Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Рибальство

У писемних джерелах XIV—XVI ст. вилов риби і торгівля нею згадуються як одне з важливих допоміжних видів занять населення України. Найбільшими центрами рибальства були в той час Дніпро та гирла повноводних рік басейну Чорного моря, а також водні артерії Полісся. До речі, за літописними даними, з Нижнього Подніпров'я рибу вивозили до Галицького князівства вже у XIII ст. У Середньовіччі велику кількість риби транспортували в центральні регіони Польщі з території Полісся. На теренах Поділля, історико-етнографічної Волині, Прикарпаття й інших регіонів уже в XIV ст. виникали перші штучні водойми для розведення риби — ставки. У XV—XVI ст. власники-шляхтичі цих водойм активно торгували рибою на внутрішньому і зовнішньому ринках, у зв'язку з чим активно розвивалося і місцеве ставкове господарство. Велике значення мало рибальство на землях Запорозької Січі. Зокрема, тут щороку між куренями "кидали ляси", тобто розподіляли риболовецькі та мисливські угіддя. Риба була також одним з головних харчових продуктів Війська Запорозького. Водночас чимало риби запорожці продавали або вимінювали її на необхідні речі.

В період Середньовіччя за право займатися рибальством селяни віддавали феодалові частину вилову або платили йому за це право грошовий податок, а також виділяли транспорт для доставки риби на ринок чи до замку, давали коноплі та льон для виготовлення сітей тощо. Українським селянам Східних Карпат забороняли ловити рибу в тих ріках, які належали місцевим князям.

Для збереження рибних запасів українці віддавна дотримувалися певних заборон, що грунтувалися на звичаєвому праві. Так, заборонялося ловити рибу під час нересту або в пору її нагулу. Цього неписаного правила суворо дотримувались також запорозькі козаки.

Розвиток капіталізму вплинув на організацію риболовного промислу в Україні. Зокрема, наприкінці XIX ст. у прирічкових регіонах з'явилися численні орендарі, котрі за домовленою ціною брали в оренду на визначений заздалегідь термін певну ділянку водної артерії, ставки чи озера і самостійно організовували вилов риби, її реалізацію на ринках. Сушену рибу транспортували в торгові центри спеціальними возами ("мажами"), а солену — в бочках. Живу рибу поліщуки перевозили обладнаними для цього суднами.

Впродовж довготривалого заняття рибальством в Україні сформувався масивний комплекс його народних прийомів і технічних засобів, які можна поділити на чотири основні умовні групи: без застосування спеціальних снастей (вилов руками); із застосуванням знарядь індивідуального користування; стаціонарний ("тихий") індивідуальний та колективний вилов риби за допомогою нерухомих снастей; колективне рибальство за допомогою рухомих снастей. У такій послідовності це заняття, фактично, розвивалося й удосконалювалося впродовж багатьох тисячоліть. Водночас кожна з названих груп з відповідними методами і технічними засобами рибальства вирізнялася лише характерними для неї рисами та специфічними особливостями. Крім того, незалежно від часу походження, багато з них синхронно побутували у більшості риболовних регіонів України аж до 30—40-х років XX ст., а на теренах Полісся — частково й досі.

Найдавнішим за походженням способом рибальства був вилов риби руками, чим займалися переважно жінки і діти. В жарку літню пору (у Спасівку) на повноводних ріках України чоловіки і підлітки займалися так званим печеруванням — ручним "промислом" на сомів, лящів, миньків та інших прісноводних хижаків. Як відомо, в цю пору названі й інші види іхтіології ховаються в затінку (під коріння дерев, камінням, у вимитих ямах — "печерах"), звідки їх можна дістати руками, занурившись у воду.

Відтак набули розповсюдження снасті, виплетені з лози, зокрема, у вигляді коша та верші, а також кістяні крючки. Починаючи з доби неоліту, рибу ловили також сітями та за допомогою лозового ятеря. Вже тоді рибаки широко застосовували різні способи перегороджування вузьких річок, річкових рукавів і заток частоколом ("заколом") з очеретяним переплетенням, посередині якого залишали вузький прохід. Тут і примощували та закріплювали різні види пасток для риби — "вершу", "кош", "ятер" тощо. Найчастіше відповідним способом ловили рибу під час її весняного нересту або осіннього відпливу на глибокі ділянки ріки.

В минулому в Україні широко побутував індивідуальний вилов риби за допомогою гарпуноподібних металевих списів та "остей" ("острог"). Кожен із них був оснащений кількома зубами, а також за допомогою стаціонарних залізних гачкових самоловних засобів—"переметів" і "кормаків". Так, металеві "ості" виникли щонайпізніше в епоху енеоліту. Це був вилкоподібний прилад з трьома і більшою кількістю зубами, які внизу закінчувалися з одного або з обох боків борідкою-задиркою ("зазубнем", "зазубринкою"). Закріпивши металеву частину цього знаряддя на відносно довгому держаку нерухомо, ним протикали рибу на мілководді. Рибалячи остями вночі, ще підсвічували собі смолоскипом. До 30-х років XX ст. на ріках Полісся за допомогою цього знаряддя рибалили на так званий посвіт ("посвєт") — на смолисту лучину, яку палили в металевому, закріпленому на передку човна, "каганці". В цьому випадку обов'язково працювало двоє рибалок: один з них примощувався на задку транспортного засобу і повільно правив ним за допомогою весла, інший стояв з остями біля "каганця" і вистежував рибу, стежачи також за полум'ям "посвіту".

Серед індивідуальних рибальських приладів широко використовувалися в минулому і сітчасті снасті різних видів, форм і розмірів: "тканиця" ("топтуха"), "ковбеша" ("ковбеня"), "хватка", "сак", "підсак", "ситечко", "нерет" та ін. Більшість з них збереглися в традиційних риболовних місцевостях України до наших днів.

До засобів колективної ловлі риби належать насамперед волоки ("бродники"), неводи, косяки (великі сіті) та мережі. Волок — це сітчастий мішок ("куль") з широким входом, з обох боків якого приєднано по одному довгому сітчастому "крилі", що закінчується дерев'яною ручкою. Ловили рибу волоком щонайменше у двох, попередньо вкинувши в середину мішка тягарець. Невод відрізнявся від волока тим, що мав значно масивніший мішок і значно довші "крила". Крім того, його обслуговувало кілька, а то й десятки рибаків. Невод часто застосовували і для підводної ловлі риби взимку.

В українців існували також спеціальні способи вилову сомів, осетрових, язів, угрів, в'юнів та інших видів прісноводної риби. З рибальством на ріках тісно пов'язане і виготовлення водних транспортних засобів — човнів.

bigmir)net TOP 100