Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Вишивка

Вишивка — феноменальне явище в художній творчості українського народу. Її витоки сягають глибини віків. Фрагментарні зразки давньокиївського вишивання на шкірі та тканині дійшли до нас з X—XI ст. З первісного заняття вишивка згодом перетворилася у ремесло, яке потрібно було добре знати. Відомо, що таку школу, очевидно, першу на українській землі, у XI ст. організувала сестра Володимира Мономаха Ганна. В ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо. У XVI—XVII ст. успішно діяли промисли гаптування в Києві, Чернігові, Корці й інших містах. У Львові вишивальний цех створений 1658 р. Численними такі майстерні були в XVIII—XIX ст. при монастирях, поміщицьких садибах. Тут вишивали одяг, скатерки, рушники, наволочки та ін. Ці вироби здебільшого призначалися для продажу. Поступово формувалися значні вишивальні центри, наприклад, у селах Григорівці на Київщині, Качанівці — на Чернігівщині, Клембівці — на Поділлі та ін. Такими центрами в Карпатах стали Вижниця, Косів, Космач тощо. У другій половині XIX ст. знову виник інтерес до народного, національного вишивання і не лише компонентів одягу, хатнього вжитку, а й атрибутів, символіки. Саме цей період виявився своєрідним пробним каменем для справді народної, традиційної вишивки, — вона вистояла під тиском штучних псевдонародних зразків непритаманного їй призначення, але не змогла витримати пресингу ринку. Ручне вишивання, як основа існування такого виду народного художнього промислу не могло бути конкурентоздатним з промисловістю. Намагання різних товариств, організацій, установ (наприклад, "Просвіти", земств, різних шкіл, курсів при них) стосовно збереження та дальшого розвитку цього виду народної художньої творчості не дали бажаних наслідків у конкурентній боротьбі з промисловим виробництвом.

Проте вишивка не зникла з життя народу, як і не нівелювалася його душа, естетичні вподобання. Основне призначення вишивки — прикрашувати одяг, інтер'єрно-обрядові тканини — зумовило її виживання і подальший розвиток. Вона стала майже виключно домашнім заняттям, хоча й існували вишивальні фабрики (наприклад, ім. Лесі Українки у Львові). Вишивка традиційно тримається на індивідуальній творчості, хоча інтенсивно переходить на перкалі, шовк та інші тканини промислового виробництва, а фабричні різноколірні нитки (заполоч, волічка, гарус тощо) у народних вишивальниць користується зростаючим попитом.

Кінець XIX початок XX ст. — це період, коли вишивка набула масового застосування на жіночому і чоловічому одязі. В цей час локальні стилістичні, художньо-технічні прийоми вишивання, образний, орнаментальний лад набувають чітко означених рис. Наприклад, вишивка з рослинного орнаменту — червоного, синього, зеленого, жовтого кольорів Яворівщини на Львівщині та монохромного (чорного), часто геометризованого; орнаменту Сокальщини в цій же області. Багата на відмінності місцевого характеру гуцульська вишивка, наприклад, оранжево-жовта космацька зі суто геометричним орнаментом відрізняється від наддніпрянської з розвиненим рослинним. Українська вишивка знає також зооморфні, антропоморфні й орнітоморфні мотиви (зображення звірів, людей, птахів). Неповторністю композицій, орнаменту, колориту характерні вишивки Полісся, Бойківщини, Поділля, Полтавщини. Часто вони є своєрідним "паспортом" для вишитих речей (наприклад, сорочок). Вже наприкінці ХІХ — на початку XX ст. вишивальницям в Україні були відомі понад 100 художньо-технічних прийомів вишивання, хоч століттями існувало два основних методи нанесення вишивальними нитками стібків на тканину — двосторонній і односторонній. На всій території України широко було відоме мережання, однак окремі регіони мали свої особливості в застосуванні цієї техніки.

Сучасна вишивка — це насамперед вироби підприємств художньої промисловості. Вони існують у Косові, Львові й інших містах, де у співдружності з художниками-професіоналами, яких готує, наприклад, Львівська академія мистецтв, працюють майстри, котрі отримали професійну підготовку у відповідних навчальних закладах, наприклад, Львівському державному коледжі декоративного ужиткового мистецтва ім. І. Труша, Вижницькому коледжі ужиткового мистецтва ім. В. Щербляка, Косівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Вишивкою займаються в системі різноманітних товариств, переважно жіночих. Тут ретельно ставляться до давніх традиційних зразків, мотивів та прийомів вишивання. Це найактивніші учасники різноманітних виставок. Вишивка все більше місця займає у виготовленні нової державної атрибутики, інтер'єрах відновлюваних і новостворюваних храмів (вишиті хоругви, ікони). Відомий у світі автор сотень ікон — о. Дм. Блажийовський.

bigmir)net TOP 100