Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Поляки

Поляки в Україні живуть сотні років. Не просто складалися взаємини між двома слов'янськими народами, їх спільна історія часто писалася кров'ю і на окремих етапах позначена смертельним протистоянням. Незважаючи на трагічні історичні епізоди, взаємовідносини між людьми праці різних національностей залишилися коректними і характеризувалися взаєморозумінням та злагодою.

Поляки на Правобережній Україні та в Східній Галичині розселялися окремими етнографічними общинами в межах суцільного українського масиву. Такі особливості мала польська колонізація в Україні. У XVIII ст. на Правобережжі налічувалося 350 тис. католиків, серед них була і певна частина окатоличених українців, але переважали все-таки поляки. В Україні розселилися польські поміщики, шляхта, а пізніше — колоністи і військові осадники. Тривалий час поляки живуть на Поділлі, в Києві, Львові, окремі польські села є в Чернігівській області, Криму.

У міжріччі Буга та Дністра 1775 р. були засновані польські поселення. В той час деяких поляків переселила царська влада у райони Донбасу і в Катеринославську губернію. З 1845 р. переселенці з Польщі з'явилися і в інших районах України. За останнє десятиліття XIX ст. поляки з Привісленського краю виїжджали у Волинську губернію. До 1897 р. їх прибуло майже 90 тис. У Хмельницькій і Житомирській областях дотепер збереглися дві групи поляків: "мазури" і "шляхта", які відрізняються організацією побуту і культурою.

На Поліссі в архітектурі сільського житла українців, білорусів, поляків та росіян виявилося багато спільного. Це було зазвичай дво- і трикамерне планування житла, що однакове і в поляків, які заселяли Полісся, і в українських селах. Будівельним матеріалом слугувало дерево-кругляк. Характерна двоскатна покрівля була з соломи або дранки. Зруб хати забілювався, а в південних районах Полісся обмазувався глиною, білився. З часом зрубні будівлі замінила інша конструкція — стовбова або цегляна, широко стали лицювати стіни струганими дошками, цеглою, з'явилися і чотирискатні покрівлі.

З-поміж поліських хат тільки будинки шляхти вирізнялися тим, що зводилися з ґанками і ванькірами (друга кімната — з перегородкою), а огороджене подвір'я мало обов'язково браму. Жодних відмінностей не було у спорудженні стодол, оборогів та інших господарських будівель. У сучасній сільській архітектурі національні відмінності, по суті, стерлися.

Про національні традиції засвідчували окремі елементи польського костюма, хоч і тут було чимало спільного з українським вбранням. Поляки мали більше міських елементів, полюбляли синій вовняний одяг.

Зв'язки двох культур і контакти українського та польського народів збагачувалися тим, що в Україні народилися або тривалий час жили і творили видатні польські письменники, вчені, представники культури та мистецтва, всесвітньо відомі політичні діячі. Кілька років навчався в школі невеликого волинського містечка Любешів Тадеуш Костюшко, учасник війни за незалежність США 1775—1783 pp., ад'ютант Джорджа Вашингтона, керівник з 1791 р. польського повстання. Багато років, починаючи з 1902, жила в Галичині відома письменниця Марія Конопницька (похована у Львові). У Львові вчився в медичному інституті і жив польський письменник-фантаст Станіслав Лем. Життя та діяльність багатьох вчених, митців, політиків Польщі зв'язані з Україною, зокрема з західноукраїнськими землями.

В 20-х — на початку 30-х років в Українській СРР створювалися загалом позитивні умови для нормальних міжнаціональних відносин.

У 1931 р. діяла 151 сільська рада і був утворений польський національний район. ВУЦВК і РНК України 1 серпня 1923 р. прийняли декрет "Про заходи по забезпеченню рівноправності мов і про сприяння розвитку української мови", який законодавчо закріпив права національних меншин у мовній сфері. Вже 1932—1933 pp. польські діти могли навчатися рідною мовою у 656 національних школах. Діяла 191 культурна установа, польською мовою виходило 17 періодичних видань, серед них — популярна газета "Серп" і журнал "Штандар піонера". Ще на початку 1923/24 н. р. у Києві відкрилися вищі польські педагогічні курси, а також робітфак. Успішно діяло польське видавництво "Трибуна". Регулярно скликалися Всеукраїнські конференції польських учителів. Діяли традиційні самодіяльні етнографічні колективи, драматичні гуртки, хорові колективи.

Проте в середині 30-х років цей позитивний процес відродження й утвердження національної самосвідомості був загнаний у жорсткі адміністративно-бюрократичні рамки. Окремою постановою ЦК КП(б) у лютому 1939 р. створення національних районів кваліфікувалось як "штучне й надумане". Національні сільради ліквідовували, закривали національні школи. Під гаслом боротьби з "націоналізмом" закривали всі національно-культурні установи та заклади. Ці грубі заходи проводилися з великою поспішністю і до середини 1939 р. були завершені.

За даними перепису 1970 р. в Україні проживало 296,1 тис. поляків, перепис 1989 р. виявив їх зменшення до 219,2 тис. чол. А у 2001 p., як зазначалося, кількість поляків в Україні впала до 141 тис. чол.

Відомі гоніння на національну школу і культуру призвели до того, що лише близько 14% громадян польської національності зберегли рідну мову. Частина польського населення була русифікована, втратила не лише мову, а й віру, традиції. У Львівській області, де проживає значна частина поляків за переписом 1989 p., рідну мову у місті зберегли понад 52, а у селі 43% населення. Майже 6 тис. поляків проживає у Криму, де немає можливостей для збереження і розвитку рідної мови.

На Львівщині жителі польської національності мають ширші можливості для регулярних контактів з родичами і близькими у Польщі. Через Львів, деякі міста області щороку проїжджає кілька мільйонів польських туристів. Доступність преси і телебачення Польщі сприяє національному самозбереженню, розвитку традицій, культури й освіти. У Львівському державному спеціалізованому видавництві "Світ" працює редакція, яка видає підручники для шкіл з польською мовою навчання. У Львові діють дві польські середні школи, польська школа відкрита в Києві. В Україні є католицькі общини зі своїми храмами. Навіть назви львівських вулиць засвідчують про тривале проживання в Україні поляків. Вони мають імена видатних діячів польської науки, культури та національно-визвольної боротьби. Серед них — вулиці ім. Коперніка, Словацького, Кілінського, а також новоназвані вулиці А. Гротгера (художника), А. Фредра, Г. Запольської (письменники) та ін. Зусиллями Товариства польської культури і працівників будівельного тресту "Енергополь" реставровано кладовище учасників національного повстання 1863—1864 pp. і меморіал полеглих у війні 1918—1920 pp. у Львові (Цвинтар Орлят).

В умовах становлення державного суверенітету і демократичного оновлення в Україні створюються сприятливі можливості для розвитку польської національної культури, шкільної освіти, зміцнення відповідних організаційних структур. Товариство польської культури України має відділення в тих районах, де компактно проживають громадяни польської національності. Загалом в Україні діє дві структури, які опікуються польськими культурними й освітніми організаціями. Одні скеровуються Союзом товариства дружби, інші — Товариством польської культури. Повнокровну роботу проводить Польська асоціація україністів. Після багаторічної перерви (з 1944 р. до 1990 р.) з 24 грудня 1990 р. відновилося видання польською мовою "Газети Львовской", яка виходила ще за часів Австрії. У Києві з кінця 90-х років XX ст. діє Інститут суспільних відносин Україна — Польща. Науково-дослідний інститут історії Польщі є у Львівському національному університеті ім. І. Франка.

Сриятливі умови функціонування польських інститутів в Україні позитивно впливають на міждержавні відносини між Україною і Польщею. Успішно розвиваються зв'язки між підприємствами, установами, вищими навчальними закладами, школами і окремими людьми України та Польщі, що важливо й корисно для обох народів. Польща одна з перших держав світу визнала незалежну Україну і вже на початку 1992 р. встановила з нею дипломатичні відносини в повному обсязі. Візит у Варшаву 18 травня 1992 р. Президента України Л. Кравчука і його зустріч з Президентом Польщі Л. Валенсою підтвердив пріоритетність українсько-польських відносин, а підписані документи про дружбу і розвиток двосторонньої співпраці розширили можливості для культурного і духовного розвитку польського населення України. Дружні відносини між Україною і Польщею є пріоритетними у зовнішній політиці обох держав впродовж усіх наступних років.

bigmir)net TOP 100