Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Гутне скло

Київська Русь уже знала вироби зі скла. Ремісники вміли виготовляти цей незвичний матеріал із місцевої сировини (кварцовий пісок, дерево). Вони володіли різною технікою формотворення та декорування. Археологічні знахідки, літературні джерела засвідчують виробництво жіночих прикрас — браслетів, перстенів, намиста, окремих видів посуду, наприклад "скляниці" та ін. Майстри знали секрети виготовлення різноколірної смальти (скломаси), з неї виконувалися мозаїчні розписи. Богоматір Оранта з Софії Київської — це не лише свідчення талановитості її творців — художників, а й про технологічні можливості у виготовленні такої кількості (близько 200) кольорів смальти, з якої створений цей шедевр XI ст.

Кількість майстерень з виробництва скла, так званих гут, і виробів з нього постійно зростала. Виникали вони в багатих на ліс місцевостях (з дерева виготовлявся поташ — обов'язковий компонент для "варіння скла"). Вже у XVI—XVII ст. на Київщині, Чернігівщині, Прикарпатті та деяких інших регіонах України їх налічувалося близько 30. Із розплавленого скла за допомогою трубки методом вільного видування майстри, застосовуючи декілька простих інструментів — щипці, ножиці, виготовляли різноманітний посуд — кухлі, чарки, штофи, сулії, баклаги тощо. Особливо цінувався фігурний посуд для різних міцних напоїв, наприклад, пляшки-"медведі", якими користувалися в свята та з нагоди урочистих подій. Із скломаси формували свічники, з неї виготовляли дитячі забавки — баранці, півники, а також жіночі прикраси, передусім намисто. Віконні шибки невеликих розмірів, переважно круглої форми, виробляли на тих же гутах. Прямокутні шибки зазвичай невеликих параметрів, робили із так званої халяви — видутої із цієї ж скломаси у подобі циліндра і відтак розрізаного на куски. У XVIII — на початку XIX ст. широкою популярністю користувався скляний посуд: різноманітні штофи, баклаги, чарки з мальованими на поверхні візерунками — рослинно-квітковими композиціями, рідше — побутовими сценами. Такі вироби були бажаним товаром у сусідніх країнах, зокрема, в Росії, куди в XVII—XVIII ст. їх вивозили у значній кількості.

Поступово речей утилітарного призначення, переважно посуду, виробляється все більше. Їх форми спрощуються, з них щезає декор. Вони втрачають риси національної специфіки. Перехід у XIX ст. до заводського скловиробництва зумовив занепад гутного склярства — воно не витримало конкуренції з промисловим виробництвом. У свою чергу ці підприємства в Україні поступалися в суперництві за споживача із закордонною масовою і дешевшою продукцією. В другій половині XIX ст. традиції художнього скла не розвивалися.

Відродилось гутне, тобто вільноформоване, художнє скло у післявоєнний час. Велика заслуга у цьому не лише М. Павловського, П. Семененка, Й. Гулянського, котрі практично почали відроджувати художнє склярство в артільному цеху Львова (згодом вони виникли у Самборі, Стрию, Жовкві), а й таких дослідників, ентузіастів народного мистецтва, як С. Вальницька, І. Гургула. Їх співпраця з майстрами сприяла відродженню забутих традицій. З 1960 р. художні вироби з гутного скла, створені на підприємствах України (передусім у Львові — кераміко-скульптурна фабрика, частково — фірма "Райдуга"), почали здобувати світову славу, а майстри М. Павловський, Б. Валько, Д. Думич, О. Гера, М. Тарновський, Я. Мацієвський, А. Бокотей та інші стали визнаними творцями художніх виробів зі скла.

bigmir)net TOP 100