Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Народна ботаніка і зоологія

З народною медициною тісно пов'язані народна ботаніка і зоологія. Широке застосування трав, коріння, різних відварів для виходжування тварин має давні традиції. В давнину лікування тварин часто супроводжувалося магічними діями, примовляннями. Ця галузь має чималий досвід, який акумулює певні елементи магії, ворожіння, оригінальні національні знання.

Користування рослинами і тваринами для здобуття засобів існування, потреб народної медицини і ветеринарії, а також виготовлення предметів побуту зумовлювало контакти людей з хижими звірами, шкідливими комахами, отруйними зміями та рослинами. Пошук належних засобів протистояння, боротьби за усунення небезпеки і збереження здоров'я був повсякденною потребою. А це, в свою чергу, вимагало пильної уваги до розвитку знань із ботаніки та зоології.

Найважливішими з погляду народного життя є дерева, з них зводиться житло, заготовляються дрова і виготовляються найрізноманітніші предмети повсякденного вжитку.

В Україні перше місце посідав дуб, деревина якого давала прекрасний будівельний матеріал, а кора використовувалася для дублення шкір, жолуді — для відгодівлі свиней, виготовлення кави та чорнила. У давнину дубу поклонялися. Відгомін таких язичницьких обрядів зберігся в деяких дійствах сьогоднішніх Зелених свят.

Великою популярністю в народі користується явір. Він став задушевним образом кохання або шанованих чоловіків у народній творчості, українській поезії. Не менш поетичне дерево в Україні тополя, що часто згадується в народних піснях, переказах і легендах як "сокорина". І явір, і тополя широко застосовувалися у господарській діяльності як будівельний матеріал, а також як декоративні рослини. Повсюди у нас шанують березу. Березові бруньки і листя використовують у народній медицині й косметиці, її кора допомагає виготовляти жовту натуральну фарбу, обробляти шкіру. Навесні з берези збирають сік, який має лікувальні властивості, а з березових пеньків здавна видобували дьоготь. У народній творчості береза — уособлення краси, прекрасний поетичний образ дівчини або жінки.

Широко в господарській діяльності використовуються верба і лоза, з хвойних дерев — сосна, ялина, смерека. Молоді соснові пагони як лікувальний засіб відомі у народній медицині, а горішки сосни додаються до їжі. Як дубильний матеріал використовується кора ялини.

У багатьох народних піснях оспівана калина. Садять її біля криниць і хат, при дорозі, у садах. Це оригінальне дерево, крім декоративного призначення, дає плоди, які використовуються з лікувальною метою для виготовлення соку, начинки пирогів та особливих хлібів-калинників.

Часто в Україні висаджували терен. Його ягоди висушували і використовували з лікувальною метою для виготовлення наливки-тернівки. Із численних трав'янистих, напівчагарникових рослин широко відомі й популярні барвінок, мак, рожа, мальва, катран, тирса, чебрець, деревій, материнка та ін. Ці рослини використовуються і як декоративні, і як лікувальні. Чимало з них застосовували в різних обрядах. Так, відвар зірчатки, любистку домішували до води, в якій купали дітей, мили коси тощо.

Окремі рослини в народі зачисляли до шкідливих: кукіль, осот, лободу. Численні дикоростучі рослини слугують для виробництва натуральних барвників: волошка, дзвоник круглолистий — для виготовлення голубої фарби, черемха, полин, нечуй-вітер — для жовтої тощо. Народні українські назви багатьох рослин склалися залежно від кольору квітів, форми плодів, листя й інших властивостей. Виникла ціла наука про гриби, їх корисні (їстівні) та шкідливі властивості.

Цікаві й повчальні знання народної зоології, здобуті внаслідок спостереження за природою, життям тварин. Під народними назвами в Україні фігурують окремі види або роди хребетних тварин і птиць. Деяким надавали різко негативних рис. Вовки, які сотні років загрожували скотарству, отримали епітети звір, звірюка. Однак у фольклорі гуцулів і закарпатських українців вовк іноді виступав благодійником людей. Ведмедя народна уява малює розумним і відносно нешкідливим, навіть добродушним. Недобру славу мали лисиця, куниця, тхір. Незважаючи на це, їхнє хутро, а також ведмедя, зайця, білки й інших звірів здавна широко використовували для виготовлення зимового одягу, головних уборів. Добре відома поведінка та сфера існування таких звірів і птахів, як їжак, нічниця (кажан), сич, чапля, а також сови (сова-сипуха, сова-вухата, неясить, пугач), декотрі доброзичливо згадуються в народних піснях, переказах, казках і байках. Популярні орли, соколи, лебеді, лелеки, чайки, ластівки. Постійні персонажі українського фольклору — зозуля, галка, грак, журавель й інші птахи.

Народ володів засобами боротьби з шкідливими рослинами, комахами, тваринами, птахами. Водночас домашні ліки рослинного і мінерального походження, а також хірургічне втручання — випробувані багатьма поколіннями українців — дієві у ветеринарії. Коростиву худобу лікують звареним на воді гірчаком, тютюном або змазують дьогтем. На Волині сухим потовченим листям ранника засипали рани домашніх тварин, виводили лишаї і коросту.

Хірургічним втручанням лікують коней від мишки, телію, залізняка й інших хвороб. В народі існує глибоке розуміння значення санітарії та гігієни і профілактики хвороб як необхідних умов вирощування домашніх тварин. Це дає змогу запобігти багатьом захворюванням, падежу молодняка.

Народні знання українців з ботаніки, зоології і ветеринарії засвідчують високу загальну культуру народу. Вони доводять глибоку мудрість і розважливість тих, хто віками відбирав і удосконалював прийоми й інтелектуальні надбання, які дотепер служать людям. Ці знання внесені українським народом до скарбниці загальносвітової культури.

В народній уяві реальні проблеми лікування людей і тварин обростали різноманітними міфами, повір'ями, фантастичними елементами.

В етнографічних і фольклорних матеріалах існує чимало різних варіацій анімістичних поглядів, зокрема про те, що тварина може породити людину і, навпаки, люди можуть перевтілюватися у свійських чи диких тварин, а після смерті людська душа переходить у тварину. Деякі ж звірі (наприклад, ведмідь) виникли з людей. На основі такого розуміння появилися забобонні уявлення. Елементами культу звірів є звичаї і ритуали відзначення окремих свят: Волове свято (на Марка), змії (на Чесного Хреста), заквітчування корів (на Юра). День св. Луки святкували на Гуцульщині, щоб вовки не розоряли отар, та ін. Небезпечними вважалися відьми, котрі забирали молоко і чинили іншу шкоду худобі. Найактивнішу діяльність ці сили, за народними переконаннями, розгортали на Юрія, Введення, Благовіщення та Івана (літнього).

Гуцули вважали, що наслати незгоду, "підсипати" хворобу могли чинитарі (що володіють чарами): місячники (міняли зі зміною місяця свою стать). Відоме вірування у погані очі. В Карпатах люди з "поганими очами" називалися "врекливими". Вважалось, що вони можуть "зурочити все, на що подивляться". До цієї категорії відносили й чорнокнижників (тих, які осягнули знання з чарівних книг, маючи зв'язок з нечистою силою). За повір'ям, такі люди народжуються з надприродними силами. Як і в демонології слов'янських та багатьох інших народів, демонічною злою силою у традиційних віруваннях українців виступає чорт, наділений рисами побутового характеру. В народі він має чимало назв (імен — евфемізмів), що відбивають відповідну ієрархію.

Своєрідні варіації вірувань у лісових демонічних істот в образі привабливих молодих жінок також були поширені. Це створіння, які походять із душ дітей, народжених мертвими, чи померлих нехрещеними. Вони мають вигляд молодих гарних дівчат, котрі люблять розважатися "на молодику" (в час молодого місяця), заманюють молодих хлопців і чоловіків, набувши вигляду їхніх коханих, і можуть завести у безвість чи висушити любощами.

Лісовики, "дикі люди", "пастухи звіра", народжені від олениці, ведмедиці, могли охороняти звірів від хижаків, мисливців, пасток та ін. У Карпатах вважають, що "дика баба" — висока, худа, з довгим волоссям може заподіяти людині смерть, підмінити новороджених нехрещених дітей, які погано розвиваються, постійно плачуть, невгамовно кричать тощо.

В Україні побутує вірування у злого духа, який може відвідати юнаків або дівчат у вигляді гарної дівчини чи хлопця, у злі демонічні сили, що насилають безсоння, зокрема малим дітям, незвичайних мерців-утоплеників і самогубців, котрі лякають живих, духів позашлюбних дітей, убитих матерями.

В гуцулів найоригінальнішим образом демонології є чугайстер (лісовий чоловік), який доброзичливо ставиться до людей, допомагає їм і нагадує лісовика. Його образ зустрічається і в художній літературі, не кажучи про фольклор (легенди, перекази, билини, меморати). Це та сфера, де казково-фантастичні уявлення переплітаються з реальним життям, буденною свідомістю і надають явищам суспільного та повсякденного життя певної своєрідності з елементами фантастики. Таке своєрідне трактування й осмислення процесів суспільного буття з тими чи іншими відмінностями було дуже поширене, а його окремі елементи зберігаються дотепер. Вічне поняття добра і зла, вірування в добрі й злі сили має могутню основу для існування, відповідно трансформуючись під впливом часу.

Ще в "Повісті минулих літ" згадується міф про святих блаженних людей і справедливу країну, що, очевидно, відповідало тодішнім гуманістичним уявленням і етичним засадам.

Сучасний процес відродження національної свідомості, культури, духовності повертає людей не лише до загальнолюдських цінностей, а й до національних традицій і першовитоків культури, релігійного відродження. Пошук добра, віри, які протистоять злу, в традиційній свідомості народу виконує провідну роль. Брутальні спроби зруйнувати віру й знищити народні традиції мають наслідком культурне здичавіння та духовну спустошеність. Поглиблення й збагачення новими якостями позитивних начал суспільних поглядів — життєво необхідне. Це складова докорінних соціально-економічних перетворень, поліпшення умов життя, повернення гуманістичних цінностей.

bigmir)net TOP 100