Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Сімейні відносини

Поступовий історичний розвиток вносив зміни в усі сфери суспільного життя, в тому числі сімейного. Значні зміни в сімейній сфері пов'язані, зокрема, з розвитком капіталістичних відносин. У цей період простежувалося і постійне послаблення дії патріархальних традицій, інтенсивне витіснення багатьох їх елементів із сімейного побуту. Під впливом нових соціально-економічних умов демократизувалися внутрісімейні взаємини, утверджувалися засади особистої незалежності, власної гідності. Особливо примітні ці зміни у сімейному укладі заробітчан, мігрантів і робітників промислових підприємств, значної частини людей, які поривали зв'язок із сільським господарством.

Проте винятково великих й істотних змін зазнала українська сім'я у XX ст., з його війнами, революціями, докорінними політичними і соціально-економічними перетвореннями, кардинальними ідеологічними і морально-етичними переорієнтаціями, десятиліттями тоталітаризму, репресій, воєнних лихоліть, масштабних міграцій і насильних депортацій, безпрецендентним досі втручанням держави в сімейну сферу тощо.

У зв'язку з масовим відпливом населення зі села, бурхливим процесом урбанізації в Україні дуже зросла кількість міських та різко зменшилась кількість сільських сімей. Із 30-х років і особливо в післявоєнні роки стала загрозливою реальністю тенденція старіння села, постійне зменшення в ньому кількості молодих сімей, їх дітності. Якщо в минулому створювалися здебільшого соціально однорідні подружжя (селянин одружувався з селянкою, бідний з бідною, багатий з багатою, робітник з робітницею, ремісник з дівчиною того ж середовища, інтелігент з інтелігенткою), то в радянський час стала характерною особлива соціально-змішана сім'я, яка об'єднувала людей різного стану, професій, освіти: селянина-землероба і вчителя, робітницю і лікаря, працівника торгівлі та механізатора... Різко збільшилася кількість національно-змішаних шлюбів. Переважаючою стала мала молодіжна сім'я, що складається з подружжя, одного-двох дітей і в окремих випадках — одного з батьків чоловіка або жінки (в середньому 3,3 особи).

Оскільки послабилися функції сім'ї як домашнього виробничого колективу (вони якоюсь мірою збереглися здебільшого у сільській сім'ї), почав розмиватися і традиційний внутрісімейний розподіл обов'язків. Він уже ґрунтується не стільки на статево-вікових засадах, скільки на особистих якостях членів сім'ї і на мірі зайнятості їх у суспільному виробництві, навчанні. Жінка як і чоловік, працювала на виробництві, вносячи значну частку до сімейного бюджету. Водночас вона переважно залишалася господинею дому, головною розпорядницею сімейного бюджету. Нагадаємо, що раніше це було лише правом господаря — глави сім'ї. У зв'язку з цим і роль глави сім'ї, яка здебільшого традиційно зберігалася за чоловіками, була часто лише номінальна. Фактичний лідер у сім'ї — те подружжя, котре вміє об'єднати її членів і позитивно впливати на психологічний стан.

Однак поряд з привнесеними новою добою безсумнівними свіжими моментами в шлюбно-сімейній сфері життя українського народу маємо чимало втрат і злоякісних породжень. Уже в перші роки радянсько-більшовицького режиму інститутові сім'ї нанесені відчутні удари різними лівацькими перегинами з гаслами "революційної" заміни сім'ї "вільною любов'ю", "націоналізації" жінок, "одержавлення" дітей, ломкою і нехтуванням традиційних народних устоїв шлюбно-сімейних відносин, законодавчим звільненням їх від освячення церквою і контролю громади, з нечуваною і досі легкістю укладення шлюбів та їх розірвання, безвідповідальністю у ставленні до дітей. Фактично за радянського часу почалася деградація ціннісного статусу сім'ї, розрив міжпоколінної передачі традиційних засад її побуту. І хоча в наступні десятиріччя держава своїми законами і різними заходами намагалася певною мірою зарадити очевидним негативним наслідкам цього процесу, зупинити його не вдалося дотепер. Реальна нетривкість сім'ї в Україні (кожний третій з укладених шлюбів руйнується), тисячі дітей-сиріт при живих батьках, покинутих жінок і батьків з дітьми, "забутих" дітьми батьків — переконливий доказ цьому.

Дуже негативно позначились на сім'ї насильна ломка як "буржуазного пережитку" характерної для українців стійкості селянського господарства; масштабна системна робота спрямована на знищення християнсько-релігійних засад сімейного побуту, підриву національних коренів сім'ї, нівеляції її ролі в прищепленні, культивуванні та міжпоколінній передачі етнокультурних традицій, мови, національної свідомості; форсування міжетнічних інтеграційних процесів заради ефемерної мети злиття націй зі ставкою на змішані міжнаціональні шлюби; нехтування багатовікового досвіду народної педагогіки, традицій внутрісімейних взаємин, морально-етичних норм. Схематизм, заідеологізованість у підходах до вивчення суспільних явищ, беззастережне ствердження переваг радянської сім'ї, звільненої від "деструктивних" прикмет старої сім'ї, не давали змоги належно показувати процес деградування сучасної сім'ї, її хиби і хворобливі явища, розкрити їх реальні причини.

Наша наука ще має сказати, в що обійшлися українській сім'ї політика "воєнного комунізму", насильна колективізація, голодомори, війни, наступ войовничого атеїзму, сталінські та брежнєвські репресії, русифікація, зворотний ефект так званого розкріпачення жінки і зрівняння її у правах з чоловіком, павликоморозівська орієнтація виховання дітей та ін. Сказати це треба не лише в ім'я "Історії-правди", а й для пошуку засобів стабілізації, зміцнення й оздоровлення сучасної української сім'ї. Одним з таких засобів може бути пізнання і використання кращих надбань багатовікового досвіду сімейно-побутової культури українського народу.

bigmir)net TOP 100