Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнічна історія України

Навчальний посібник

Київ
"Знання"
2008

На главную
Етнічна історія України. Макарчук С. А.

Антропологічне вивчення українців у другій половині XIX — на початку XX ст.

На зовнішні, особливо виразні риси людей, які найперше кидались у вічі й вирізняли їх від інших, зокрема на пігментацію волосся і очей, шкіри, форму голови, ріст, форму обличчя, носа, звертали увагу антропологи другої половини XIX — початку XX ст., які з цього огляду вивчали різні етноси, в тому числі й українців.

М. Емме досліджував антропологічні риси українців Полтавщини, В. Дібольд — Уманьщини, М. Гільченко — Кубані, К. Іков — Київщини.

Характеристики, що давали згадані й інші автори антропологічним рисам українців, часто збігалися, але нерідко були суперечливими. Однак, як вони засвідчили, українці дещо відрізнялися від сусідів на сході, півночі, заході та півдні, а також між собою внутрі власного етносу.

Видатний російський етнограф і антрополог Д. Анучін 1896 р. дав таку антропологічну характеристику українців до енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона: "У фізичному відношенні малороси відрізняються, загалом, від білорусів і великоросів Середньої Росії насамперед своїм зростом, який у середньому на 1—4 см вище... Деякі відміни становлять великий процент темноволосих (60—70%), темнооких (хоча нерідкі також блакитноокі) і смуглошкірих у порівнянні з білорусами і великоросами і надто з поляками. Голова абсолютно і по відношенню до росту невелика, лоб і ніс також... За формою переважає голова коротка і широка (брахікефалія) до деякої мірі більше, ніж у поляків і великоросів... Антропологічно не підлягає сумніву, що малороси повинні були сприйняти в себе чимало крові древніх тюркських народів Південної Росії, принаймні більше, ніж великороси, які зате асимілювали багато фінських народностей" [3, с. 14—15].

На зламі XIX—XX ст. антропологічні регіональні дослідження українців вивчали Ф. Білодід (Кролевецький повіт), О. Кожухов (Володимир-Волинський повіт), М. Янчук (Підляшшя).

Як і загалом у Європі, саме у другій половині XIX ст. почались систематичні антропологічні дослідження в Україні. Професор Київського університету Ізидор Коперніцький 1861 р. на підставі обмірів 47 черепів українців, росіян, поляків і сербів дійшов висновку про існування у минулому загальнослов'янського круглоголового типу, риси якого найкраще збереглися в українців і були втрачені росіянами.

Десятьма роками пізніше інший працівник Київського університету В. Проценко опублікував результати обстеження ним 100 черепів українців та росіян і, навпаки, стверджував про схожість форм черепів української і російської віднесеності.

У 70-х роках XIX ст. відомий український етнограф Павло Чубинський обстежив 1366 військових новобранців Правобережжя і, за результатами обстеження, виділив на Правобережжі три антропологічні підтипи: український, подільський, волинський. У 70-х роках на основі співпраці вже згаданого Ізидора Коперніцького та польського антрополога Й. Майера було опубліковано дослідження "Charakterystyka fizyczna ludnosci galicyjskej" (Краків, 1876). Ці автори за програмою Ягеллонського університету обміряли й описали анатомічні характеристики 5451 особи українців, поляків і євреїв. Використавши дані П. Чубинського, Й. Майер зробив порівняння українців Галичини й українців підросійського Правобережжя і встановив, що серед галичан більший відсоток темнішої пігментації і більше низькорослих.

Інший польський антрополог Ю. Талько-Гринцевич, який вивчав антропологічні риси населення Поділля, вдався до поділу його на польську шляхту — брахікефальну й українську частину нібито змішаного населення, що на 60% стало світлооким під польським впливом.

bigmir)net TOP 100