Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнічна історія України

Навчальний посібник

Київ
"Знання"
2008

На главную
Етнічна історія України. Макарчук С. А.

Населення українських земель за матеріалами радянського перепису населення 1926 p., польського — 1931 p., румунського і чехословацького — 1930 р.

За підсумками радянського перепису населення 1926 p., чехословацького та румунського переписів 1930 р. і польського перепису 1931 p., а також з урахуванням чисельності української діаспори на межі 20—30-х років XX ст., у світі проживало близько 39 млн українців. З них у Радянському Союзі, за переписом 1926 р., було 31 195 тис., у Польщі, за підрахунками В. Огоновського на основі перепису 1931 p., — 5587 тис., у Румунії та Чехословаччині, за матеріалами переписів 1930 р., разом близько 860 тис. осіб. В американських країнах українців-емігрантів наприкінці 20-х років налічувалось близько 1 млн 100 тис. Приблизно 100 тис. їх проживало у Франції, Югославії й інших країнах Європи.

У Радянському Союзі 23 218 тис. українців (80% їх загальної кількості) проживало в межах Української РСР. За винятком Одещини, в усіх інших регіонах республіки українці становили більшість. У багатьох районах Полісся (Конотоп, Чернігів), на Лівобережжі (Полтава, Кременчук, Суми) питома вага українців дорівнювала 90%, у районі Лубен, Прилук, Ніжина, Ромен — 95%, на Волині ж лише 66,8% (тут значним був відсоток євреїв, поляків, німців, а деінде — чехів), на Правобережжі — близько 80%, зокрема на Київщині — 77,94%, Дніпропетровщині — понад 80%, Херсонщині — 77%, у районах Маріуполя, Мелітополя, Миколаєва — 50—60%.

Водночас великі маси українців — 7873 тис. осіб — проживали за межами своєї республіки. Основна їх частина припадала на Північно-Кавказький район (3107 тис.) [4, с. 21]. Тут на Кубані частка українців дорівнювала 61,48%, на Дону — 44%, в Армавірській області — 32,9%. Значний відсоток припадав на українців у Ставропольському, Сальському і Терському округах. У Воронезькій і Курській губерніях проживало 1635 тис. українців. У Воронезькій губернії їх частка становила 32,6%, у Курській — 19%. Понад 800 тис. українського населення жило в Казахстані (13,24%) і Сибіру (9,53%), понад 400 тис. — у Нижнє-Волзькому регіоні (8%), понад 300 тис. — на Далекому Сході (16,75%). Чималі їх групи були на Середній Волзі та західних губерніях РРФСР, зокрема у Брянській, Криму, Башкирії, Киргизії, на Уралі, Центрально-Промисловому та Петроградсько-Карельському районах. У двох останніх, головно у містах, 35 тис. українців налічувалось у Закавказзі й приблизно стільки ж — у Середній Азії.

У складі Польської держави, за даними перепису 1931 p., найбільше українців проживало на території історичної (української частини) Галичини — 3 226 546 осіб (59,09% усього населення краю). На поляків (римських католиків) тут припадало 29,86%. При загальному прирості населення від 1921 р. на 14,36% і прирості польського населення на 27,06% кількість українців збільшилась у колишній Східній Галичині всього на 9,83%, а їх відносна частка зменшилася на 2,33%. У західній Волині (Волинське воєводство, Сарненський і Камінь-Каширський повіти Поліського воєводства) числилось 1 524 088 українців (69,89%). Поляки становили 15,46%, євреї — 9,71, німці — 2,16, чехи — 1,42, росіяни — 1,09.

Сотням тисяч українців Поліського воєводства було записано "тутейшу" мову, що не дає змоги їх диференціації від таких самих православних білорусів.

У Краківському воєводстві налічувалось 63 755 греко-католиків і православних, Люблінському — 213 755. Частина українців проживала у Білостоцькому й інших воєводствах. Переважна кількість буковинських українців припадала на Північну Буковину, закарпатських — на українську територію Закарпаття, частина проживала в Пряшівщині, невелика кількість — у південних повітах Буковини.

Румунський перепис 1930 р. засвідчив велике зменшення українців на Буковині. Якщо за даними перепису 1910 р. частка українців у цьому краю становила 38%, а румунів — 34, то за переписом 1930 р. відповідно 30,1 і 44,5%. Багато українців було записано "гуцанами" (гуцулами), багато — румунами, що не дає змоги вивести чисельність українців на цій українській етнічній території. Все населення історичної Буковини у 1930 р. налічувало 805 тис. осіб.

На українському Закарпатті, за переписом 1930 p., проживало 858,7 тис. осіб, у тому числі українців — 528 тис. (61,6%), угорців — 124,6 тис. (14,5%), євреїв — 99,6 тис. (11,6%), чехів і словаків — 64,5 тис. (7,5%), інших національностей — 42 тис. (4,8%). На всій західноукраїнській етнічній території в 1930—1931 pp. проживало 10 649,6 тис. осіб, з них 6 584,8 тис. українців (61,8%), 2254,2 тис. поляків (21,2%), 1110,8 тис. євреїв (10,4%), 219,3 тис. румунів (2,1% ), 133,4 тис. німців (1,2%), 124,6 тис. угорців (1,2%), 96,3 тис. (0,9%) чехів і словаків, 126,2 тис. (1,2%) інших національностей (за підрахунками В. Огоновського) [11, с. 412].