Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнічна історія України

Навчальний посібник

Київ
"Знання"
2008

На главную
Етнічна історія України. Макарчук С. А.

Занепад національних форм державності XVII—XVIII ст.

Переяславська рада лише на короткий період забезпечила відносно позитивну зміну становища в Україні. Однак після смерті Б. Хмельницького (6 серпня 1657 р.) козацька старшина швидко відчула суворість "високої государевої руки" і спробувала перекреслити рішення Переяславської ради. З цього на тривалі десятиріччя в Україні почався драматичний відступ від ледь не осягнутих вершин національної свободи. У вересні 1658 р. І. Виговський, який виконував роль гетьмана при неповнолітньому Юрієві Хмельницькому, підписав з Польщею Гадяцькі угоди. За ними Україна отримувала в складі Польщі статус Руського князівства, зрівняного з Литовським. Однак через рік Ю. Хмельницький з волі тієї ж козацької старшини, що примусила І. Виговського залишити гетьманство, відмовився від Гадяцької угоди і підписав з російським урядом нові "Переяславські статті". Минув ще рік і, за наслідками поразки російсько-козацьких військ, Ю. Хмельницький Чуднівською угодою знову визнав залежність від Польщі. Оскільки на цей час у Києві та кількох інших містах Лівобережжя вже стояли російські військові загони, то Чуднівська угода була практичним кроком на шляху до поділу України на дві частини. В 1663 р. після зречення Ю. Хмельницького гетьманської булави відбувся також поділ козацьких адміністрацій на Лівобережну з гетьманом Іваном Брюховецьким і Правобережну з Павлом Тетерею на чолі.

Воєвода київський Стефан Чарнецький 1664 р. наглумився над пам'яттю Богдана Хмельницького, викинувши його тіло з могили в Суботові. В умовах всенародних повстань проти Польщі (Ставище, Лисянка) після втечі П. Тетері серед претендентів на гетьманську булаву верх взяв Петро Дорошенко, який вдався до союзу з турками і татарами. У січні 1667 р. дійшло до замирення — Андрусівського перемир'я — між Росією та Польщею. Поділ України став доконаним фактом. Запоріжжя оголошувалося під подвійною залежністю. Проте і після цього в середині козацтва не припинялася боротьба за возз'єднання України. В 1668 р. П. Дорошенко вирушив на Лівобережжя, схопив І. Брюховецького і стратив, а сам на якийсь час став гетьманом усієї України. Однак уже через рік лівобережне козацтво виступило проти Дорошенка і обрало за гетьмана Дем'яна Многогрішного. Його як наказного гетьмана залишив на Лівобережжі П. Дорошенко. Водночас на Правобережжі Дорошенко не припиняв боротьби проти Польщі. У серпні 1671 р. він поновив союз з Туреччиною; Правобережну Україну як козацькі союзники з краю в край проходили турецькі війська і татарські орди. Після поразки Польщі від турецько-татарсько-козацьких військ у жовтні 1672 р. був підписаний принизливий для Польщі й відносно вигідний для козаків Бучацький мир. За ним Брацлавське воєводство і південна частина Київського воєводства переходили під управління гетьмана Дорошенка. Водночас на інших правобережних землях ще управляв гетьман пропольської політики Михайло Ханенко. Таке становище тривало недовго, бо вже 1673 р. у битві з польськими військами Яна Собеського турки зазнали поразки, а 1674 р. проти Туреччини вирушили через Правобережжя російські війська. Більшість правобережних полків визнала лівобережного гетьмана І. Самойловича. П. Дорошенко залишився без території і 1676 p., визнавши владу І. Самойловича, "здався на ласку" воєводи Г. Ромадановського. На бік росіян перейшов і М. Ханенко, після чого наказним козацьким гетьманом від імені Польщі був призначений Євстахій Гоголь (помер 1679 p.). Потім козацьким гетьманом король іменував Стефана Куницького, Петра Могилу, Самійла Івановича (Самуся). Турки ж витягли з константинопольського монастиря Юрія Хмельницького і нарекли його "князем України Малоросійської". Однак цей задум не вдався. Кількаразові спустошливі походи Ю. Хмельницького закінчувались поразками. У 1681 р. Росія підписала в Бахчисараї мир з Туреччиною. Туреччина визнала за Росією Київ і владу над запорозьким козацтвом. У Ю. Хмельницького було відібрано гетьманську булаву, а 1683 р., за деякими відомостями, його було страчено у Кам'янці-Подільському [2, с. 355].

bigmir)net TOP 100