Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Функції одягу

Народний одяг становить одну з найважливіших галузей традиційної культури етносу. В ньому відображені природно-географічні умови, в яких проживає етнічна спільнота, специфіка господарської діяльності етносу чи його окремого підрозділу, етнічні традиції та контакти з іншими народами, світоглядні уявлення, вірування, естетичні смаки і вподобання, соціальна та статево-вікова структура народу на певному історичному етапі його буття. Відповідно традиційний одяг виконує низку функцій: захисну, апотропеїчну (оберегову), естетичну, етнодиференціюючу, соціальну, статево-вікову.

Захисна функція належить, безсумнівно, до найдавніших. Адже одяг насамперед захищав тіло людини від несприятливих природно-кліматичних умов — холоду, спеки, дощу, снігу, морозу, вітру, укусів комах тощо. Різні кліматичні умови, в яких проживали і проживають народи світу, зумовили появу значної кількості видів і форм одягу та їх захисну специфіку. Це простежується не лише на прикладі етносів, які живуть у різко відмінних природно-географічних умовах, а й у межах розселення однієї етнічної спільноти, зокрема українців. Наприклад, у Карпатах поширеним безрукавним нагрудним одягом найчастіше слугувала коротка хутряна безрукавка (кептар), на Підгір'ї — сукняна (бруслик, лейбик), на Середньому Подніпров'ї — легша і довша керсетка. Бойки, гуцули і лемки носили шкіряне взуття (постоли, ходаки, керпці), а поліщуки — плетене з лика (личаки), які найбільше відповідали місцевим природно-кліматичним особливостям.

Не менш давньою слід вважати апотропеїчну (оберегову) функцію одягу. Вона тісно пов'язана зі світоглядними уявленнями українців, демонологією, вірою в силу магічних дійств. Адже, згідно з первісними уявленнями, навколишній світ населений різними могутніми духами, ходячими мерцями, які не завжди добре налаштовані до людини, тривалий час побутувала (а подекуди й досі збереглася) віра у небезпеку зловорожої магії, в лихе око тощо. Тому одяг, який облягав тіло, повинен був захистити людину від можливих негативних впливів. Низка елементів одягу чи окремих його компонентів виконувала саме апотропеїчну функцію. Це стосується, наприклад, вишивки, яку наносили на сорочку чи інші компоненти одягу: місць її розміщення, колористики, орнаменту. Роль оберегів виконували прикраси, які доповнювали стрій (дівочий вінок, виготовлений із певних рослин, стрічка тощо).

З плином часу оберегова роль багатьох елементів і компонентів одягу була забута, вони почали виконувати здебільшого естетичну функцію. В прикрасах, вишивці, тканих орнаментах, колористиці виявлялися художньо-естетичні смаки народу з численними регіональними особливостями. На сучасному етапі найкращі з них використовуються для виготовлення святкового національного вбрання, сценічних костюмів.

З обереговою функцією тісно пов'язана обрядова. В минулому обрядовий одяг українців містив низку атрибутів, характерних, наприклад, для весільного, родильного чи поховального обрядів. Вони відображають світоглядні уявлення етносу, його духовні традиції, норми обрядової поведінки. У весільній обрядовості такими атрибутами можна вважати рушники, гуцульську гуглю, чільце, калачі на поясі в молодих, дружб і дружок (Покуття); в родильному обряді — крижмо; у поховальному — біла або чорна хустка, весільний характер поховального одягу неодруженої молоді тощо. В окремих календарних та оказіональних звичаях і обрядах одяг носили навиворіт, одягали стрій протилежної статі, носили влітку кожух або виконували те чи інше ритуальне дійство частково або повністю оголеними.

Істотне місце в обрядовому одязі мала колористика і наявність чи відсутність прикрас. Зокрема, у весільному вбранні домінував червоний колір; в поховальному — білий, який на зламі ХІХ—ХХ ст. витіснив чорний колір під впливом європейської міської моди.

Етнодиференціююча функція одягу виявляється в тому, що засвідчує належність людини до певної етнічної спільноти. В українців кількість специфічно етнічних елементів одягу обмежена вузьким колом декоративно-художніх засобів і конструктивних прийомів. На межі ХІХ—ХХ ст. етнічна специфіка українського одягу найповніше збереглася у селянському вбранні. Однак він не мав єдиного загальноукраїнського зразка, варіанта. Натомість в Україні відомо чимало регіональних комплексів та їх локальних варіантів. Вони виникли під впливом низки факторів (природно-географічних, господарських, внаслідок тривалих контактів з іншими етносами). Водночас у них нерідко зберігалися окремі архаїчні риси, характерні для давніх етапів етнічної історії українців — ранньослов'янської доби, часів Давньої Русі (плетене взуття, незшитий стегновий одяг, тунікоподібна сорочка та ін.). У процесі формування нації, а також під впливом нівеляції багатьох компонентів традиційного одягу поступово викристалізувалося уявлення про український національний костюм або його окремі важливі атрибути. Показовим у цьому сенсі може бути одяг українського козацтва. Сформувавшись у порівняно пізній час, увібравши в себе чимало іноетнічних запозичень (європейських, східних), він мав вплив на український традиційний одяг загалом і навіть нерідко усвідомлювався як національний, який репрезентує всю українську спільноту. Аналогічна ситуація склалася і з іншими регіональними комплексами українського народного вбрання. На сучасному етапі, мабуть, у жодному кутку України не виникне жодних сумнівів у тому, що подільський, волинський або навіть гуцульський костюм є водночас українським національним.

Процес формування єдиного національного костюма утруднювали не лише зазначені обставини, а й складна соціальна структура української етнічної спільноти. Адже такі соціальні стани, як селянство, козацтво, шляхта, міщанство, козацька старшина, інтелігенція мали специфічно станові особливості одягу, який тим самим виконував соціальну функцію. Зазначимо також, що на одяг трьох останніх станів мав вплив міський європейський костюм. Водночас у них зберігалися певні компоненти традиційного селянського одягу. В новітні часи низка елементів міського європейського костюма проникала і в селянський одяг. Одяг панівних станів і заможних прошарків вирізнявся вищою частотою переміни костюма, наявністю різних за призначенням костюмів — святкових, будених, кількістю комплексів одягу, яка припадала на члена сім'ї.

Соціальне становище засвідчували й такі показники, як якість тканин, з яких виготовляли одяг, кількість прикрас та інших доповнень до костюма.

Одяг також відбивав статево-вікові ознаки людини. Статево-вікова функція одягу пов'язана з характером діяльності різних за статтю та віком людей, а отже, і їх становищем у суспільстві. Наприклад, хлопчики тривалий час не носили штанів, натомість верхнім одягом їм, як і дівчаткам, слугувала довга сорочка. Право носити окремі види головних уборів та поясного одягу безпосередньо пов'язувалося з переходом у категорію дорослих. Однією з ознак дівочого стану був дозвіл ходити з відкритим волоссям і носити вінок. Заміжнім жінкам звичай забороняв з'являтися на людях з відкритим волоссям. Колорит жіночого костюма (насиченість одягу вишивкою, її колір), кількість і характер прикрас із віком ставали стриманішими і скромнішими. В Карпатах носити бороду і довге до плечей сиве волосся було привілеєм лише старійшин сільської громади. У чоловіків крайка була вужчою і порівняно скромніше декорованою, ніж у жінок. Водночас у гуцулів широкий пояс-черес носили лише чоловіки, причому кількість пряжок та інших декоративних елементів на ньому засвідчували рівень заможності, статус у громаді.

bigmir)net TOP 100