіональних асоціацій, які випускали власні кредитні картки, з 1967 року утворилася компанія Interbank Card Association, яка згодом отримала назву MasterCard International і на теперішній час є одним із лідерів світового карткового бізнесу. Паралельно з MasterCard у США (а згодом і в усьому світі) почала діяти система, яка випустила першу картку з пластика, — American Express. Протягом 1984—1985 років представники VISA та MasterCard узгодили низку технічних стандартів і почали випускати спільні списки заборонених до прийому карток.

Європейські «карткові» компанії EuroCard, Eurocheck Holding та Eurocheck International 1992 року створили компанію Europay International, що ознаменувало виникнення нової об'єднаної європейської платіжної системи, яка мала право на управління торговими марками EuroCard та Eurocheck. Пізніше їй були передані права на ведення операцій в Європі і збирання MasterCard International. Таким чином, банк, що приєднується до системи Europay, дістає змогу випускати як картки EuroCard, так і картки MasterCard.

З часом компанії MasterCard та Europay з метою розширення пропозиції своїх послуг заснували на паритетних засадах нову систему — Maestro, яка випускає одноіменну дебетову картку. Компанія Europay International одержала права на діяльність в Європі від Cirrus — дочірньої компанії MasterCard, яка випускає картку для використання у банкоматах.

Здійснюючи розрахунки, держатель пластикової картки обмежений одним або декількома лімітами. Характер лімітів та умови їх використання досить різноманітні, але їх можна звести до двох основних сценаріїв:
1.Держатель дебетової картки мусить заздалегідь внести на свій банківський рахунок певну суму. Її розмір і визначає ліміт картки.
2. Держатель кредитної картки, не вносячи в банк кошти заздалегідь, може отримувати кредит. У такому випадку клієнту встановлюється ліміт кредиту, в межах якого він має право використовувати кошти. Кредит буває як разовим, так і відновлюваним (револьверним). Відновлення кредиту відбувається після погашення всієї заборгованості або її частини. При використанні кредитної картки авторизація здійснюється лише у випадку, коли сума платежу перевищує певну обумовлену величину. Слід зазначити, що, видаючи кредитну картку, банк-емітент може вимагати від клієнта надання гарантій повернення боргу. Форма гарантій визначається індивідуально. Нерідко нею може бути страховий депозит, розмір якого, як правило, перевищує ліміт кредиту.

Кредитна та дебетова картки бувають сімейними та корпоративними. Для сімейної картки право здійснення платежів у межах встановленого ліміту надається членам сім'ї утримувача картки. Корпоративні картки використовуються компаніями та їх працівниками.

bigmir)net TOP 100