Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Гончарство

Серед традиційних селянських промислів українців провідне місце посідало гончарство, яке ввібрало багатовікові технічні навички попередніх поколінь, виробило національні художні смаки, що корінням сягають у глибину віків. Якість керамічного посуду залежала насамперед від якості сировини. Тому гончарне виробництво розвивалось головно у тих регіонах та осередках, де була для нього глина.

Глину видобували звичайним відкритим способом. Видобуту глину зберігали в купах біля хат гончарів або ж у спеціально для цього підготовлених ямах. Потім її піддавали обробці й очищенню — били "довбешкою", стругали стругом і дротом, щоб відділити від неї різні домішки. Перед формуванням виробу глину місили як тісто. Посуд виготовляли на гончарному крузі, який складався із двох дерев'яних кругів — нижнього, більшого ("спідняка") і верхнього, меншого ("верхняка"). Обидва вони з'єднувались спицею або веретеном (спочатку дерев'яним, а пізніше — металевим). Нижній круг приводився в рух ногою, а на верхньому крузі, що крутиться, гончар формував руками посуд.

Після просушування сформовані вироби випалювали у спеціальній печі — "горні", що складався з горнила ("комори"), через отвір якого закладали сирий і виймали випалений посуд, і з ями ("пригребиці"), часто закритої зверху дахом, куди виходила пічка. На споді горна була "черінь" — долівка з отворами ("юхтами"), крізь які проходить вогонь.

Посуд у горнилі для випалювання ставили рядками, а між посудом були глиняні перегородки. Полив'яний посуд випалювали двічі — в сирому вигляді та після обливки поливою ("склення").

Всі види керамічних виробів можна поділити на чотири основні групи: посуд побутовий, побутово-декоративний та декоративний; техніко-декоративний; керамічна скульптура та будівельна кераміка. Незважаючи на спільні риси для всієї української народної кераміки, все-таки посуд кожного етнографічного району і навіть окремих гончарних центрів характерний лише для нього властивими локальними особливостями, зокрема художніми, що відрізняло його від аналогічних виробів інших місцевостей. На цій основі історично сформувалися різні оригінальні школи виготовлення та розпису кераміки. Ще в Середньовіччі одна з таких шкіл виникла в с. Опішному на Полтавщині. Одним з найбільших осередків традиційного гончарства Опішне залишилося дотепер. Наприкінці 80-х років XX ст. на базі цього осередку було створено Державний музей-заповідник українського гончарства, який тепер переріс у Всеукраїнський центр дослідження, збереження й популяризації гончарної спадщини України.

Характерною особливістю розвитку гончарства на західноукраїнських землях було те, що воно зосереджувалося в сільських цехових організаціях гончарів. Про значне виробництво тутешніх гончарних виробів засвідчує і той факт, що на кожному ярмарку в основних торгових центрах Східної Галичини завжди було кілька десятків фір з гончарними виробами сільських ремісників.

bigmir)net TOP 100