Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Внутрісімейні стосунки

Народна традиція схвалювала порядок і злагоду у повсякденному житті сім'ї, мудре і вимогливе керівництво глави, підпорядкування та послух йому всіх її членів. "Нащо кращий скарб, коли в сім'ї лад". "Сім'я міцна — горе плаче", — гласить народна мудрість. Нею стверджується і винятково важливе значення в сім'ї глави: "Сім'я без голови — не сім'я".

У великій нерозділеній сім'ї глава (дід, батько або при їх відсутності — мати, старший брат) був наділений великою владою. Він розпоряджався майном сім'ї, розділяв обов'язки між її членами, організовував і контролював господарську діяльність, стежив за релігійно-моральним життям кожного з членів сім'ї, вихованням дітей, дбав про злагоду, порядок. Його слово було вирішальним у полагодженні сімейних справ і конфліктів, а розпорядження і вказівки мали виконуватися беззастережно. Однак ця влада не була необмеженою і не могла бути деспотичною в сім'ї. Господар повинен був рахуватися з думкою всіх дорослих членів сім'ї, у всьому служити їм добрим власним прикладом, важливі справи мали вирішуватися на сімейній раді.

В малій сім'ї главенство також традиційно належало чоловікові, батькові, йому зобов'язані були коритися всі члени сім'ї, він виконував основну чоловічу господарську роботу, відповідав за благополуччя і внутрішній лад у сім'ї перед громадою.

Етнографічні матеріали засвідчують пильну увагу в народному середовищі до внутрісімейних відносин і узалежнення їх передусім від взаємин подружжя — чоловіка і жінки. Такий погляд узагальнений у філософії народних прислів'їв і приказок: "Не потрібен і клад, коли у чоловіка з жінкою лад", "З добрим подружжям і горе розгорюєш", "Найкраща спілка — чоловік і жінка" та ін.

Патріархальні устої сім'ї робили жінку залежною і підневільною від чоловіка. "Муж жоні — закон", — гласить народне прислів'я. З таким становищем жінки пов'язані різні зловживання чоловіка, важка доля, особливо молодої невістки в сім'ї чоловіка, яка повинна була покірно терпіти химери лихої свекрухи, угоджати іншим членам сім'ї. Характерні аспекти недолі жінки у давній сім'ї відображені у фольклорі, зокрема численних народних піснях і творах української народної літератури.

Водночас, як уже зазначалося, в умовах історичного буття склалися і певні особливості місця та ролі жінки в українській сім'ї. "Коли се правда, — писав І. Франко в праці "Жіноча неволя в руських піснях народних", — що мірою культурності всякого народу може служити то, як той народ обходиться з жінками, то й се безперечна правда, що русько-український народ після сеї міри покажеться високо культурним у відношенні до других сусідніх народів. Від давніх-давен всі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя українського народу, признавали, що українці обходяться зі своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свобідніше, аніж їх сусіди".

В великій нерозділеній сім'ї жіноче, хатнє господарство велося під керівництвом старшої господині — найчастіше матері (свекрухи) у батьківській сім'ї, жінки старшого брата — у братській сім'ї. Тут мали місце різні несправедливості в розподілі обов'язків, ставленні старших до молодих невісток. Але глава сім'ї повинен був стежити, щоб нікому не чинилася кривда. Уклад малої сім'ї, в якій усе господарство ґрунтується на праці подружньої пари, забезпечувало жінці більшу самостійність і більші права. Велике значення мало і те, що, згідно з народним звичаєвим правом, кодифікованим з часів "Руської правди" і в писаному законодавстві, придане, посаг, які приносила жінка у сім'ю чоловіка, залишалися її особистим майном. Жінка мала право розпоряджатися і здобутками домашнього господарства (молоком, птицею, яйцями тощо).

Здавна в сім'ї утвердився певний традиційний розподіл праці на "чоловіче діло", "жіноче діло", "спільну працю". До чоловіка належало все "надвірне господарство" (обробіток землі, будівництво, обмолот зерна, догляд за худобою, виготовлення сільськогосподарського інвентаря, забезпечення паливом, кормами для худоби та ін.), до жінки — "хатнє" (підтримання порядку в хаті і біля хати, готування їжі, обробіток городу, прядіння, виготовлення тканини, шиття одягу, догляд і виховання дітей тощо): "Без хазяїна двір, без хазяйки хата плаче". "Дім тримається не на землі, а на жінці". "Господиня три вугли в хаті тримає, а господар лиш один". У малій сім'ї, крім повного обсягу хатньої роботи, жінка змушена була виконувати і значну частину спільної з чоловіком господарської роботи (заготівля сіна, збір урожаю).

Народні звичаї, поетичне слово вимагали шанувати жінку-господиню, захищали і утверджували її гідність у сім'ї: "Без господині хата пусткою смердить", "Чоловік у домі голова, а жінка — душа", однак осуджували безгосподарність, марнотратство жінки: "Добра жінка дім збереже, а погана своїми руками рознесе", "Де лихая жінка в хаті, там добра не сподіватись".

У внутрішньосімейних взаєминах традиційно важливого значення надавалося стосункам батьків і дітей. Неповага дітей, якого б віку вони не були, до батьків просто не допускалася, вважалася великим злом і гріхом з релігійного погляду (як порушення однієї з Божих заповідей — "Шануй отця і матір твою"), осуджувалася громадою. У випадках конфліктів батьків і дітей звичай, як і громадська думка, часто віддавали перевагу першим, навіть коли їхня позиція була не зовсім справедливою. Зовнішнім виявом поваги батьків було обов'язкове звертання до них на "Ви".

Особливе місце в сімейних стосунках належало матері. В українських обрядових піснях зберігся відгомін давнього культу матері як основної хранительки сімейного вогнища. Невдячність дітей, вчинена матері кривда трактувалися народною традицією як порушення основоположних морально-етичних засад сімейного і взагалі людського співжиття — злочин, за який постає неминуча розплата. Такий погляд утверджується і багатьма творами фольклору. Наприклад, у поширеній баладній пісні про невдячного сина, який вигнав рідну неньку, щоб вона в "бідній сірячині" не ганьбила його перед багатими гостями, винуватець був тяжко покараний. Він наздоганяє і просить матір:

Ой верніться ви до мене,
Трапилася біда у мене:
Стала хмара наступати,
Та упав грім на мій дім.
Забив жінку ще й дитинку,
Спалив двору половинку.

Звичай утверджував доброзичливі, дружні стосунки, почуття родинності й між іншими членами сім'ї, зокрема братами і сестрами. Традиція вимагала субординації не лише у взаєминах між батьками і дітьми, а й між братами та сестрами. Першим за стіл сідав господар сім'ї, а за ним — усі інші (за старшинством). Старші брат і сестра мали перевагу перед молодшими, останні повинні були слухатися їх. Коли помирав батько, обов'язком старшого брата було опікуватися молодшими братами і сестрами, подбати про їхнє одруження і "вивінування", себто наділення часткою господарського майна.

Розвиток капіталізму, проникнення породжених ним економічних відносин у народне середовище істотно позначилися і на характері внутрісімейних звичаїв і взаємин. Посилилися приватновласницькі інтереси, прагнення до економічної незалежності, зиску, а з ними — нерідко і нехтування звичаєвих морально-етичних норм, якими освячувалися традиційні внутрісімейні стосунки, витіснення патріархальних засад у взаєминах дітей з батьками. І. Франко слушно зауважив, що нові обставини суспільного життя, зростаюче зубожіння негативно відбивалися на сімейному побуті, в тому числі зумовлювали і зміни "на гірше" у становищі жінки.

bigmir)net TOP 100