Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Художній метал

Археологічні відомості про початки художньої обробки металу на землях України відносяться до найдавніших часів. Високого розквіту це ремесло досягло в Київській Русі. У містах, багатьох селах з металу, передусім бронзи, а також золота та срібла ливарники, ювеліри, ковалі виготовляли речі декоративного та культового призначення. Виробляли й предмети побуту. Металообробництво довгі століття існувало у двох формах — як цехове виробництво та народний домашній промисел. Якщо перше переважно обслуговувало ринок, то сільські ковалі, слюсарі задовольняли потреби у кутих хрестах, окуттях дверей, скринь, замках стосовно вузького кола людей — середовища, в якому жили. Це детермінувало збереження і розвиток місцевих традицій у цьому виді творчості. Такий промисел був розвинутий практично на території всієї України. Цехове (міське) металообробне ремесло високого розвитку досягло в XVII—XVIII ст. у Львові. Тут існувало декілька цехів, де виробляли свічники, різний посуд, рефлектори, замки. Славилися роботою львівські зброярі та ювеліри.

Художніми якостями вирізнялися металеві вироби народних майстрів зі Східних Карпат (с. Криворівня, Голови, Путила, Ростоки та ін.). Метал, переважно кольоровий, використовували здебільшого для оздоблення дерев'яних і шкіряних речей, палиць, тобівок, чересів тощо, або ж з нього виготовляли різні предмети вжитку, зокрема люльки. Великою популярністю користувалися литі, оздоблені орнаментальними мотивами, виконані різними техніками пряжки, застібки, лускоріхи, гольники. В їх формах, декорі проступають традиційні мотиви орнаменту, наприклад, солярні знаки. Із кольорових металів народні майстри створювали неповторні за красою ювелірні вироби, в тому числі жіночі прикраси — перстені, кульчики, а також нашийні "шелести", в яких на низці послідовно чергувалися литі фігурні хрестики та круглі дзвіночки (рудимент давніх, дохристиянських вірувань). У міських осередках, зокрема Києві, Львові (хоча ливарні виробництва існували в більшості міст в Україні у XVII—XVIII ст.), відливали дзвони, гармати, а з олова, мосяжу та срібла — предмети домашнього вжитку — свічники, посуд, каламарі. На особливому становищі перебували ремісники, котрі виготовляли зброю та ювелірні вироби з дорогоцінних металів (у Львові славилися виробами ювеліри-вірмени).

Ринкові відносини в XIX ст. зумовлювали постійне скорочення виробництва таких речей. Цьому прагнули протидіяти різні товариства, організації, передусім через підготовку майстрів. Так, 1904 р. у Вижниці на гуцульській Буковині була відкрита школа, де Шкрібляк і Мегеденюк навчали традиційного різьблення та металірства.

Народний промисел художньої обробки металу ніколи остаточно не занепадав, він або скорочувався, або навпаки — ставав усе популярнішим. При цьому традиційні форми, декор, прийоми технології не лише не втрачалися, а й збагачувалися внаслідок використовування нових матеріалів — алюмінію, сталі. Ширше застосовуються карбування, лиття, інкрустація, гравірування, протравлювання різними кислотами та лугами, штампування, гальванопластика. Успішно працюють у цих техніках майстри, зокрема, Р. Стринадюк та М. Шпадюк із с. Брустури на Гуцульщині.

bigmir)net TOP 100