Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнічна історія України

Навчальний посібник

Київ
"Знання"
2008

На главную
Етнічна історія України. Макарчук С. А.

Загальна динаміка чисельності населення України та його національного складу за переписами населення 1959, 1970, 1979, 1989, 2001 рр.

Мирні 60—80-ті роки назагал характеризувалися постійним приростом населення України, в тому числі українців, приростом чисельності українців у Радянському Союзі (табл. 1).


Таблиця 1. Приріст українців (тис. осіб)
Територія 1959 р. 1970 р. 1979 р. 1989 р.
Українців у СРСР 37 252,9 40 753,2 42 347,4 44 186,0
Українців в Україні 32 158,5 35 283,9 36 489,0 37 419,1

За переписом 1926 р. у СРСР і переписами 1931, 1930 рр. на західноукраїнських землях проживало близько 37,7 млн українців. Отже, через уже висвітлені нами причини в 1959 р. український етнос на приблизно тій самій території навіть не досягав чисельності, яку мав у 1926—1931 pp. Приріст чисельності українців у 1970, 1979 і 1989 рр., порівняно з даними попереднього перепису в СРСР, був відповідно 8,40%, 3,91 і 4,34%, тобто незначний, зокрема впродовж 70—80-х років. Цей ряд в Україні був таким: 9,72%, 3,42 і 2,55%. І тут він виявляв загрозливу тенденцію до стагнації етносу. Це особливо помітно на тлі загального зростання чисельності населення України, який за роками переписів мав таку динаміку: 41 869,0 тис., 47 126,5 тис., 49 757,0 тис., 51 704,0 тис. Тобто, приріст неукраїнського населення в Україні за переписами 1970, 1979 і 1989 pp., порівняно до чисельності на період попереднього перепису, відповідно становив: 2133 тис. (21,96%), 1424 тис. (12,02%) і 1017 тис. (7,67%) осіб. Таке опередження приросту неукраїнського населення над збільшенням чисельності українців призвело до помітного зниження їх відносної частки в республіці — з 76,80% 1959 р. до 72,37% 1989 р.

З-поміж причин, що зумовили дію такої тенденції, головною була національна політика Радянської держави, що керувалася пріоритетом державної загальнонаціональної спільності "радянського народу" над цінністю етнічної нації. Саме ця політика призвела до практичного впровадження російської мови у сферу державного управління, майже повного переведення на російську основу технічної документації в промисловості та будівництві, до русифікації вищої школи, середньої і професійної технічної освіти, великою мірою також і загальноосвітньої школи. Навіть 1991 p., після двох років дії Закону про українську мову, за словами тодішнього Міністра народної освіти УРСР І. Зязюна, в Україні лише 49% дітей навчалося в школах з українською мовою. Майже не стало українських шкіл у таких містах, як Донецьк, Луганськ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Чернігів та ін. Влада й ідеологія застійної епохи виправдовувала такий стан "бажаннями батьків". Безумовно, ніхто тим бажанням не цікавився. Однак справа була радше в об'єктивній ситуації, коли функціональна сфера української мови різко звужувалася, і вона в очах багатьох видавалася другорядною. Виховані у нігілізмі до національної справи, підростаючі покоління урбанізованого суспільства почали соромитися українського слова. З'явилися мільйони українців у своїй державі, які стали подавати російську мову як рідну. В 1959 р. таких було 2076 тис. (6,5% усіх українців республіки), 1970 р. — 3018 тис. (8,6%), 1979 р. — 3987 тис. (10,9%), в 1989 р. — 4578 тис. (12,2%).

Певною мірою відступ українського елементу в Україні пояснювався також механічним рухом населення, що адміністративно стимулювався різними вербуваннями української молоді на "освоєння цілинних земель", будівництво БАМу, господарське відродження російського нечорнозем'я, будівництво промислових комплексів Півночі тощо.

Водночас після десятиріч перебування далеко за межами свого краю в Україну повертався вже зросійщений пенсіонер, який, працюючи, скажімо, на Колимі, будував для себе квартиру в Черкасах і часто привозив сюди дітей, що не читали українського букваря.

У 1970 р. у всіх областях України, за винятком Кримської АРСР, українці становили більшість. Щоправда, в різних областях їх частка коливалася від 53% у Донецькій області до 96% в Тернопільській. У цьому діапазоні було три області, в яких чисельність українців коливалася між 53 і 55% (Донецька, Луганська, Одеська), ще в трьох областях на їх частку припадало 65—79% (Запорізька, Харківська, Чернівецька), у чотирьох — від 74 до 79% (Дніпропетровська, Закарпатська, Херсонська, Миколаївська), у чотирьох — від 85 до 88% (Житомирська, Сумська, Львівська, Кіровоградська), ще в семи — від 90 до 95% (Хмельницька, Полтавська, Вінницька, Київська без Києва, Черкаська, Чернігівська, Рівненська), ще у двох — понад 95% (Івано-Франківська і Тернопільська).

У Кримській області українців було 26,5%, у м. Києві — 64,8%. Першою за чисельністю національністю в Криму були росіяни (67,3%), третьою — білоруси (2,2%), четвертою — євреї (1,4%). Татар у Криму налічувалося всього 6469 осіб (0,36%). У всіх інших областях, за винятком Закарпатської та Чернівецької, росіянам, за чисельністю, належало друге місце, що у відсотковому відношенні було зворотно пропорційним частці українців. У Донецькій і Луганській областях — відповідно 40,6 і 41,7; від 20 до 30% — у Дніпропетровській, Одеській, Запорізькій, Харківській і в м. Києві (22,9%); від 10 до 20% — у Сумській, Миколаївській, Херсонській, у решті областей — не досягало 10%, найменше у Тернопільській області — 2,3%. У Чернівецькій області друге місце за чисельністю посідали румуни (10%), третє — молдовани (9,3%), росіяни — четверте (6,3%). Друге місце серед національностей Закарпаття посідали угорці (14,4%), росіяни — третє (3,3%), румуни — четверте (2,2%).

Менше ніж за 20 років (з 1970 р. до 1989 рр.) особливих відмінностей у розселенні двох найчисельніших національностей не відбулося. Проте одна тенденція виявила себе помітно: абсолютна і відносна чисельність росіян збільшувалася у тих регіонах, де чисельно сильнішими були їх позиції раніше, в 1970 р., і, навпаки, де частка росіян раніше була незначною, там вона стала ще меншою. Наприклад, у 1989 р. росіяни в Луганській і Донецькій областях становили відповідно 45 і 44%, у Харківській — 33, Запорізькій — 32, Одеській — 27, Дніпропетровській — 24, Херсонській — 20, Миколаївській — 19%. Однак у Києві відсоток росіян зменшився до 21%, у Львівській області — з 8,3 до 7,1%, Тернопільській — з 2,3 до 1,9%.

bigmir)net TOP 100