Етнографія України

Історичні джерела про сільські громади

В ХІХ — на початку XX ст., коли найбільш широко і плідно вивчалися культура і побут українського народу, етнографи звернули велику увагу на традиційні громадські інститути сіл: громаду, виборних осіб, сільське самоврядування, його функції, співвідношення інтересів громади та окремих її членів, громади й держави, громади і поміщиків, на силу звичаєвих правових норм, що неписано регулювали все сільське життя. Одночасно виник інтерес до історії формування сільських громадських традицій і звичаєвого права. Практично всі дослідники були єдині в тому, що громадський уклад українського села переважно мав джерелом звичаєві правові й етичні норми в общинах родово-племінного ладу, що пізніше були пристосовані до потреб сусідської общини.

Дослідник громади в Україні І. Черкаський писав з цього приводу: "Сільська громада південно-західної Русі з її юридичними звичаями і самостійним складом копних судів має ознаки глибокої давнини. Про початок походження цієї установи ми не знаходимо жодних відомостей ні в літописах, ні в писаних законодавчих пам'ятках. З великою ймовірністю можна думати, що сільські громади постали за тих часів, коли слов'янські племена, які заселяли теперішню південно-західну Русь, ще не були об'єднані в державні спілки під зверхньою владою господарів".

Достовірні історичні джерела про сільські громади, насамперед люстрації, судові позови і вироки, більше збереглися з дещо пізніших часів. З XVII ст. існує чимало документів, що розкривають відносини громади з державними органами у королівщинах та з поміщиками і державними органами у володіннях феодальних власників, про вибори керівних та інших громадських функціонерів громади, відносини між вибраними особами і громадою, відповідальність окремих виборних осіб, а також господарів, комірників перед громадою та ін.

Головною суспільною функцією громади як з'єднаного і запрограмованого у діяльності звичаєвими правовими нормами організму було оберігання інтересів всіх і кожного зі своїх членів від можливих внутрішніх і зовнішніх небезпек кримінального, морального, стихійного, економічного і політичного характеру.