Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Верхній одяг

В Україні існувала величезна різноманітність верхнього одягу і за матеріалом, і за кроєм, призначенням, колоритом. Його виготовляли переважно з тканини домашнього виготовлення: сукна, полотна, а також хутра. Сукно звичайно мало природний колір овечої вовни: коричневий, білий, сірий і чорний.

Найдавнішим зразком крою плащевидного одягу, який сягає періоду Київської Русі, була гугля, що збереглася у Карпатах як верхній ритуальний одяг (під час весілля його одягають молоді). Це зшиті за довжиною три пілки сукна білого кольору зі зрізаними в крайніх пілках зовнішніми верхніми кутами, які нагадували плащ. Він накидався на плечі або на голову. Під шиєю гуглю застібали металевими чепрагами, з'єднаними ланцюжками або вовняними шнурками. Іншою різновидністю плащовидного одягу гуцулів була манта — широка, довга, з капюшоном. Шили її з доморобного сукна.

Складним плащовидним одягом є лемківські чугані (чуга) з вовняного домотканого сукна і дуже довгим чотирикутним коміром, що звисав по спині аж до пояса, оздобленим довгими тороками (свічами), плетеними в косу. Рукави були довгі, зашиті внизу (сліпі) й заміняли кишені. В деяких селах східних районів Буковини верхнім одягом слугував чугай. Його виготовляли з темно-коричневого сукна. Він мав прямоспинний крій з клинами по боках, був довгий, до колін, з низеньким стоячим коміром. Носили його чоловіки і жінки.

На Закарпатті з доморобного ворсистого сукна, куди вплітали довгі пасма вовни з кінцями, випущеними на лицевий бік, виготовляли одяг, що отримав назву космата коцьова гуня. Рукави її були цільнокроєними, вона мала капюшон. Носили гуню наопашки.

Найдавнішим прямоспинним кроєм верхнього одягу вважався сердак, виготовлений з червоного або чорного сукна тунікоподібного крою. Він міг мати на боках два клини, які доходили до рукавів. Носили його жінки і чоловіки поверх безрукавок, оздоблювали комір, поли, поділ, рукави, шви кольоровими шнурками, китицями з різнобарвних вовняних ниток.

Поширений був крій із вусами, фалдами. В деяких областях України побутували свити — верхній довгополий одяг, розширений з допомогою клинів з боків і ззаду. Свиту з вусами носили в північних і західних областях України у XIX на початку XX ст. На Поліссі виготовляли свиту дещо відмінної форми: замість ряс і вусів ззаду вона мала великий трикутний клин з обох боків від талії вниз.

Довжина свит зменшувалася в напрямку з північного сходу на південний захід до Карпат, де ставала короткою.

Для чоловічих свит характерний переважно колір природної вовни — сірий або коричневий, а для жінок — білий. Жіночі й чоловічі свити оздоблювали шнуркуванням, свити з вусами — аплікацією та вишивкою коло вусів, коміра, вгорі правої поли та рукавів.

Характерною рисою верхнього одягу українців є загортання правої поли на лівий бік — двобортність. Однобортність характерна для киреї сірака, свити з кобеняком, які виготовляли з домашнього сукна й одягали поверх шуби під час негоди. Їх налічувалося декілька різновидів. Якщо був капюшон, то його під час негоди насували на голову й обличчя, в інших випадках він відкидався на спину.

В ХІХ — на початку XX ст. побутували такі різновиди свити: кобеняки, сіраки, опанчі, які відрізнялись від свит шириною, довжиною і мали капюшон. У середині XIX ст. слово опанча означало верхній кафтан і суконний плечовий одяг взагалі. За кроєм сіраки й опанчі майже однакові — прямоспинні, розстібні, приталені, з трьома або чотирма зборами на боках і кишенями з клапанами. Різниця між ними лише в довжині. Їх різноманітність виявлялася в кольорах. На Черкащині, наприклад, побутував кобеняк, що за призначенням був рівнозначний сіраку.

Найстарішим видом довгого одягу були каптани з домотканого полотна для чоловіків і жінок з усіх верств населення. Шили їх з довгими рукавами, спереду з ґудзиками і петлями для застібання, довжиною до п'ят.

Різновидом короткого полотняного або суконного одягу були кабати. У Сколівському і Стрийському районах Львівської області — це жіноча блузка з домотканого полотна чи фланелі або плечовий суконний одяг до пояса. Верхнім коротким одягом були і юпки — чоловічі та жіночі. Чоловічі шили приталеними, з фалдами на боках, з маленьким стоячим коміром, довжина їх сягала до колін, застібались вони на шкіряні або металеві ґудзики та різнокольорові шкіряні петлі. Жіночі юпки шили здебільшого відрізними в стані, з трьома та більше вусами, з клинами ззаду. Підбивали юпки ватою.

Наприкінці XIX ст. традиційний верхній одяг поступово почав виходити з побуту. Його почали виготовляти з фабричних тканин і значно коротшим за довжиною. З'явився новий вид одягу — куртка, яка була жіночою і чоловічою. Шили куртки до стану з полотна, з вузьким стоячим коміром. Ззаду та по боках густо збирались.

Зимовий одяг — це довгополий кожух і кожушки. Довгополі кожухи були прямоспинного крою та з відрізною спинкою. До окремого різновиду можна віднести толубчасті кожухи, дуже довгі та широкі в полах, розширені до низу великими клинами. Кожухи оздоблювали вишивками, раніше — фарбованими вовняними нитками, а згодом — гарусом. Домінуючими кольорами були різні відтінки червоного, зеленого і фіолетового. Вишивали кутки поли, спинку і рукави.

В окремих районах кожухи мали різновидність. На Слобожанщині вони вирізнялися своєрідністю у сполученні фарб, оздобленні, тонкістю і дбайливістю виконання, оригінальним співвідношенням одних частин з іншими. На Лівобережжі шили кожухи цільнокросними, приталеними, розширеними за допомогою клинів (від двох до п'яти і більше). На Київщині носили тулубчасті кожухи та прості кожушки "до стану" без фалд, але з вусами. Низ прикрашали хутром.

Полтавські жінки носили короткі до колін, вкриті смугастою тканиною кожухи, за кроєм подібні до свити з вусами. Смушками прикрашали маленький стоячий комір, а також закінчення рукавів. Подібними до київських були кожухи Поділля. Святкові кожухи на Придністров'ї оздоблювали на спині і грудях шнурками.

Кожухи іноді вкривали сукном (байбарак). Тоді комір виготовляли з чорного або сірого смушку, ним також обшивали праву полу.

Різновиди крою притаманні кожухам на Волині — прямоспинні з великим викладеним коміром, різноколірним оздобленням на плечах, швах і грудях. На Львівщині верхній жіночий одяг, підбитий білим баранячим хутром, називали юпкою. Шили її з вилогами, коміром, вкривали сукном, оздоблювали нашиттям з ясно-синього шовку або вовни, на спині до самого низу вона була морщена. Це переважно обрядовий одяг.

bigmir)net TOP 100