Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнічна історія України

Навчальний посібник

Київ
"Знання"
2008

На главную
Етнічна історія України. Макарчук С. А.

"Русь" як давній етнонім нашого народу

Отже, поширення на території України вже на початку першого тисячоліття н. е. етнонімів роксоляни, росомани, руси й інших з іранською лексемою rox (світлий), відносно часте вступання з тією ж лексемою гідронімів Рось, Росава, Роставиця, Росавка й інших, також численних топонімів з аплікативом "руський", "руська", "руське" на зразок Рава-Руська, Руська Долина, Руське Поле, Руські Геївці, просто Русава, Русаки, Русанів, Русилів і под., інші відомості дають підстави дійти висновку про те, що поширення етноніма русь у Подніпров'ї і далеко на захід від нього передувало утворенню Руської держави з центром в Києві, що етнонім русь — місцевого походження і не був привнесений на просторі давньоруської держави варягами.

Особливо переконливим свідченням раннього поширення етноніма русь на широкому просторі було його побутування аж на Закарпатті, зафіксоване вже писемними джерелами від 1031 р. [12, с. 16—17].

На дуже ранньому етапі етнонім русь сприймався як власний також на північно-східних землях Київської Русі, тобто на історично російських. У пам'ятці першої половини XIII ст. "Слово о погибелі Руської землі" поняття "руської землі" виступає як безсумнівно власне. Ідея приналежності до Русі, до "руського народу" пронизувала сюжет пам'ятки початку XV ст. "Сказаніє о Мамаєвом побоїщі". В молитві князь Дмитрій Іванович просить Бога, щоб через його гріхи "землю рускую" не губив. На думу великий князь іде "со всеми рускими князи и воеводы", Мамай іде походом "на руського князя". Воїни "храбрии же рустини сердцем утверждаются" тощо.

Утвердившись на всьому просторі давньоруської державності в IX—XII ст., етнонім русь на території України побутував як власний до XX ст., хоч уже з другої половини XVIII ст. почав набувати поширення етнонім українці. В добу Козацької держави всі верстви населення і всі стани співвідносили себе з народом руським.

Ф. Сафонович, автор "Хроніки з літописців стародавніх...", написаної 1672—1673 pp., наголошував на своїй руській приналежності: "в Руси я уродився", "воєвода київський завше русин бул". Козацька держава мала "народ руский", "уряд руский", "землю рускую" тощо [13, с. 35—42]. Самовидець у своєму літописі писав про християнина-русина, "народ рускій", людей "рускої віри" [9, с. 51] та ін.

Корінні мешканці України називали себе руськими, русинами, русинцями і надалі, а в Галичині — аж до першої половини XX ст. Під час польського перепису населення 1931 р. у Галичині, в тому числі лемківських повітах, записали рідною мовою руську (jezyk ruski) близько 1200 тис. осіб.

bigmir)net TOP 100