Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Жіночі зачіски. Головні убори та прикраси

Найхарактернішою зачіскою українських дівчат було заплітання волосся в одну або дві коси, в які впліталися стрічки (кісники) у вигляді шнура або смужки тканини. В окремих районах ця зачіска мала свої особливості. На Лівобережжі дівчата в будні заплітали волосся в дві коси, укладаючи їх на голову у вигляді вінка. У свята волосся заплітали в косу, куди вплітали стрічки. На Правобережжі зачіска в будень була такою самою, як на Лівобережжі, але на свято тут волосся заплітали у дві коси, що вільно спадали на плечі. Крім цього, на Правобережжі відокремлювали ще спереду пасмо волосся, яке розділялось на два локони (начоси), що спускались на боках чола. Як зазначав О. Рігельман, в Україні дівчата заплітали волосся в дві коси, обвиваючи їх вінкоподібно навколо голови, і обтикали зверху квітами.

Старовинні традиції зачісок збереглися в Карпатах. На Бойківщині дівчата збирали волосся у вузол ззаду (куца курка) або сплітали в дрібушки (тоненькі кіски). Подекуди носили волосся, підстрижене над вухами. Лемківські дівчата не заплітали волосся — воно вільно спадало на плечі. Тут не прибирали голову ні квітами, ні стрічками. Гуцулки сплітали волосся в дві коси, переплетені червоною волічкою, і складали на голові вінкоподібно: вплітали в коси нанизані на нитку черепашки або різнобарвні вовняні нитки (бовтниці). На Гуцульщині та західній Волині молодій на весілля втинали волосся.

На Закарпатті ділили волосся на дві половини, пригладжували його і заплітали над вухами в дві коси, вплітаючи в них прикраси з бісеру або різнокольорові стрічки. Влітку волосся прикрашали вінками з барвінку або китицями штучних квітів.

У деяких районах Полтавщини заплітали волосся у дрібушки. На Слобожанщині дівчата робили над вухами начоси, косиці. На західній Волині ділили волосся проділом на дві частини, заплітали його в коси і обмотували навколо голови. На Поділлі дівчата розділяли волосся на чотири частини. Невеликі кісники заплітали над чолом, а дві більші коси — на потилиці й перев'язували їх разом, обвиваючи голову. Коси заплітали в дрібушки. На Поділлі був звичай, коли дівчата напередодні весілля розплітали коси і відтоді вже не заплітали волосся.

Широко побутували звичаї, коли дівчата на потилицю навішували різнокольорові стрічки, спускали їх на спину, а на голову одягали вінок, сплетений з квітів.

Заміжні жінки в Україні скручували волосся у простий джгут або два пасма укладали навколо голови. В давні часи такі пасма волосся намотували на кібалку — обручоподібний підклад із пруття або соломи. В деяких місцевостях Карпат, крім скручування волосся в основний джгут, залишали з обох боків перед вухами по локону, які звисали іноді аж до пояса.

Дівчата влітку ходили з непокритою головою, на свята одягали вінок або прикрашали волосся стрічками. На Поділлі та Буковині вони носили високий обруч з картону, обшитий тканиною, який прикрашали смугами з бісеру, а також штучними квітами. До вінкоподібних головних уборів належить старовинний убір гуцулок чільце — нанизані на дріт або ремінь мідні пластинки, що мали форму маленьких стручків або пелюсток. Його носили під вінком. Цей убір відомий із часів Київської Русі.

Зав'язування хусток у дівчат наслідувало вінкоподібні головні убори. На Лівобережжі хустка складалася в косинку і нею, мов стрічкою обвивали голову, залишаючи відкритим тім'я, її кінці зав'язувались або ззаду на шиї, або під підборіддям. В околицях Києва пов'язана хустина мала вигляд невисокого циліндра або втятого конуса. Поширеним способом було накривання хусткою всієї голови і зав'язування під підборіддям. При цьому вдавалися до різних прийомів для створення бажаного естетичного враження. Полотняні хустки вишивали кольоровими нитками геометричним і рослинним орнаментом. З другої половини XIX ст. традиційні білі полотняні хустки замінили фабричними.

Жіночі головні убори — різноманітніші. Заміжня жінка обов'язково закривала голову. Найдавніший головний жіночий убір в Україні — довге біле полотнище, так званий убрус (намітка, перемітка, плат, рантух, завій). Їх ніколи не носили як окремий головний убір, а поєднували з іншими. Намітки виробляли з тонкої найкращої якості пряжі, кінці їх прикрашали тканими візерунками — заборами. На давніх намітках збереглися художні зразки візерункового ткання технікою перебору. На пізніших — орнамент вишитий. Локальна відмінність переміток у способах укладання їх на голові достатньо різноманітна: неоднаково випускали кінці, по-різному складали за довжиною і шириною. Намітку зав'язували над чолом (Покуття), плоско (Полісся), рясували над чолом (Прикарпаття), а короткі орнаментовані кінці спускали на плечі. На Поділлі та північній Одещині намітку зав'язували спереду, інколи її складали за довжиною 5 разів (Волинське Полісся).

На Чернігівщині носили склендячку, що була значно коротшою, ніж звичайна намітка і не закривала голови. На Львівщині побутував своєрідний жіночий головний убір — бавниці. Це невеликий шматок полотна, один або довші краї якого прикрашені вишиваними візерунками. На бавниці зав'язували хустку. Інколи намітку вкладали в чуби (Прикарпаття). Довгі сторони були викінчені обміткою з різноколірних ниток. Короткі сторони мали дошиті чуби — смужку вишитого полотна з тороками у вигляді подвійних петлиць із червоної, зеленої, синьої та жовтої пряжі.

Своєрідний спосіб зав'язування наміток на Західному Поділлі. У буковинських намітках (рушниках) основні частини орнаменту розташовували на кінцях, оскільки намітку вив'язували так, що її довге полотнище вільно стелилося на плечах. Жіночим убором була кибалка, яка розвинулась із перев'язі, котрою обв'язували волосся довкола голови. Це круги, виготовлені з ліщини, соломи і паперу, обмотані зверху полотном. Намотане на кибалку волосся закривали очіпком, що виготовляли з білого шовку, парчі, бідніші селяни — з полотна, ситцю та ін. Відмінна форма очіпка — капори, невисокі шапочки, їх ззаду зав'язували стрічкою. Парчові очіпки завжди обвивали складеною хусткою так, що з-під неї було видно лише верх очіпка та маківка. Високі очіпки у формі шапочки носили на Київщині.

Відомі в Україні своєрідні жіночі шапки з хутровим опушенням. В окремих районах Волині та північних районах західних областей України замість намітки носили убрус, півку.

Перехідною формою жіночого головного убору між наміткою і хусткою були старовіцькі хустки, виткані з тонкої, вовняної пряжі на лляній або бавовняній основі розмірами 60 х 80 см. Побутували вони на початку XX ст. (Полісся та Покуття).

Український жіночий святковий одяг ХІХ — початку XX ст. характерний надзвичайним багатством і різновидами прикрас. Намисто, наприклад, виготовляли зі справжніх коралів і штучних матеріалів. Скляне молочне та прозоре намисто носили під час посту. На Наддніпрянщині, зокрема, було популярним намисто з бурштину. З середини XIX ст. поширилося скляне намисто різних кольорів фабричного виробництва — пацьорки. Побутувало і металеве намисто (колокольці) у формі невеликих округлих дзвіночків. У Галичині як прикрасу одягали нанизані на шнурок дукачі. На Прикарпатті, Закарпатті, Буковині, Поділлі як шийні прикраси відомі гердани — силянки, драбинки, шлейки — намисто з бісеру. Орнамент і кольори ґерданів поєднували з вишивкою, вони мали різні назви місцевого походження: герданики, герданки, гарди, крайки, аркани, драбинки, рядки тощо.

Відмінною за формою від ґерданів були нашийні прикраси з бісеру — ліци або шлейки у формі довгої стрічки, два кінці якої з'єднували спереду на зразок петлі, один кінець закріплювали на шиї, а інший звисав до половини грудей.

Гуцулки мали нашийні прикраси — згарди, що складалися з однієї, двох, або більше низок мідних хрестиків різної форми і величини, з'єднаних чепрагами.

Ручні прикраси — це металеві та скляні браслети, перстні. Вони виготовлялись з міді, срібла, золота тощо, з камінцями різних кольорів. З вушних прикрас відомі мідні, срібні, золоті ковтки, різноманітні за формою. Гуцульські жінки носили вишиті тайстри.

bigmir)net TOP 100