Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнічна історія України

Навчальний посібник

Київ
"Знання"
2008

На главную
Етнічна історія України. Макарчук С. А.

Літописання XII—XVII ст. про походження народу і держави "Русь"

Як відомо, ще автор нашого найдавнішого літопису "Повісті временних літ" пояснював мету праці тим, щоб з'ясувати "звідки пішла Руська земля і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала" [28, с. 1]. За традицією тогочасного історіописання, літописець розпочинав розповідь з того, що після всесвітнього потопу земля, де "сидить русь, чудь і всякі народи", потрапила під володіння Яфета, і як то постав "народ слов'янський", котрий "по довших часах проживав на Дунаєві", і як то звідти розійшлися слов'яни: одні в околиці р. Морави і через те прозвалися моравами, інші осіли на Віслі й прозвалися ляхами, а ті, які прийшли до Дніпра, — полянами [28, с. 2].

Руський літописець початку XII ст., отже, вперше сформулював версію про подунавську прабатьківщину слов'ян. Одночасно започаткував норманську теорію походження Руської держави, у тому числі народоназви русь. Літописець розкривав походження розповіддю про те, як у 862 р. місцеві племена чудь, словени, кривичі та весь, будучи невдоволеними данинами, що доводилося давати варягам "із замор'я", вигнали їх за море.

Однак після цього у відносинах між місцевими племенами зникла правда, "встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали". Тоді слов'яни отямилися, і пішли вони просити допомоги "за море до варягів до русі, бо так звали тих варягів-русів" [28, с. 12]. Варяги, розуміється, погодилися і прийшли "спершу до словен" і стали правити. "І од тих варягів дістала (свою) назву Руська земля" [28, с. 12].

Окремі версії раннього руського літописання, зокрема, про прабатьківщину слов'ян, неодноразово повторювалися у пізньому руському літописанні XVII—XVIII ст. Автор Густинського літопису, створеного десь на початку XVII ст., деталізував відомості Нестора про розселення слов'ян після того, як вони, "знявшись з подунавської сторони, пішли на північ" і осідали на Мораві, Віслі, Дніпрі, у лісах між Прип'яттю і Двіною, на Десні, Сейму і Пслу, біля о. Ільмер та ін. [35, с. 151]. Але той самий літописець, всупереч Нестору, дотримується думки про походження руського етноніма від слов'янського племені роксоланів і посилається при цьому на Длугоша, який писав, що 476 р. "прийшов Одонацер, князь роксоланський, тобто слов'янський, на Рим, і взяв його, і держав його 14-ть літ аж поки од готів не був переможений". Після того Одонацер зі своїми роксоланами пішов до готів, де нині Поморська земля. Там роксолани спорудили "город великий Ругію" [35, с. 152].

Історичний твір "Синопсис", створений у Києві 1674 p., повторюючи давньоруську літописну легенду про потоп і поділ землі після потопу між синами Ноя і пояснюючи походження назви слов'ян від "славных дъл своих", водночас не приймає літописної версії про варязьке походження імені Русь. З цього приводу висловлюються нові міркування, які перегукуються з сучасними: "Неціи близ мимошедших времен сказоваху руссов от городка Роси, недалече Великого Новгорода лежаща; иные — от ръки Роси; друзіи — от русых волосов, съ яковыми и ныне везде много суть руси". Проте найбільше автор "Синопсису" схиляється до думки, що "россы от россъяния своего прозвашася" [35, с. 169].

Феодосій Сафонович, автор "Хроніки з літописців стародавніх", написаній у 1672 p., тобто майже тоді ж, як і "Синопсис", фактично попереджував міркування автора "Синопсису" про назви слов'ян і русів: "россиянами и земля ихъ Россия от широкого ихъ по свъту розсияния назвалися. Словенами зас назвалися, повъдают, от Словенного моря албо от славы и от славных своих во звытязствах дъл рыцерскихъ, которыми на всемъ свътъ славными были и не так во скарбахъ, як во славъ кохалися". Мовляв, через це імена своїм нащадкам давали: Святослав, Всеслав, Вишеслав, Станислав, Ярослав, Доброслав та ін.

Хоча там же Ф. Сафонович наводив і літописну версію про те, що Рурик, Синеус і Трубод були русами, "бо того краю варяги, з которого тих князів взято, русь називалися" [31, с. 56, 57]. Подаючи таку інформацію, автор ніби засвідчував обізнаність із давніми джерелами.

Отже, до часу привнесення в історичну науку німецькими вченими Г. Баєром, Г. Міллером, А. Шльоцером, котрі у XVIII ст. служили в Російській академії наук, концепції норманського походження народоназви і держави Русь (якщо не брати до уваги літописні версії XII ст.), вітчизняна наука розглядала руський народ і Руську державу IX—XIII ст. як такі, що виникли на власному автохтонному етнічному та географічному ґрунті.

bigmir)net TOP 100