Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Звичаї й обряди, пов'язані з народженням дитини

Етнографічні матеріали засвідчують, що в усіх місцевостях України велика увага приділялася традиційним звичаям і обрядам, пов'язаним з народженням дитини. Згідно з народними віруваннями, дотримання і виконання відповідних звичаєвих настанов і обрядів — необхідна передумова успішного народження, здоров'я і благополуччя матері, дитини та щасливої їхньої долі.

Цей комплекс обрядовості поділяють в етнографії на чотири групи: дородові звичаї і обряди; власне народини; післяродові; обрядові дії, що знаменують "приєднання" дитини до сім'ї, роду, громади.

Дородові охоплюють низку ритуальних, магічних дій і звичаїв, що виконувалися вже під час весілля і спрямовувались на забезпечення плодовитості подружжя, народження синів (розплітання коси молодої хлопчиком, влаштування першої постелі молодих на необмолочених снопах та ін.).

Період вагітності був обставлений низкою оберег, пересторог і вірувань. Старалися якнайдовше приховувати вагітність від посторонніх. Жінці, яка чекала дитину, радили уникати зустрічей з каліками, хворими, негарними на вигляд людьми і, взагалі, поганих вражень, щоб це не передалося, не вплинуло на фізичний розвиток плоду. Вона не повинна була дивитися на вогонь і померлого, бити тварин, взяти щось чуже, сердитися, сваритися, гніватися та ін. Вважалося, що поведінка матері, її психологічний стан безпосередньо впливають на здоров'я, розвиток, формування характеру і зовнішності дитини ще до її народження.

Звичай велів не відмовляти вагітній жінці, коли вона попросить щось допомогти чи позичити, намагалися задовольнити, коли їй хотілося (забаглося) щось з'їсти, випити. Рекомендації, обереги, норми поведінки вагітної, ставлення до неї інших людей ґрунтувалися переважно на народному досвіді та раціональних знаннях народної медицини, розумінні фізіологічно-психологічного стану жінки під час вагітності. Вони мали багато спільного з аналогічними звичаєвими традиціями в інших народів. Чимало з них продовжує побутувати і в наш час.

Цикл звичаїв і обрядів, якими супроводжувалося народження дитини, зберіг у народному побуті українців ще в ХІХ — початку XX ст. багато архаїчних світоглядних уявлень. Поява на світ нової людини — велике таїнство, що вимагало дотримання устійнених традицією ритуалів і звичаїв.

Виконання всього комплексу пересторог, магічних дій, ритуалів вважалося основою успішного народження дитини, охорони від злого матері та немовляти.

Пологи (злоги, родиво, народини) відбувалися в домашніх умовах, але без посторонніх. Постіль породіллі намагалися відгородити "завісою" (рядном чи іншою тканиною), щоб оберегти її та немовля від поганих очей. Приймала пологи бабка-повитуха, котру заздалегідь запрошували. В різних місцевостях України її називали: баба, бабка, баба-повитуха, баба-кушарка, баба-бранка, породільна, баба-пупорізка та ін. Саме від її знання і вміння залежали значною мірою успішні роди, життя і здоров'я матері та дитини. Тому бабка-повитуха користувалася пошаною в народному середовищі.

Крім безпосередніх заходів щодо прийняття дитини, бабка-повитуха виконувала певні обрядові дії, що також додавало їй поваги: розв'язування вузлів, відмикання замків, розплітання кіс та інше — для полегшення родів, відсікання пуповини хлопчикам на сокирі, поліні, а дівчинці — на веретені, гребені, щоб прищепити їм навички до основних видів сільськогосподарської праці; закопування посліду (місця), перше купання дитини тощо. Бабці навіть надавалося право охрестити хвору, вмираючу дитину. Пуповину зав'язували конопляним прядивом — матіркою, — "щоб дитина була плодовитою", "щоб у жінки діти велися". Коли вже не хотіли мати дітей, то зав'язувала лляним прядивом. Зав'язуючи, бабка-повитуха примовляла: "Зав'язую щастя, здоров'я і многії літа", "Зав'язую тобі щастя і здоров'я, і вік довгий, і розум добрий".

Вагомим ритуалом після народження дитини була перша купіль. Вона супроводжувалася певними діями і словесними формулами, в яких зберігся відгомін давніх вірувань у магічну силу води, слова і першого (ініціального) стикання дитини з різними життєво необхідними предметами. Перша купіль розглядалася не лише як очищення, а й як охорона дитини від злих духів. До першої купелі додавали свяченої води, вкладали лікарські трави, шматок хліба чи трохи зерна, кидали срібні або золоті монети. Подекуди до першої купелі дівчаток доливали меду, молока, клали голку (Гуцульщина), хлопчикам клали свердло, щоб умів майструвати (Бойківщина). В новіший час до цих та інших предметів додалися ручка і олівець, аби дитина була розумною, добре вчилася. Коли хтось заходив до хати під час першої купелі, повинен був укинути якусь монету. Воду з першої купелі годилося вилити вранці в якийсь куток, куди ніхто не заходив.

Вірування в магічну силу води простежується і в народних очисних обрядах жінки-породіллі та бабки-повитухи. Вважалося, що жінка після пологів — "нечиста" і може зашкодити людям, що стикаються з нею, негативно вплинути на врожай, сімейний достаток тощо. Тому годилося якнайшвидше охрестити дитину, після чого бабка-повитуха проводила обряд "очищення" породіллі та себе (зливки, очищення, зливання, проща, злиття на руки та ін.). Скрізь в Україні цей обряд відбувався зі свяченою або "непочатою" (вперше зачерпнутою вранці з криниці) водою. Бабка-повитуха скроплювала породіллю, до трьох раз давала їй надпити води або змивала зовнішньою стороною долонь її руки і лице, проказуючи молитви чи побажання. Породілля в свою чергу зливала на руки повитухи, обдаровуючи її — підносила хліб, сіль, кусок полотна, хустку або намітку тощо. Народно-звичаєва процедура очищення доповнювалася церковним ритуалом виводу через 35 днів від пологів, після чого породілля вважалася повністю очищеною.

Подекуди в народних обрядах збереглися обсушування дитини після першої купелі біля палаючої печі (у звичаях українців Закарпаття), запалювання свічки після народження дитини, світло якої, згідно з віруваннями, оберігало породіллю і немовля від злих сил, та ін.

Упродовж кількох днів після народження дитини звичаєво устійненим в українців було відвідування породіллі заміжніми жінками з родини, сусідів, подруг із поздоровленнями й обов'язковим принесенням традиційних для такої оказії продуктів (сиру, масла, калача, каші, сирих яєць тощо).

Попри доброзичливий гуманний смисл, цей звичай належить також до групи післяродових обрядових дій, які означають і прилучення дитини до ширшого родинного і позародинного колективу. Ще більше ця тенденція виражена в інших традиційних післяродових актах: виборі імені (за церковним календарем відповідно до дня народження чи, як було поширеніше, надання новонародженому імені дідуся, бабусі або когось іншого з предків); хрещенні з обов'язковою участю хресних батьків — кумів, яких запрошували з родини або друзів. У деяких місцевостях запрошували "в куми" кілька пар. Згодом похресник називав їх: хресний, хресна, матка, батько, нанашка, нанашко. Якщо в сім'ї "не велися" (вмирали) діти, то, щоб зарадити цьому, в деяких місцевостях України побутував звичай імітації продажу новонародженого кумам через вікно.

Церковне хрещення також зазвичай супроводилося різними народними звичаями, магічними діями і замовляннями. Перед хрещенням дитину клали на кожух, на стіл, на піч, поміж буханцями хліба, що повинно було забезпечити їй достаток, тісний зв'язок з домашнім вогнищем, оберегти від зла. І тут головна обрядова роль належала бабі-повитусі: вона готувала пелюшки, сповивала дитину, передавала її кумам, примовляючи: "Нате Вам новонароджене, а нам принесіть молитвенне і хрещене" (Харківщина), інколи несла немовля аж до церкви і лише там передавала кумам, пильнувала, щоб робилося все, "як годиться". Вважалося, що дитину треба нести до хреста лише на правій руці; при ній мали бути традиційні обереги (часник, сіль, шматок хліба, а інколи й цілий буханець).

У різних місцевостях України побутували й інші звичаї, які повинні були оберігати дитину, забезпечити їй щасливе життя, символізували прилучення до сім'ї та громади. Загальноприйнятим звичаєм було святкування, урочисте відзначення народження дитини, на яке запрошували родину, кумів, сусідів. Цей давній звичай у християнський час переважно приурочували до дня хрещення. На хрестинну гостину (хрестини) приносили подарунки: полотно, хліб, яйця, а в наш час — ще й цукор та інші продукти. Частування гостей, серед яких головними особами вважалися бабка-повитуха і куми, супроводилися примовляннями і побажаннями. Подекуди (на Лемківщині, Поділлі, в гірських районах Закарпаття, житомирському Поліссі) складовою хрестин були й спеціальні обрядові пісні (хрестинні, народинні), вони возвеличували новонароджене дитя, його батьків, висловлювали подяку бабці-повитусі та різні добрі побажання:

А в нашого кума весела гостина,
Най ся му ховає на радість дитина.

Традиційно визначали і набір страв на хрестини. Майже повсюдно обов'язковою в ньому була каша (мабуть, залишок давніх жертвувань у вигляді зернових). У деяких місцевостях етнографи зафіксували цікаві обрядові дії з кашею: повитуха або хресний батько за столом піднімали горщик з кашею, бажаючи добра і щастя, мов "зірок на небі". Відомі звичаї "молити кашу", "розбивати кашу", тобто розбивати горщик з кашею, якою частують гостей, котрі платять за це пожертвами для дитини, породіллі чи баби-повитухи. На Гуцульщині зберігся давній звичай обтинання дитині волосся на хрестинах, що символізує її прилучення до роду. Подекуди після хрестин проводили ще й калачини — в одне зі свят батьки дитини відвідували кумів з калачами, обдаровували їх.

Після хрестин також практикували різні охоронні дії для захисту дитини та матері від шкідливого впливу злих сил і духів, "поганих очей" — вроків. У колиску клали металеві гострі предмети (ніж, ножиці, голку), вірячи в їх магічну силу. На руку дитині пов'язували червону стрічку або нитку — "від уроків". Спеленану дитину перев'язували червоною крайкою. Через рік після народження відбувався обряд пострижин дитини — першого постригу, а на Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині навіть досить урочисто, з участю кумів і з гостиною. Цей звичай мав традиційні ритуальні елементи: спочатку кум чи кума вистригали волосся над чолом, потилицею, вухом, потім достригали, ховали волосся або зберігали, пускали за водою, спалювали. На західноукраїнських землях зафіксовані лише окремі елементи обряду першого постригу.

Зібрані в XIX—XX ст. етнографічні матеріали про звичаї та обряди, пов'язані з народженням дитини, доносять до нас багаті архаїчні елементи і різноманітність їх локальних варіантів. У побутуванні вони не завжди осмислювалися відповідно до первісної магічно-символічної значущості. Проте оберігалися порівняно стійко, оскільки народна традиція поєднувала їх з життєво важливою функціональністю — успішним народженням, здоров'ям матері та дитини, благополуччям і щастям новонародженого. Це основні мотиви всього комплексу народних звичаїв і обрядів, їх практично-раціональних і магічно-ілюзорних, забобонних елементів.

У наш час і в цій сфері народних традицій сталися значні зміни. Забулися, злегковажилися не лише різні магічні ритуали, а й чимало раціональних моментів, які виконували охоронно-профілактичне значення, посилювали сприйняття гуманістичної сутності акту народження дитини, символізували прийняття народженого у сімейний і громадський колектив. Ті моменти традиційної родильної обрядовості, що зберігаються (відвідування породіллі, обдарування матері й дитини, перша купіль, гостина тощо) побутують здебільшого без їх колишнього ритуально-магічного забарвлення.

bigmir)net TOP 100