Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Основні комплекси одягу етнографічних районів України

Незважаючи на те, що народна культура українців характерна єдністю національної форми і змісту, вона у зв'язку з економічними, соціальними, культурними факторами, які склалися впродовж століть, та внаслідок взаємозв'язків з іншими народами набула локальних особливостей в окремих районах.

Своєрідність таких рис культури й побуту України виразно простежується на півночі, заході, в центрі.

Народний одяг при певних різновидах окремих елементів у різних районах вирізняється і способами поєднання цих елементів, утворюючи специфічний етнолокальний комплекс народного одягу. К. Матейко, досліджуючи основні локальні відмінності у комплексах народного одягу, провела таке етнографічне районування території України: Полісся, Середнє Подніпров'я, Південь, Поділля, Карпати та Прикарпаття. Однак різновидність крою, прикрас, окремих деталей одягу простежується в кожному невеликому районі.

Характерна особливість традиційного народного одягу — подібність крою елементів чоловічого та жіночого одягу, хоча чоловіче вбрання за способом носіння менш диференційоване.

Полісся. Народний костюм поліщуків був своєрідним. Чоловіки носили сорочку навипуск поверх полотняних вузьких штанів, підпоясуючи вузьким шкіряним ремінцем. З кінця XIX ст., коли у вжиток входили фабричні тканини і змінювався крій штанів, молоді чоловіки і парубки вже заправляли сорочку в штани.

Сорочки прикрашали червоною і чорною вишивкою на комірі, маніжці та манжетах. Штани виготовляли з грубого полотна. Чоловіки поверх сорочки одягали безрукавку з доморобного сукна, довжиною до талії.

Верхнім одягом XIX ст. були полотняний кабатик, полотнянки з узорнотканого полотна. Весною та восени чоловіки ходили у сіряках і сукняних лейбиках. Верхнім теплим одягом була також свита з білого, сірого або коричневого сукна домотканого виробу. Крім цього, взимку носили одяг з овечих шкір — кожухи, толубчасті чи пошиті до стану.

Головний убір — повстяний шоломок або сукняна магерка. На початку XX ст. ввійшли у побут картузи. Чоловіки взимку і влітку взували постоли і личаки.

Жіночий одяг тут до початку XX ст. зберіг значно більше стародавніх елементів. Для північної частини Полісся характерні сорочки, виготовлені з трьох частин домотканого полотна, додільні з прямими уставками, викладеним коміром. Декоративні засоби оздоблення жіночих сорочок Волинського Полісся дуже різноманітні: заволікування (затягування), хрестик, нашивані ткані візерунки (перетик), настилування, ажурне вирізування (ризь) тощо.

Для комплексу одягу Волині характерна відсутність розстібних форм поясного одягу (виняток становить фартух).

Як нагрудний одяг носили безрукавки-шнуровиці поверх сорочки — приталені або дещо зі заниженою лінією талії з фабричних вовняних одноколірних або квітчастих тканин. Різноманітністю вирізнявся верхній одяг з літніх форм — каптаники, куцани. Найпоширенішими були суконні білі свити з доморобної тканини з вусами на боках або на чотири фалди, оздоблені китицями.

В осінньо-зимову пору одягали чимерки, гуньки, капоти, кожухи.

З жіночих головних уборів відома старовинна намітка. Крім них, носили хустки з доморобного полотна, а також пов'язували голову маленькими терновими хустками (кудлочками ).

Комплекс одягу доповнювався нагрудними прикрасами — намистом, пацьорками зі скла. В усі пори року жінки ходили в личаках і постолах.

Специфіка в одязі була на Лівобережному Поліссі. Жіночий поясний одяг складався з двох запасок з перетканими поперечними смугами. На свята одягали одноколірні або строкаті плахти, носили андарак. Невід'ємною частиною жіночого поясного одягу були фартухи, які закріплювали на талії.

З головних уборів відомі очіпки, намітки, білі вишиті хустки.

Чоловіче вбрання складалося з небіленої полотняної уставкової сорочки. Влітку вона заправлялась у полотняні, а взимку — в суконні штани. На шкіряному поясі з правого боку завжди прикріплювали шкіряний гаманець з губкою, кресалом та кременем, а поряд з гаманцем — ремінну піхву для ножа. У північній частині Чернігівщини, Волині побутувала косоворотка з вишитою маніжкою (результат впливу російського костюма). На сорочку одягали кольорову коротку кірсетку. Взувалися чоловіки і жінки в постоли — ликові, лозові, липові, вербові та в'язові. Чоботи з'явилися на початку XX ст.

Середнє Подніпров'я. Комплекси одягу районів Правобережжя та Лівобережжя в основі мають значну подібність: багато вишита сорочка, плахта чи запаска, кірсетка, пояс, чоботи або черевики. Однак поєднання цих елементів різне. Найкращі традиційні одягові комплекси побутували на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, південній частині України. За способом поєднання полотнища можна виділити два види сорочок: з прямими вставками, пришитими по основі або підпонні та із суцільними рукавами, які за оздобленням мають чимало варіантів. До сорочки одягали запаски, дерги, плахти, спідниці. Запаски і дерги відомі як буденне вбрання. Невід'ємним елементом комплексу були кірсетки, розширені донизу клинами, двох видів: невідрізні в талії та відрізні.

Найпоширенішим верхнім одягом вважалися свити (юпки) білого кольору зі суцільною спиною, невідрізні в талії, розширені донизу вусами, а також кофти з шовкової або вовняної тканини на підкладці.

Взимку одягали нефарбовані кожухи, тулубчасті або "до стану". Зі середини XIX ст. жіночі кожухи покривали фабричною тканиною.

Дівчата носили на голові стрічки — опаски, якими обв'язували волосся. Інколи цю опаску квітчали. Молодиці мали очіпок, поверх нього — намітку (серпанок).

Верхній одяг підперізували в'язаними або тканими поясами червоного, зеленого та синього кольорів.

Народний жіночий одяг Київщини мав чимало локальних відмінностей. У районі Білої Церкви довго побутували додільні уставкові жіночі сорочки, що мали поділ, вишитий червоними нитками. Поясний одяг складався з двох запасок. На початку XX ст. замість запасок носили спідниці з фабричних тканин. Традиційним був пояс з великими китицями на кінцях. Складові частини комплексу — кірсетка чорного кольору, коричнева або біла свита, оздоблена червоними візерунками, юпки з вовняних тканин.

Традиційний народний одяг найдовше зберігся на Полтавщині. Жіночі сорочки уставкові, додільні з пишно зібраною горловиною, обшитою вузенькою смужкою полотна, як і манжети, оздоблювали лише лляними одноколірними нитками. Надзвичайно пишні оздоблення сорочок вишивкою геометричного орнаменту, виконаною різною технікою.

Поясний одяг — плахти, фартухи, запаски (дерги) були з різноколірних вовняних тканин.

На сорочку одягали кірсетки з легких бавовняних або вовняних тканин з прямими зборами ззаду. Поверх кірсетки одягали литнячку — довгу до колін, чорну або кольорову з розширеними рукавами, обшитими внизу двома смугами плису. До плахт, окрім кірсеток, взимку одягали довгі свити з білого сукна, кожухи на кілька вусів з стоячим смушковим коміром і кожушанки.

Жіночі головні пов'язки залежали від форми очіпка. Тут існували два способи пов'язування голови хусткою: вузлом на маківці та вузлом на шиї.

Взуттям для дівчат і жінок були червоні чоботи (сап'янці). Полтавські жінки користувалися такими прикрасами, як намисто з дукачами, бурштину, каблучки.

До київського та полтавського комплексу подібний одяг південної Чернігівщини. На Кіровоградщині під впливом сарафана та міського плаття виникла сорочка до талійки — з поликами на кокетці, куди пришивали станок. Поясний одяг — запаску і плахту — називали плантух, джерги, до нього одягали підтичку, а до спідниці — фартухи. Різноманітністю вирізнявся і верхній одяг із фабричних та домотканих тканин. Голову жінки пов'язували хусткою.

На Сумщині побутувала жіноча сорочка уставкового виду з підточкою або зі суцільними рукавами, пришитими до основи полотнища. Нагрудним одягом була кірсетка з відрізною спинкою і вусами. Дівчата Сумщини заплітали волосся в одну косу, закинену за спину.

Локальні особливості в жіночому одязі Слобідщини — це сорочки уставкового виду (уставки пришивали до поробку); уставки і поділ оздоблювали червоною, чорною або синьою заполоччю. Носили тут різноколірні вовняні, атласні, бавовняні, ситцеві сарафани прямого крою. Побутували і дерги, фартухи, плахти. Наприкінці XIX ст. ввійшли у моду рясні спідниці, чорні плисові кірсетки та короткі безрукавки. Жіночі убори були дуже різноманітними і за матеріалом, і за формою: вінкоподібний очіпок з невеликими вушками з двома місяцеподібними півколами, що нагадували сідло; шлик або шличка щільно облягали голову. Поверх очіпка зав'язували хустку. Жінки носили кольорові чоботи зі шкіри з високими каблуками.

Локальні особливості в Середньому Подністров'ї мали чоловічі сорочки. Тут вони були двох видів: без коміра, з маленькою обшивкою коло шиї, з широкими рукавами і з викладеним коміром, зібраними манжетами. Комір, уставки та манжети прикрашали вишивкою. Сорочки заправляли в штани, які до кінця XIX ст. шили переважно широкими. Поверх сорочки носили безрукавки, які з часом замінили жилетами, а на це одягали свиту або чимерку з домотканого полотна. Побутували також сірак і бурка. Зимовим верхнім одягом був кожух — прямоспинний і під стан. На свиту або кожух одягали кирею. Поверх штанів чи свити і кожуха пов'язували пояс. У деяких районах Київщини пояс був широким з мідними пряжками та кишенькою для ножа і кресала. Головними чоловічими уборами на Київщині та Полтавщині вважалися смушеві шапки і шапки з овечої шкіри. На Слобідщині чоловіки носили валяні ковпаки білого або сірого кольору, наприкінці XIX ст. — високі конусоподібні шапки з овечої шкіри, солом'яні капелюхи. Взували чоботи, постоли, навіть личаки.

Південь України. Район почав інтенсивно заселятися у XVIII ст. українцями, росіянами, болгарами, греками та ін. У зв'язку з цим тут відбувалися різні етнокультурні процеси, що впливали на формування одягу, в якому простежується багато спільних рис.

Наприкінці XIX ст. на основі одягу центральної України склався своєрідний жіночий костюм: сорочка "до талійки", оздоблена вишивкою, широка спідниця з фабричного полотна (до неї носили такий самий фартух), кірсетка з клинами та кофта з рукавами. Взимку одягали кожушанки, кептарі.

На Дніпропетровщині жінки носили сорочки уставкового виду, додільні, плахти з крилами. До плахти одягали вовняну запаску, а поверх сорочки на кірсетку — баєву юпку. Спідниці були довгі (до п'ят), рясні (з п'яти-шести пілок). Своєрідна локальна особливість цього комплексу — сорочки з квадратним вирізом горловини, кірсетка з глибоким вирізом (вплив елементів міського костюма).

Чоловіки — вихідці з інших регіонів України — носили сорочки з домотканого полотна, полотняні широкі штани. Зверху одягали свити, гуньки з грубого сукна. Взували шкіряні постоли або ж чоботи. Влітку носили солом'яні брилі, взимку — смушеві шапки.

Поділля (Західне й Східне). Жіночі сорочки Західного Поділля уставкового типу, додільні, іноді короткі, комір стоячий і викладений, спереду вишитий. Форми поясного одягу мали два види: незшита горботка фати і спідниця. Обгортки окремих районів Поділля відрізнялися лише колоритом. Обгортку в талії закріпляли поясом або вузькою крайкою. Колорит горботок завжди погоджений з колоритом пояса і вишивок. Для північних районів Поділля характерні вовняні каркасні спідниці — літники і вибійчасті спідниці — димки, необхідним компонентом жіночого поясного одягу були запаски.

Нагрудний одяг — корсети з круглим вирізом горловини, приталені, з вовняної тканини, оздоблені. Верхнім одягом були полька з відрізною спиною, зі зборами, довга до колін, полотняні каптани з відлогою, сіряки з білої вовни, але вже без відлоги, бекеші з білої овечої шкіри, покриті сукном. Взимку носили кожухи з приталеною спиною. Для підперізування поясного і верхнього одягу виготовляли ткані, плетені пояси з китицями на кінцях.

Дівчата на свято одягали вінки, що вкривали всю голову. Прикрасами слугували квіти, ґердани тощо. Заміжні жінки пов'язували голову наміткою, рантухом, який складали кілька разів, обвивали голову, а поверх вкладали кибалку (дерев'яний обруч) для підтримання хустки.

У комплекс чоловічого одягу входили сорочка з широкими відкритими рукавами, вишитими пазухою, коміром, манжетами, і довгі полотняні штани, підперезані кольоровим поясом. Зверху одягали кожушані безрукавки — кептарі, камізельки з фабричних тканин, каптани, які на початку XX ст. витіснили кацабайки. В деяких районах носили полотняні куртки та короткі сукняні сіраки. Найпоширенішою формою була опанча з відлогами, яку в XIX ст. змінив верхній суконний одяг.

Парубоцькі головні убори — це солом'яні крисані, прикрашені шнурочками, ґерданами. Старші люди носили крисані без прикрас. Взимку одягали баранячі шапки конусоподібної форми. Чоботи були з невиправленої шкіри.

На Східному Поділлі побутували жіночі сорочки — уставкові та тунікоподібні, додільні й "до підточки", з коміром стоячим або викладеним, рукав часто суцільно вишитий із манжетами. Поясний одяг — плахта, запаска (носили по дві). Наприкінці XIX ст. побутували дуже довгі спідниці. Замість фартухів до спідниці прив'язували хустку. Поверх сорочки одягали безрукавку — катанку, подібну на кірсетку.

До верхнього одягу належали жакети з рукавами, кацабайки, кофти, а також свити, гуньки, кожухи.

На території всього Поділля жінки носили на свято жовті або чорні сап'янці. Чоботи оздоблювали аплікаціями.

Важлива роль у комплексах жіночого одягу Західного і Східного Поділля належала прикрасам (намисто, силянки, ґердани, заушники).

Чоловічі сорочки були тунікоподібними з порівняно високим стоячим коміром. Побутували й уставкові сорочки з низьким коміром, які заправляли в штани на відміну від тунікоподібної (її випускали поверх). Штани шили з грубого домотканого полотна.

Традиційним верхнім одягом була своєрідна свита — чугай (бурка або чемерка) з доморобного сукна. Взимку чоловіки вдягали кожухи зі стоячим коміром, у негоду використовували манту з рукавами і двома комірами: вузеньким стоячим і великим викладеним. Загальнопоширеною формою взуття були чоботи.

Покуття. Жіночі сорочки — тунікоподібні, зі суцільно кроєними рукавами, довгі до п'ят, рукави на раменах вишиті. Поясним одягом були фоти, горботки — шмат смугастої вовняної тканини, якою обгортався стан. На свята одягали спідниці — рантух та запаски. Верхнім одягом влітку вважався сердак, взимку — кожух.

Головним жіночим убором була вишита перемітка. Дівчата прикрашали голову ґерданами та квітами, на шию чіпляли намисто, а ходили в чоботах, виготовлених з жовтого або червоного сап'яну з високими халявами.

Чоловіки носили сорочки тунікоподібного крою, довгі до колін, з вузьким коміром, пазушним розрізом на середині. Верхнім одягом влітку слугували полотняні штани, а взимку — штани з білого сукна — холошні. Підперізували їх широким ремінним поясом — чересом. Літнім верхнім одягом був сердак, зимовим — кожух. На голову одягали влітку солом'яні капелюхи, які молоді хлопці прикрашали ґерданами та різними вовняними шнурами, взимку — клепані, виготовлені з баранячого смушку.

Чоловіки мали чотирикутну вовняну торбу — табівку.

Буковина. В цьому регіоні відомі жіночі сорочки трьох видів: тунікоподібна, зморщенка та на кокетці, оздоблені вишивкою. Поясним жіночим одягом були запаски, фоти, горботки (прямокутне полотнище з вовни, що умовно поділялося на три частини, з яких дві крайні орнаментовані у вигляді вертикальних смуг і при обгортанні утворюють перед горботки; середнє поле безузорне). В будні одягали запаску.

Нагрудним одягом вважали кептар, сердак — напівпальто зі сукна коричневого або чорного кольору довжиною до колін, яке називали тут байбараком. В негоду одягали манту — довге пальто розпашного крою з високим коміром-ковпаком.

Жіночим головним убором були рушники — намітки, перемітки. Серед прикрас побутували нашийні та нагрудні — монети, пацьорки, гердани, згарди.

Основою чоловічого костюма вважалася сорочка тунікоподібного крою. Її шили з суцільного полотнища і носили навипуск. З кінця XIX ст. ввійшли в моду сорочки зі стоячим та відкладним комірами і пазушним розрізом на середині. Одягали білі полотняні вузькі штани — портяниці, а в холодну пору гачі — суконні штани білого або чорного кольору. Підперізували їх домотканим шерстяним поясом — окрайкою.

Плечовий одяг складався з кептаря, кожуха, сердака, манти. Вони були такого самого крою, як і жіночі, тільки менш прикрашені.

Головними уборами слугували влітку капелюхи, брилі, а взимку — шапки, клепані, кучми. Чоловічим і жіночим взуттям були постоли зі свинячої або телячої шкіри — вироб'яки. Чоловіки та жінки взували чоботи, а жінки — ще черевики.

На Буковині були поширені чоловічі нагрудні прикраси. Доповнювали чоловічий костюм шкіряною сумкою — табівкою, палицею або топірцем.

Прикарпаття. Опілля. Характерною рисою жіночого одягу цього регіону, незважаючи на спільні риси у комплексах, була велика різноманітність за окремими складовими частинами та їх кольором. У минулому майже кожне село відрізнялося від іншого своєрідністю конструкції одягу, вишивки, багатством орнаментальних композицій, їх кольорів.

Сорочки шили короткими, зі стоячим коміром, оздоблювали вишивкою. Поясний одяг складався зі спідниці, запаски, прикрашених вишивкою і тороками. Верхній одяг — це короткі каптани чорного кольору, полотнянки, сіраки, чемерки, кожухи. У різних місцевостях крій кабата та його оздоблення мали локальні особливості. Своєрідним верхнім одягом були мандини без коміра і кишень. Зимовий одяг складався із кожуха з овечих шкір. Найпоширеніший головний убір — хустка, а для підтримання волосся використовували кибалок з лозини. Молодиці носили полотняні очіпки з дном.

Серед чоловічих сорочок переважали сорочки з прямими уставками, що підперізували широким вовняним поясом. Штани шили з полотна. Верхній одяг — каптани, полотнянки, сіряки, кабати. Взимку носили кожухи, а молодь — короткі кожушки. На голову одягали солом'яні капелюхи, прикрашені стрічками та ґерданами, хутрову шапку.

Гуцульщина. Жіночі сорочки були уставкові з призборюванням навколо шиї, довгі — нижче колін. Відомий найдавніший вид поясного жіночого одягу — незшиті двоплатові запаски. На початку XX ст. у побут увійшли спідниці. Жінки носили кептарі, сердаки. Збереглася як обрядовий одяг гугля — плащоподібна накидка з вовняної ворсистої тканини. Взимку носили кожухи, апліковані вовняними нитками.

Дівчата заплітали волосся в косу разом з ниткою, на яку нанизували мідні ґудзики, а всю зачіску оздоблювали квітами. Жінки і дівчата голову пов'язували хусткою, літні жінки — переміткою, рантухом, пізніше — старовіцькими хустками.

Жінки Гуцульщини носили багато прикрас: перстені, обручі, чепраги, нашийні прикраси. Доповненням до жіночого одягу були тайстри, дзьобні. Ходили жінки в постолах і чоботах на високих каблуках.

Гуцули носили тунікоподібну, довгу сорочку, одягнувши її поверх штанів. Штани були суконні, кольорові (гачі) та полотняні (поркениці). Підперізувалися широким поясом (чересом). Наверх одягали кептар, сердак, які оздоблювали вишивкою. Взимку носили кожухи.

Головним чоловічим убором був повстяний капелюх — крисаня, оздоблений різнокольоровими шнурками, бляхами тощо. Молодь прикрашала крисаню пір'ям, китицями. Взимку носили шапки (клепаню) або шлик із червоного сукна.

Доповненням до одягу були оздоблені топірці, сумки, які набивались плоскими мосяжними ґудзиками.

Бойківщина. Жіноча сорочка — безуставкова, з суцільним рукавом і з розрізом збоку, а не спереду, як скрізь в Україні. Обшивка її — зморщена. Порайонні особливості в сорочках виявлялися у способі викінчення вирізу горловини, рукавів і в художньо-технічних засобах. Поясний одяг — це білі спідниці, мальованки, підперезані вовняним поясом.

Нагрудний одяг — лейбики, куртки, хутрові безрукавки. У XX ст. почали з'являтися кірсетки, оздоблені бісером. Верхнім одягом були кацабаї, сіраки з фалдами. Взимку одягали кожухи, коротші — кожуща.

Головні убори вирізняються багатством форм. Дівчата заплітали косу, кінці якої оздоблювали кольоровими стрічками. Очіпки мали підкладки. Найпоширенішим головним убором були хустки, основною формою взуття — шкіряні постоли. Жінки мали прикраси: скляні пацьорки, коралі, ґердани, перстені домашньої роботи.

Чоловічі сорочки бойків вирізнялися порайонними особливостями: сорочки — з розрізом-пазухою на плечах, уставкові, додільні з довгим розрізом пазухи, комір — стоячий або викладений. В оздобленні переважають чорний і синій кольори.

Поясний одяг — полотняні вузькі штани (портяниці) у поясі зав'язували конопляним шнурком, а в деяких районах — ремінним поясом з двома-трьома пряжками. Взимку носили вовняні штани.

Нагрудним одягом були, як і в жінок, лейбики, куртки, камізельки. Старовинний вид суконного одягу — сірак зі вставними клинами збоку. Верхній чоловічий одяг на Бойківщині не відрізнявся від жіночого. Взимку носили кожухи.

Головні убори чоловіків — солом'яні капелюхи, які оздоблювались, та шапки.

Шкіряні постоли — ходаки — основне взуття бойків.

Лемківщина. Жіночі сорочки були безуставковими, короткими. Їх називали чахлики, а поверх них одягали подолок-спідник. Спідниці рясовані в дрібні зборки, поверх — запаска з оздобленням кольоровими стрічками. На сорочку надягали приталену безрукавку (лейбик). Верхнім одягом слугували кожухи і сукняні куртки. Взимку одягали гуньку, сердак або білий кожух до колін, оздоблений аплікаціями.

Дівчата ходили з відкритою головою, а заміжні жінки скручували волосся в кибалку, на яку накладали очіпок. Покривались також хусткою. Взували шкіряні постоли керпці. Певні відмінності в одязі зафіксовані в селах, що межують зі Словаччиною.

Лемківська чоловіча сорочка була довгою, безуставковою, лляною, з розрізом на плечах і заправлялась у лляні вузькі штани (ногавки). Камізельки мали голубий колір. Носили короткі свити, сукняні темно-коричневі лейбики і чуги, чугані (інший різновид — гуня-гунька), коричневу куртку і подібний сердак, але значно коротший, та кожухи.

Головним убором були влітку повстяні капелюхи, взимку — круглі баранячі шапки.

bigmir)net TOP 100