Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Національні відносини

За даними перепису 2001 р., в Україні проживають, крім багатомільйонних українців і росіян, також ще дев'ять національностей чисельністю від 259 тис. (молдавани) до 100 тис. чол. (вірмени). Крім названих це білоруси (276 тис.), кримські татари (248 тис.), болгари (205 тис.), угорці (157 тис.), румуни (151 тис.), поляки (144 тис.), євреї (104 тис.) та ще сім національностей чисельністю менше 100 тисяч, але більше 30 тисяч: греки — 92 тис., татари — 73, цигани — 48, азербайджанці — 46, грузини — 34, німці — 33, гагаузи — 32 тис. чол. На Україні проживають також мордва, чуваші, чехи, словаки, литовці, узбеки, казахи та інші національності. Батьківщина походження більшості неукраїнських національностей — за межами України. Така розмаїта, багатонаціональна мозаїка зумовлює своєрідні процеси міжнаціональних, міжетнічних взаємин, а також існування такого феномена XX ст., як "конгломеративна культура".

Докорінні зміни в соціальній сфері, що розгорнулися в другій половині 80-х років XX ст., сприяють культурній співпраці, зближенню людей і поглибленню взаємоповаги, взаємозв'язків на основі національного відродження України, боротьби за національний суверенітет, політичну й економічну незалежність.

Україна об'єднує чимало різновидів культури, зумовлених у кожному конкретному випадку традиціями, звичаями і способами життя населення. Культурні цінності окремих етнічних груп, незважаючи на нівелювальні впливи масової культури, все ще істотно відрізняються. Збереглася власна культура і національна свідомість народів, їх фольклор, народне мистецтво, оригінальні звичаї та самобутні традиції. З одного боку, це збагачує українську національну культуру духовними надбаннями інших народів, з іншого — створює проблеми соціального, релігійного, етнічного і мовного характеру. Тому захист самобутності національних меншин — важлива умова демократичних перетворень, єдності й консолідації, розвитку соціально-культурних процесів в Україні.

У "Декларації про державний суверенітет України", прийнятій 16 липня 1990 p., яка стала вираженням волі народу, всім національностям, що проживають на території республіки, гарантовані права вільного національно-культурного розвитку. Закони України гарантують право користуватися своєю національною або будь-якою іншою мовою. Верховна Рада 15 травня 2003 р. ратифікувала Європейську хартію регіональних мов, або мов меншин. Створено раду національних товариств, покликаних дбати про задоволення культурно-освітніх запитів національних груп. При НАН України діє Центр дослідження міжнаціональних відносин. В середині 90-х років налічувалося в Україні 300 організацій 38 народів.

За переписом 1926 p., в Україні проживало близько 6 млн осіб — представників інших національностей. Тодішня Конституція Української РСР гарантувала їм рівні з українцями права і затверджувала безумовну рівність усіх мов.

ВУЦВК 1924 р. створив спеціальний орган — Комісію у справах національних меншин для закріплення мирного співжиття і співпраці всіх національностей України. На місцях Комісія мала свої органи — бюро національних меншин. Народний комісаріат внутрішніх справ створив відділ у справах національних меншин для нагляду за діяльністю різних національно-суспільних, філантропічних, релігійних, спортивних та інших організацій. Відділ давав рекомендації стосовно реєстрації статутів цих організацій, скликання з'їздів, видання їх періодики та ін.

Комісія у справах національних меншин проводила роботу, спрямовану на утворення національних адміністративних одиниць. В Україні 1931 р. налічувалося 25 національних районів і кількасот національних сільрад, працювали національні школи, де рідною мовою навчалося майже 843 тис. дітей. Створювалися певні умови для забезпечення економічних потреб усіх національностей України.

Проте в середині 30-х років ці позитивні процеси у сфері міжнаціональних взаємин були безпідставно перервані та засуджені. Репресії проти національних кадрів під прикриттям боротьби з "буржуазним націоналізмом" призвели до тяжких втрат і трагедій цілих народів. В Україні культивувалися безпрецедентні, людиноненависницькі "теорії" про "перманентні націоналістичні ухили" з постійним пошуком ворогів народу. В ході насадження цих теорій були знищені всі національно-культурні заклади, національні школи. Тому перспективи створення багатонаціонального суспільства в Україні не отримали розвитку. Деформації, злочинна сваволя у національному питанні призвели до гострих проблем у міжнаціональних відносинах, нехтування і недооцінки реальних суспільних процесів у національній сфері, неврахування їх у політиці.

Природні почуття любові до своєї нації, народу, республіки зденаціоналізованим чиновництвом, партократією кваліфікувалися як націоналізм, який буцімто загрожує інтернаціональним завоюванням, соціалізму тощо. Це лише накопичувало національну образу, підозріння і недовір'я. Недостатньою була юридична забезпеченість, гарантія прав національностей України. Декларативність правових норм через відсутність механізму їх втілення у життя загострювала становище.

На початку 90-х років на парламентському рівні України було висунуте питання про те, що невід'ємним атрибутом державності й суверенітету є громадянство. Набуваючи громадянство, кожен, хто проживає на території республіки, отримує змогу повною мірою користуватися її правами і свободами, виконувати відповідні обов'язки перед державою.

В Україні склалася парадоксальна ситуація: знаючи чисельність її населення, наприкінці 80-х років не можна було визначити, скільки ця суверенна держава має громадян, адже у переписних листах не передбачалося записів про республіканське громадянство. Не підтверджував республіканське громадянство і паспорт, де називалося лише союзне громадянство. Так адміністративна зневага союзних властей зводила нанівець поняття республіканського громадянства.

В умовах становлення української державності Міністерство культури і Національна академія наук створили концепцію розвитку української культури і культурно-освітніх програм для національних груп. Розпочалося вивчення курсів історії та географії України як самостійних у середніх школах і середніх спеціальних навчальних закладах, профтехучилищах. Розширилася сфера використання національних мов. Вивчення різних мов на початку 90-х років розгорнулося на 711 факультативах для тих жителів, котрі не мали своїх шкіл. Були випущені кримсько-татарський, російський, болгаро-український, чесько-український словники, а майже 35 тис. людей різних національностей — залучені до 2 тис. творчих етнографічних колективів.

Конституція України, яка набула чинності 28 червня 1996 р., в 11 статті визначила: "держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України".

В Україні діють республіканські та релігійні національно-культурні товариства (російське, болгарське, польське, тюркське, єврейське, німецьке, угорське, чеське та ін.), а також обласні, міські, районні товариства 24 національностей, створено Раду національних товариств України.

bigmir)net TOP 100